Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.28
17:20
Колись перегорнуть останню сторінку
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
2026.10.28
17:20
Колись перегорнуть останню сторінку
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
2026.10.28
15:15
БЕЗ ТЕБЕ (глоса)
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
2026.10.28
13:56
Ламає розум полум’яний
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
2026.10.28
11:55
Московитам нічого втрачати окрім кайданів, наготованих на інших.
Хтось ділить останню скибку хліба, а хтось ділить світ.
Людяними можуть бути і люди з невисоким інтелектом і, на жаль, навпаки.
Із ворогами розстатися важче, ніж із друзями.
«Де
2026.10.28
11:54
Сьогодні, 28 жовтня, у Михайлівському соборі в Києві відспівали українського воїна.
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
2026.10.28
07:07
За гроші ніколи не змушуй
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:41
Свій, чужий
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Глеб Глебов (1960) /
Проза
История, рассказанная таксистом. Шантаж
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
История, рассказанная таксистом. Шантаж
Была поздняя ночь, смена близилась к концу. Юрий опустил солнцезащитный козырёк с надписью «В парк» и остановился на стоянке такси в надежде дождаться попутного пассажира – не хотелось мотать «холостяк».
Минут через десять пассажирская дверца открылась, и молодая женщина спросила:
- Шеф, как на счёт Ташкентской улицы?
- Запросто! – весело ответил Юрий, обрадовавшись такой удаче: пассажирке нужно было почти к воротам парка.
Затикал счётчик, мотор заурчал, и машина с шашечками на борту помчалась по ночным улицам. Попутчица оказалась словоохотливой, и, едва устроившись на переднем сидении, фамильярно, на «ты», спросила:
- Тебя как зовут?
- Юрий, - охотно ответил таксист.
- А меня Света. Ты всё, закончил уже смену?
- Закончил, слава богу.
- План выполнил?
- Угу.
- А правда, что он у вас шестьдесят пять рублей?
- Правда. В среднем так и есть. Когда чуть меньше, когда чуть больше.
Путь был не долог, а за разговорами показался вообще коротким. Машина остановилась возле дальнего подъезда девятиэтажки, Юрий щёлкнул рукояткой таксометра.
- Сколько с меня? – спросила Света, не глядя на показания счётчика.
- Пустяк. Всего-то восемьдесят две копейки.
Света протянула скомканную рублёвую купюру, защёлкнула замок сумочки, но выходить не торопилась.
- Что-то домой не хочется. Можно с тобой покурить? Ты не очень торопишься?
- Покурить можно.
- А если не только покурить? – игриво спросила Света. – Немножко отдохнуть не желаешь?
Юрий с интересом посмотрел на попутчицу и ухмыльнулся:
- Можно и отдохнуть, если ты сама не против.
- Тогда давай повернём вон за ту будку, - Света указала на темнеющую за густым кустарником бойлерную.
Юрий завёл мотор и проехал на небольшую неосвещённую площадку, обсаженную кустами жёлтой акации, запер изнутри двери, откинул спинки сидений…
- Юр? А, Юр? – спросила Света, застёгивая блузку – Дай мне сто рублей. Очень нужны деньги.
- Да ты что? – удивился Юрий. – У меня с собой даже нет такой суммы. И потом, с какой стати? Это же почти половина моей месячной зарплаты.
- Ладно тебе прибедняться. Вы за смену на чаевых не меньше четвертного зашибаете.
- Света, ты в своём уме? – попытался облагоразумить её Юрий. – Не могу я дать тебе столько денег. Разве что червонец.
Света вдруг прильнула к Юрию, взяла в руки его ладони, прижала к своей обнажённой груди:
- Извини, я пошутила.
- Ну и шуточки у тебя, - натянуто улыбнулся Юрий, лихорадочно соображая, как бы поскорее отделаться от этой взбалмошной дамы.
Света плотно прижала его ладони к себе и страстно прошептала:
- Погладь мою грудь. Нет, не так. Пройдись слегка ноготками, как котёнок. Сильнее, не бойся. Да сильнее же! – Света с силой нажала на пальцы Юрия и резко дёрнула его руки вниз.
Юрий почувствовал, как его ногти впились в женскую нежную кожу, раздирая её, и резко отдёрнул руки.
- Ты что? Я же оцарапал тебя!
- Оцарапал. А ещё порвал одежду, - с этими словами Света рванула на себе блузку, и пуговицы ударились о лобовое стекло.
- Ты что делаешь? – удивился Юрий. Он уже пожалел, что связался с этой сумасшедшей. – Выходи из машины!
Он потянулся к кнопке блокировки двери, и в этот момент Света запустила свои длинные ногти Юрию под рубашку, оставив на его теле несколько кровоточащих борозд. Юрий от неожиданности отшатнулся, а Света тем временем задрала свою юбку и с треском порвала на себе трусики. Затем совершенно хладнокровно сказала:
- Теперь ты понял, с какой стати ты должен мне сто рублей?
- Ты охренела? Ты что творишь?
- Это не я творю, это ты творишь. Понимаешь, Юрок, я сейчас пойду в милицию и заявлю, что ты меня изнасиловал. И ты не отмажешься. Во-первых, женщинам в таких случаях всегда верят, во-вторых, экспертиза подтвердит факт сношения и факт насилия - моя кожа у тебя под ногтями, твоя – у меня. А в-третьих, свидетель подтвердит, что ты овладел мной насильно, - и Света указала рукой назад, через плечо.
Юрий оглянулся и увидел стоящую рядом с машиной женщину, держащую на поводке овчарку. Женщина подошла к пассажирской двери, открыла её и спросила:
- Ну что, Светик, парниша понятливый, или милицию будем вызывать?
Юрий понял безысходность, достал из кармана деньги.
- У меня нет стольника. Вот, вместе с выручкой, всего семьдесят семь рублей. Больше нету.
Света взяла протянутые купюры, пересчитала их и язвительно сказала:
- Маловато будет. Что же так плохо работаешь? Давай сюда часики, и магнитолку вытаскивай.
Юрий безропотно отдал часы, вытащил из гнезда недавно купленную с таким трудом и с переплатой дефицитную магнитолу «Урал-Авто» и протянул её Светлане. Та положила часы и деньги в сумочку, передала магнитолу женщине с собакой и, выходя, бросила на прощание:
- Ты уж извини, за удовольствие платить нужно.
Москва.
2011 год
Минут через десять пассажирская дверца открылась, и молодая женщина спросила:
- Шеф, как на счёт Ташкентской улицы?
- Запросто! – весело ответил Юрий, обрадовавшись такой удаче: пассажирке нужно было почти к воротам парка.
Затикал счётчик, мотор заурчал, и машина с шашечками на борту помчалась по ночным улицам. Попутчица оказалась словоохотливой, и, едва устроившись на переднем сидении, фамильярно, на «ты», спросила:
- Тебя как зовут?
- Юрий, - охотно ответил таксист.
- А меня Света. Ты всё, закончил уже смену?
- Закончил, слава богу.
- План выполнил?
- Угу.
- А правда, что он у вас шестьдесят пять рублей?
- Правда. В среднем так и есть. Когда чуть меньше, когда чуть больше.
Путь был не долог, а за разговорами показался вообще коротким. Машина остановилась возле дальнего подъезда девятиэтажки, Юрий щёлкнул рукояткой таксометра.
- Сколько с меня? – спросила Света, не глядя на показания счётчика.
- Пустяк. Всего-то восемьдесят две копейки.
Света протянула скомканную рублёвую купюру, защёлкнула замок сумочки, но выходить не торопилась.
- Что-то домой не хочется. Можно с тобой покурить? Ты не очень торопишься?
- Покурить можно.
- А если не только покурить? – игриво спросила Света. – Немножко отдохнуть не желаешь?
Юрий с интересом посмотрел на попутчицу и ухмыльнулся:
- Можно и отдохнуть, если ты сама не против.
- Тогда давай повернём вон за ту будку, - Света указала на темнеющую за густым кустарником бойлерную.
Юрий завёл мотор и проехал на небольшую неосвещённую площадку, обсаженную кустами жёлтой акации, запер изнутри двери, откинул спинки сидений…
- Юр? А, Юр? – спросила Света, застёгивая блузку – Дай мне сто рублей. Очень нужны деньги.
- Да ты что? – удивился Юрий. – У меня с собой даже нет такой суммы. И потом, с какой стати? Это же почти половина моей месячной зарплаты.
- Ладно тебе прибедняться. Вы за смену на чаевых не меньше четвертного зашибаете.
- Света, ты в своём уме? – попытался облагоразумить её Юрий. – Не могу я дать тебе столько денег. Разве что червонец.
Света вдруг прильнула к Юрию, взяла в руки его ладони, прижала к своей обнажённой груди:
- Извини, я пошутила.
- Ну и шуточки у тебя, - натянуто улыбнулся Юрий, лихорадочно соображая, как бы поскорее отделаться от этой взбалмошной дамы.
Света плотно прижала его ладони к себе и страстно прошептала:
- Погладь мою грудь. Нет, не так. Пройдись слегка ноготками, как котёнок. Сильнее, не бойся. Да сильнее же! – Света с силой нажала на пальцы Юрия и резко дёрнула его руки вниз.
Юрий почувствовал, как его ногти впились в женскую нежную кожу, раздирая её, и резко отдёрнул руки.
- Ты что? Я же оцарапал тебя!
- Оцарапал. А ещё порвал одежду, - с этими словами Света рванула на себе блузку, и пуговицы ударились о лобовое стекло.
- Ты что делаешь? – удивился Юрий. Он уже пожалел, что связался с этой сумасшедшей. – Выходи из машины!
Он потянулся к кнопке блокировки двери, и в этот момент Света запустила свои длинные ногти Юрию под рубашку, оставив на его теле несколько кровоточащих борозд. Юрий от неожиданности отшатнулся, а Света тем временем задрала свою юбку и с треском порвала на себе трусики. Затем совершенно хладнокровно сказала:
- Теперь ты понял, с какой стати ты должен мне сто рублей?
- Ты охренела? Ты что творишь?
- Это не я творю, это ты творишь. Понимаешь, Юрок, я сейчас пойду в милицию и заявлю, что ты меня изнасиловал. И ты не отмажешься. Во-первых, женщинам в таких случаях всегда верят, во-вторых, экспертиза подтвердит факт сношения и факт насилия - моя кожа у тебя под ногтями, твоя – у меня. А в-третьих, свидетель подтвердит, что ты овладел мной насильно, - и Света указала рукой назад, через плечо.
Юрий оглянулся и увидел стоящую рядом с машиной женщину, держащую на поводке овчарку. Женщина подошла к пассажирской двери, открыла её и спросила:
- Ну что, Светик, парниша понятливый, или милицию будем вызывать?
Юрий понял безысходность, достал из кармана деньги.
- У меня нет стольника. Вот, вместе с выручкой, всего семьдесят семь рублей. Больше нету.
Света взяла протянутые купюры, пересчитала их и язвительно сказала:
- Маловато будет. Что же так плохо работаешь? Давай сюда часики, и магнитолку вытаскивай.
Юрий безропотно отдал часы, вытащил из гнезда недавно купленную с таким трудом и с переплатой дефицитную магнитолу «Урал-Авто» и протянул её Светлане. Та положила часы и деньги в сумочку, передала магнитолу женщине с собакой и, выходя, бросила на прощание:
- Ты уж извини, за удовольствие платить нужно.
Москва.
2011 год
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
