Вже сонний дрімав Вифлиєм понад вечір,
Зорі йому опустились на плечі,
Шукали ночівлю потомлені люди
На перепис в місто прибувши з усюди.

І Йосип шукав для Марії притулку
Хоч поки зоря не збагне нову думку,
Допоки світанок промінчики зронить
Аби перебула в теплі й охороні.

Та прихистку їм не було проти ночі,
Тим двом, що до неба підводили очі.
Жінці у лоні якої дитятко
Обіцяне Богом спасіння нащадкам,

Як дар і як вияв Своєї любові
Через пожертву невинної крові,
Бог мав на меті врятувати творіння,
Бо глибоко в гріх проростало коріння.

Наблизився час і слова Заповіту
Відкрито було Ізраіля дітям.
Вони, як хранителі слова святого
Мали побачити Бога живого.

Не фарисеї на свому затяті
З наміром ніби закон захищати,
І не правителі, а ні багаті
Просто народ мав царя зустрічати.

А, що ж ті обрані, а, що той народ?
Забув головне серед марних турбот.
Його захопила пуста дріб’язковість
В людях вмирала духовна свідомість.

Вірі не стало де жити і в кому,
Їй місце в душі, а не в чані пустому.
Нікому було зустріти дитину,
Повірити – Бог воплотився в людину.

Та на землі боже діло вершилось
Слово у плоті людській воплотилось.
Сурми сурмлять і здригається небо,
Все як задумано, все як і треба.

Серед пустелі в самотній печері
Двом подорожнім відкрилися двері,
Тут тихо стояли віл і ягнятко,
Тут і явилось на світ немовлятко.

Звершилось! Звістка зорею у небі світилась.
Звершилось! На мить навіть небо відкрилось,
А з нього лилася хвала, алілуя
Хто з Богом у серці побачить, почує.

Та ніч не лише на дворі вартувала,
Вона і у душі народу запала:
Проспали, не чули, не бачили – ніч
Не дала відкрити заплющених віч.

Лише пастухи, що їм Ангел явився
Прийшли поклонитись, бо Бог народився
І троє царів, які звістку узріли –
Чужинці, з дарами й поклоном спішили.

А, що ж та Марія, дитя народила,
До серденька свого тулила й тулила,
Їй ніби тоді ще розлука вбачалась,
Одне й рятувало, на Бога здавалась.

Схилилась над сином, колиска, то ясла,
З сіна перинка, Діва прекрасна.
І ніби співала, і ніби молилась
Пісня із уст її світлом пролилась.

Спи, засинай моє любе дитятко,
Ти ще не Бог, а лише немовлятко
Поки є час маєш зростати,
Я ж буду, сину, Тебе опікати.

Буду щаслива і любляча мати,
Як я не хочу Тебе відпускати,
Та знаю, що прийде хвилина розлуки
І розіпнуть на хресті твої руки.

Спи ж мій синочку, ще час не настав,
Коли Ти так страшно весь світ врятував,
Як одягли не поправу вінок,
Що зранив чоло, із тернових голок.

Ще кров пресвята не була як заплата,
Ще гріх не подолано, ще не розп’ято!
Спи ж мій синочку, а руки тримають
І ні на мить Те дитя не пускають.

Матінко Божа, прости нас за сина!
Прости за тяжкі і нестерпні хвилини.
Серденько біль вогняна охопила,
Кров неповинна за гріх заплатила.

Так на землі боже діло вершилось
Слово у плоті людській воплотилось.
Сурми сурмлять і здригається небо,
Все як задумано, все як і треба!

23.02.2011р.

Так моя душа відчула біль матері, так вона передала її на папері.