Акорди сліз, страждання і печалі,
Акорди тих, незрозумілих слів.
Мов ті дві сторони забутої медалі,
Злилися у просту буденність днів.

Всю музику життя зіграти неможливо,
Хоч і залишиться всього лиш пара нот.
І всі ті почуття, такі п’янкі й бурхливі,
Вже мерехтітимуть, десь там, поміж зірок.

Нестримний час летить, виграючи думками,
І залишаючи один єдиний шанс,
На каяття образ, що стали вже між нами,
І день за днем, неначе, віддаляють нас.

Блукаючи між звуків та відлуння,
Вчувається нам музика кінця.
Та мрії все одно не зможемо забути,
Що нас вели до кращого життя!