Вступ (Початок)

Знервована постать тільки того що і стукала залакованими туфлями по новенькому паркету, що майже відблискував все його тіло невисокого зросту. Нарешті знайшовши собі місце, він присів на диван і в цю ж секунду знову встав. «Де пульт?Де пуль від телевізора я питаю?»- з розгніваним обличчям закричав. Ця особа жила одна в домі . З ним не розмовляли навіть сусіди так як бачили в ньому цілковитого ідіота, але й ховалися від нього подалі, дуже їх бентежило його кримінальне минуле . «Ага . Так ось ти де паршивцю!»- здається знайшов. Знову до дивану і перепутуючи всі копки на пристрої ,все ж телевізор увімкнувся.

«Добрый день . И сново криминальные новости . Как всегда с вами Олег Нестеров. Сегодня в Донецке произошло ЧП- была убита главный бугхгалер Николаенко Анна Андреевна . Напомним что ето сотрудник известного торгового холдинга «АКОНИТ» . Случайность ли ето ? Сейчас етим занимаеться следствие . Подробнее смотрите в следующем выпуске. А сейчяс о …»

Апарат замерехтів сірими смужками і вимкнувся,залишивши після себе секундний тріск …

Донецьк 1995 рік . Зима.
«Анечка»

-Ань, ну скільки можна тебе чекати, так скажи своїй мамі ,що якщо я зараз піднімаюся то…ей, Людмило Миколаївно, ну вона ще там довго,кіно нас чекати не буде,- грайливо та водночас з цілеспрямованим невдоволенням хлопець верещав на весь двір, звертаючись до матері своєї дівчини.
- Сірьоженька, так чого ти кричиш. Вдівається Анєчка, вдівається . ,- говорить мати відвертаючись від балкону, і ступає до квартири. – Ну сил не має з твоїм Сєрьоженькою . Ай-яй-яй ,дівка яка, а з такими охлобистками зустрічається. – явно з невдоволенням ,пронизуючи поглядом, звертається жінка до своєї дочки ,що стоїть біля дзеркала в коридорі, натягуючи змійку на своїх сапожках.
- Ну, мам. Ну скільки можна? Сергій мене любить і це найголовніше ! А то все останнє не має значення чи не так мамуню?- спокійно говорить Анна та підводить свої вуста світло-рожевою помадою.
-Ой доця, був би живий батько ,то він би тебе отхлистав .
-Пока, мам.,-відкриваючи двері.
- Так щоб в десять була дома !,-через поріг та навздогін кричить зтурбована мати. Аня вибігла поспіхом на двір до свого коханого.
Зустрівшись легким поцілунком ,взялись попідручки і гайда через парк ,що славився в місті своїм дивним очерком вічнозеленого місця.

Вони йшли, немов п’яні, штовхаючи одне одного своїми стегнами, та закохано дивилися одне одному в очі.
-Чуєш, Ань, може не в кіно, може до мене, все ж таки так довго разом .
- Стоп !Ти на що натякаєш?,- вона наче очікувала цих його слів ,тому дивилася в його очі без всіляких заперечень і злого погляду . Він зрозумів ,що Аня згодна.
-Ну тоді ходімо…

Сніжка заліпила Сергієві прямо в голову. Дещо очманівши, той обернувся. То мала купка дворових бешкетників знову щось творить . Таке було в кожному місті і в кожний час.
- Що Сєрьожка знову баб на хату водиш да? ,- і зареготали малі років з семи від народження. Той не міг нічого відповісти крім ірраціонального до своєї подрруги : « Не звертай уваги . У нас так завжди!».

Та до під’їзду вслід за їхніми поцілунками пригальмував,зоставляючи на снігу двополосну колію, чорний BMW …