Крок за кроком, йдучи вперед, їй так не хотілося повертатися назад. Там, за порогом сьогодення, вона жила в світі, який вирізнявся чистотою і душевністю. Вона не могла дозволити нікому внести в нього бруд і матеріальність. Вона завжди літала так високо в хмарах, що падіння могло виявитися надто болісним. Вона боялася цього падіння, тому боролася, боролася за себе….

Життя вперто не хотіло стелити перед нею коврових доріжок, відкривати потрібні двері і серця. Їй так часто доводилося плести проти течії лишень для того, щоб не скоритися, не зламатися і , що саме головне, не втратити себе….

Та день за днем вона втрачала сили. ЇЇ крила опускалися і вона більше не могла літати так часто, як раніше… А згодом і взагалі перестала це робити.

Кришталевий замок, збудований нею там, на межі безконечності, руйнувався на її очах від сильного вітру бурхливого моря життя.

ЇЇ завжди таку тиху затишну гавань, де вона могла сховатися від злісних нападів і дорікань, стали відвідувати зграї хижих птахів. Вона впустила їх на свою територію, легковажно дозволивши їм там добряче вкоренитися. І її завжди така тиха гавань перестала бути тихою.

Там, за порогом сьогодення, вона залишила себе….

Біль, страждання, сльози, внутрішня боротьба…

Згодом, апатія і байдужість…

Вона котилася вниз різко, стрімко, без упину….

Опинившись там, внизу, далеко за межами активного життя, вона освоїла нові, досі незвідані, їй відчуття. Потихеньку, крок за кроком, долала вершину, яка так безжально скинула її вниз. Згодом вона подружилася з цією вершиною і та допомагала їй підніматись.

Вона понад все на світі хотіла віднайти колись загублену себе….

Перешкод ставало все менше, вона вчилася заново любити життя.

Коли появився він, вона вперто не дозволяла собі впустити його туди, де ще недавно панував безмежний хаос і пустота. Та в серці зародилося щось, що нагадувало найпрекраснішу, найзагадковішу троянду, струни душі вигравали якусь нову, досі невідому, мелодію. Вона готова була слухати її вічність.

Вона так хотіла володіти пристрастю блискавки, щоб підтримувати полум’я в його серці.

Вона так хотіла бути найяскравішою зіркою, щоб освітити йому дорогу.

Вона понад все на світі бажала очистити його думки весняним дощем.

Вона так мріяла станцювати з ним танець тривалістю в життя.


На превеликий жаль…… Вона ж не встигла віднайти… колись загублену себе…..