Це місто хиже,наче зла звірюка.
Людей нема. Існують тільки маси.
У нього голос – як у ультразвука,
А запах – як в горілої пластмаси.
Воно пусте, хоч натовпи нас душать,
У ньому дощ, коли безхмарне небо.
І сірі люди, і замерзлі душі,
Яким лиш їжі, а не сонця треба.
Воно – боксер, та б”є не в бік, а в скроні.
Воно – як пес, що заражає сказом.
Тут швидко в”яне цвіт на підвіконні,
Та довго памятають всі образи.
Це місто є . На карті і на світі.
В моїй уяві – як велика рана.
І стало мені звичним моє «Сіті»,
Та рідним все ж , як не крути, не стане.