ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
2026.03.15
10:51
Двовірш - архіскладна поетична форма із двох віршових рядків, де перший і другий римуються між собою. Причому рима читається згори вниз і знизу вгору, зберігаючи ритм.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія БережкоКамінська (1982) /
Вірші
МІНЛИВІ НАСТРОЇ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МІНЛИВІ НАСТРОЇ
(Мініатюри)
* * *
Коли небо струшує зорі
У таке ж чорне бездонне море,
Стою, ніби у Всесвіту на краю,
І згадую:
Найбільше моє бажання сповнилось:
Я тут живу.
* * *
Тільки з найбільшого болю й самотності
Можна отак нескінченно
Листя землею носити,
Плутати голі гілки і ними
Дряпати вікна…
Вітре, повір мені, - стільки
Людей на землі, які долю
Твою проживають… Сонцю -
Самотніше…
* * *
Щоранку у цей же час
Повз мене йдуть ті ж самі перехожі:
Дідусь із першокласником,
Чорнява жінка у рудому хутрі,
Високий молодик з портфелем.
Багато їх, щоденних перехожих…
Із кожним –
Своє місце зустрічі.
Від кожного –
Тільки його погляд чи усмішка.
І якщо когось
Не застаю на місці його, -
Ще довго тривожуся дорогою:
Припізнився?
Занедужав?
Змінив роботу свою?
Знайомі ви мої незнайомці!..
* * *
Це, мабуть, янголи так клопочуть:
Лягають під потяги, щоб затримати,
Перемикають світлофори на один червоний,
Перегороджують вулицю
Автобусами зі страйкарями,
Щоб на тому ж самому місці
Тієї самої миті
Так само підвести очі
І зустріти тебе, випадково.
* * *
Закохалася,
Коли все ховалося під сніги м’яко,
Коли світ оглух під ковдрою товстою,
Коли сонце не просочувалося
Крізь небо ватяне…
Закохалася,
Оголивши найтоншу струну серця свого…
Тепер вітер грає на ній
Самотню пісню краю північного…
* * *
Ти згадуєш мене, і все звучить довкола
Іменем твоїм.
І все на мить стає
Видимим тобі:
І усмішка моя,
І рук тремтіння,
І горнятко, щойно випущене з них.
І чуєш ти
Не тільки його дзенькіт,
А й музику, яка так тепло
У серці розлилась моїм…
* * *
Дивлюся на срібло волосся твого,
Торкаюся поглядом погляду твого,
Вустами – вуст твоїх,
Серцем – серця твого,
І роблю ще одну закладку
У книзі життя земного:
І тут я щаслива.
* * *
Все до землі тяжіє:
Яблуко,
Крапля дощу,
Камінь і блискавка,
Зерна і листя…
І тільки дерева
До неба пнуться,
І – трави – за ними,
І – кожна птаха,
І – душі наші…
4.03.11
* * *
Коли небо струшує зорі
У таке ж чорне бездонне море,
Стою, ніби у Всесвіту на краю,
І згадую:
Найбільше моє бажання сповнилось:
Я тут живу.
* * *
Тільки з найбільшого болю й самотності
Можна отак нескінченно
Листя землею носити,
Плутати голі гілки і ними
Дряпати вікна…
Вітре, повір мені, - стільки
Людей на землі, які долю
Твою проживають… Сонцю -
Самотніше…
* * *
Щоранку у цей же час
Повз мене йдуть ті ж самі перехожі:
Дідусь із першокласником,
Чорнява жінка у рудому хутрі,
Високий молодик з портфелем.
Багато їх, щоденних перехожих…
Із кожним –
Своє місце зустрічі.
Від кожного –
Тільки його погляд чи усмішка.
І якщо когось
Не застаю на місці його, -
Ще довго тривожуся дорогою:
Припізнився?
Занедужав?
Змінив роботу свою?
Знайомі ви мої незнайомці!..
* * *
Це, мабуть, янголи так клопочуть:
Лягають під потяги, щоб затримати,
Перемикають світлофори на один червоний,
Перегороджують вулицю
Автобусами зі страйкарями,
Щоб на тому ж самому місці
Тієї самої миті
Так само підвести очі
І зустріти тебе, випадково.
* * *
Закохалася,
Коли все ховалося під сніги м’яко,
Коли світ оглух під ковдрою товстою,
Коли сонце не просочувалося
Крізь небо ватяне…
Закохалася,
Оголивши найтоншу струну серця свого…
Тепер вітер грає на ній
Самотню пісню краю північного…
* * *
Ти згадуєш мене, і все звучить довкола
Іменем твоїм.
І все на мить стає
Видимим тобі:
І усмішка моя,
І рук тремтіння,
І горнятко, щойно випущене з них.
І чуєш ти
Не тільки його дзенькіт,
А й музику, яка так тепло
У серці розлилась моїм…
* * *
Дивлюся на срібло волосся твого,
Торкаюся поглядом погляду твого,
Вустами – вуст твоїх,
Серцем – серця твого,
І роблю ще одну закладку
У книзі життя земного:
І тут я щаслива.
* * *
Все до землі тяжіє:
Яблуко,
Крапля дощу,
Камінь і блискавка,
Зерна і листя…
І тільки дерева
До неба пнуться,
І – трави – за ними,
І – кожна птаха,
І – душі наші…
4.03.11
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1438 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1438 seconds