На дворі березень, а Лада забарилась,
У Вирію ще вирував бенкет,
Весни богиня аж занадто веселилась,
Чуть не забула свій земний полет.

А люд чекає, і з дороги виглядає
На ту, що спушує родючий грунт,
Сніги лежать, а Лади все іще немає
Людська молитва зупиняла бунт.

Дажбог розгнівався, ще й притопнув ногою,
-Тепло даю, а ти гульню ведеш.
Люди в полях! Прощаються уже з зимою,
Тебе чекають. Чи ж весну несеш?

Зашарілась богиня й мов стріла летіла,
Через діброви, гори і поля,
Від дотику все квітнуло в красі й пашіло
Вже й змучилась. На хвильку прилягла.

Побачила її лукава чорна МАра,
Богиня зла і всіх нещасть землі,
До Лади сплячої підкралась ця примара
І навкруги посіяла терни.

Збудило Ладу голосні людей моління,
Густий ,колючий простелявся шлях,
Кололо ноги це насаджене драчіння,
Краплинки крови падали в полях.

І де виднілася червона стяжка крові,
На тій землі калина проросла,
В пучок в’язала Лада дар краси й любові,
Несла це людям і була весна!