ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2024.11.23 10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.

Микола Дудар
2024.11.23 09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…

Артур Курдіновський
2024.11.23 06:14
Мій творчий шлях був дуже нелегким. Він проходив крізь приниження, зневагу, хамство та несправедливість. Щоразу мені зустрічалися не ті люди. Це засилля невігласів, малограмотних та недалеких людей я залишив на тій дорозі. А сам пішов новим шляхом. І ось,

Віктор Кучерук
2024.11.23 05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль

Микола Соболь
2024.11.23 05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.

Іван Потьомкін
2024.11.22 19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її

Володимир Каразуб
2024.11.22 12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.


08.02.2019

Володимир Каразуб
2024.11.22 09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто

Микола Дудар
2024.11.22 09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…

Козак Дума
2024.11.22 08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!

Микола Соболь
2024.11.22 05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 AVE MARIA



– Понимаешь, – начал он, когда мы подошли к тому состоянию, при котором хочется во что бы то ни стало выговориться.
Он – главный инженер крупного предприятия. Я – журналист. Он направлялся в командировку, а я – домой. Ехали мы в вагоне первого класса. Вдвоем. Только лишь поезд тронулся, мой попутчик начал выставлять на столик бутылки и снедь. Я тоже хотел последовать его примеру, но он сказал, что это потом, если понадобится. Как-никак он из дому. Познакомились. И, как водится в таких случаях, закрепили наше знакомство тостом. Потом пошло по известной пословице, подойдя к четвертой рюмке.
– Понимаешь, – продолжал Алексей, пожелавший, чтобы мы перешли на “ты”. – Не люблю я, когда подвыпившие мужики начинают хвастаться своими победами над “бабами”. Всякий раз так и хочется, чтобы хотя бы одна из них послушала да рассказала настоящую правду. То-то было бы смеху. Уверен на все сто. И все-таки хочу поведать тебе одну историю из нашего мужского репертуара, правда, в другом ключе...
Побывал я в прошлом году у себя на родине, что в ваших краях. Без жены и детей. Понятное дело, собралась родня. Сели за стол. Я возле мамы. Налил и ей, старенькой, рюмашечку. Положил закусочки. И не столько пью да закусываю, сколько слушаю маму. И вдруг замечаю на себе такой пристальный-пристальный взгляд Маши – сестры жены моего старшего брата.
Было поздно, когда закончилась трапеза. Я сказал, что должен еще заскочить хотя бы на полчаса к своему сокурснику. И тут Маша (она пришла одна) говорит:
– Вот и хорошо. Заодно и меня проводишь.
– Только не так, как в песне поется: “Де дівчину чую, там і заночую. А де молодичку – то й цілу нічку “, – то ли всерьез, то ли шутя вмешалась сестра.
– Не бойся, я его не изнасилую, – в том же духе ответила Маша.
Где-то через четверть часа мы уже выходили из такси.
– Ты и в самом деле хочешь зайти к приятелю именно сегодня? – спросила Маша, пристально, как и за столом, поглядев мне в глаза.
– Да нет, не обязательно, – пролепетал я, как бы забыв, что завтра до обеда должен уезжать.
– Тогда, может, зайдешь да увидишь наконец, как поживает твоя родственница?..
И мы зашли в довольно просторную квартиру. Пока я рассматривал книжные полки, Маша успела выставить бутылку вина, фужеры и конфеты.
– Ну, за знакомство? – сказала она и пригубила фужер. – Неделю я сама себе хозяйка. Все мои домочадцы разъехались кто куда.
Поговорили о работе, о детях.
– Ну, не боишься остаться переночевать у меня? Я постелила тебе в комнате сына.
Пожелав друг другу спокойной ночи, мы разошлись. По привычке я еще немного почитал, погасил свет и принялся считать, чтобы побыстрее уснуть. И тут то ли во сне, то ли наяву вдруг слышу, что кто-то зовет меня. Открыл глаза, прислушался – и в самом деле откуда-то доносится:
– Алеша, мне холодно.
Поднимаюсь. Подхожу к комнате Маши. Дверь полуоткрыта. Стучу.
– Маша, это ты только что говорила или мне приснилось?
– Никак не могу уснуть. Вся дрожу от холода, хоть за окном задуха. Приляг. Может, успокоюсь да и усну.
Маша подвинулась, и я прилег. Какое-то время молчали. А потом сквозь слезы Маша зашептала мне на ухо:
– Ты, наверное, такой же внимательный и ласковый дома. Правда? – и, не дожидаясь ответа, продолжала: – Как я завидую твоей жене...
– А разве Гриша не такой?
– Не напоминай мне о нем, – и Маша по-настоящему разрыдалась, уткнувшись лицом в мою грудь.
Перед плачущей женщиной я бессилен. Не знаю, что говорить и делать в таких случаях. Приподнялся. Взял голову Маши в свои руки и поцеловал ее в лоб. Она вся прильнула ко мне и, как котенок, начала лизать ухо. Было страшно щекотно. Не припомню уж, как это получилось, но я коснулся кончиком языка ее груди и автоматически стал один сосок сосать, а другой, как младенец, сжимать пальцами. Маша ничего не говорила и лишь, когда, видимо, я, распаляясь, стал не сосать, а кусать, прошептала (точь-в-точь повторив слова моей жены):
– Только не кусай...
Понимаешь сам, что произошло дальше. Маша разошлась так, что я уже почувствовал – вот-вот кончу и тогда пиши пропало. Ведь напарница моя только лишь вошла в раж. Почти ничего не делаю, чтобы хоть как-то продержаться подольше. И тут решаю воспользоваться испытанным средством и прошу ее “поработать” сверху. Перевернулся на спину, а она как заправская наездница уселась на меня и продолжает в том же боевом духе. А я, чтобы поскорее подвести ее к желаемой концовке, интенсивнее сосу сосочки да поглаживаю упругую попку. А в мыслях только одно: именно там, усевшись, как лев, поставить последнюю точку... Это сравнение пришло мне в голову после того, как на обложке какого-то журнала увидел его на львице, которая от удовольствия аж глаза закрыла. И когда после нескольких “ахов” и “охов” в изнеможении Маша свалилась с меня, после короткой паузы я осуществил задуманное. Еще раз слились в поцелуе, и, кажется, уже засыпая, я прошептал:
– Ты не Маша... Ты Ave Maria…
Я привык просыпаться с первыми голосами птиц. Но на сей раз меня разбудил небесный голос Робертино Лоретти. Квартиру заполнила божественная мелодия “AVE MARIA”.
Открываю глаза и ощущаю на губах поцелуй склонившейся надо мной Маши.
– Так что ты там говорил насчет Марии? – спросила Маша, когда мы сели завтракать.
– Послушай, как после двух родов и стольких лет супружеской жизни ты сумела сохранить такую просто девичью грудь? Будто и впрямь непорочное зачатие...
– Поверь, не от хорошей жизни. Ты сам видел, как я истосковалась по мужскому телу. Но об этом не стоит сейчас говорить.
Молча доели завтрак. Поцеловались на прощанье, и в утренних сумерках я оставил Машу-Марию. Хотелось побыть одному, и я побрел еще влажными от росы улицами. А в голове всплывали последние, сказанные не столько с горечью, сколько с какой-то щемящей безнадежностью слова Маши о своей женской доле. Ощущая свое бессилие чем-то помочь еще совсем молодой женщине, я проклинал в душе и Гришу, и тех мужей, которые только то и знают, что взять свое, а как там ей – им и невдомек. И не потому, что они немощны. Нет. А просто потому, что не видят совокупление как Б-ом данный дар. Дар, сравнимый разве что с самой жизнью. Наши братья меньшие свой первобытный инстинкт начинают с любовных игр, танцев, пения и шаг за шагом, не спеша подводят друг друга, сказать бы, к естественной точке кипения. Осмелюсь предположить, что в кончиках наших пальцев сексуальной энергии не меньше, чем в хваленом-расхваленом ”конце”. Но об этом лучше спросить у женщин.
Ну да ладно. Можно бы много говорить, да завтра вставать ни свет ни заря. А так хотелось бы послушать и тебя. И поэтому обещай вскорости заглянуть ко мне или встретиться на нейтральной территории. Как хочешь.
...На следующее утро мы расстались, будто давние знакомые, а не просто случайные попутчики..







      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-03-23 22:21:37
Переглядів сторінки твору 1733
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.027 / 5.6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.212 / 5.84)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2024.11.23 10:49
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Христенко (М.К./М.К.) [ 2011-03-24 14:24:50 ]
Симпатично: хороший сюжет, легко читать и есть над чем подумать.
Возможно, можно бы добавить ярких сравнений и метафор, чтобы рассказ напоминал булочку с изюмом.
Желаю творческих успехов:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2011-03-25 22:38:38 ]
Дякую, пане Олександре, що Вам легко читається і воднораз є над чим подумати. Так і задумувалось це оповідання. Щодо "булочки з ізюмом" - це не про мене.
З повагою
Іван Потьомкін з Єрусалима