Розшукую вічність у натовпі мертвих людей,
Де в кожного власна існує дорога до раю.
Та в полум’ї грішнім так серце повільно згорає,
І став на коліна цей світ неземних епопей.

Розшукую правду в тенетах німої брехні,
Де з нами зрослися причесані наші перуки.
Можливо, існують ще десь незабруднені руки,
І промінь довіри існує ще десь на Землі.

Розшукую істину в дивно-прозорих очах,
Бо з часом усе починає втрачати свій колір.
Й нічого не варті, мабуть, оці роздуми хворі,
Та я їх до раю на власних нестиму плечах.

Я в пошуках долі, чи, може, самої себе,
Бо знов наді мною нависла ота загадковість…
І в сутінках днів заховалася збуджена совість.
Я в пошуках слів, що не скажуть нічого уже…