Важко… важко, довірятися комусь заради розваги,грошей.Важко, коли ти не знаєш,що тобі робити,як жити далі,що відчувати?На потоптаних почуттях, які тобі подарувала людина, що пізнала з тобою смак щастя, можна зустріти тільки тяжкі спогади.Але й…
болить голова від безвихідності.Ти неможеш нікому відкрити свої переживання,страждання та біль.Немає з ким поділитися та поплакатись в плече.
Так хочеться кудись втікти від цієї наївності,тобі так надокучили ці інтриги ,що ти починаєш сходити з розуму.Кудись в інше місто,країну.
Сказати цій людині «забудь все це» -значить накрутити її ще більше.Краще просто бути поряд,повірте, це саме те, що їй потрібно найбільше.Якою б ця людина не була,вона теж має почуття.
Живемо такою повсякденністю.Хтось сидить днями та ночами на роботі та все заради того, щоб прокормити свою сім»ю та діток,які найчастіше не цінують того всього ,а коли приходить змучена мати в 9 годин вечора просто кажуть бездушно «Привіт» та « Як там на роботі?» хоч їх це абсолютно не цікавить,наче виконують свій борг сімї.Гадять в душу та показують свою вредність і намагаються ігнорувати все ,що їм купили,навіть якщо подобається,просто так нагрубити.
Хтось віддатьбся собі у вирій натхненного життя та романтизму.
І кохає.Щоб людина кохала по-справжньому, на мою думку, у неї повинен бути на це «талант!».Повірте не всі можуть дозволити собі таку розкіш.Це геніально кохати.Це нереально,це щось таке прекрасне.Це спасіння людини і того ж часу її загибель.Якщо кохання справжнє, то ти приречений в’язень цих мрійних думок та ліан страждань.Не забувай ,що твоє серце -це твоя в’язниця .Не завжди знайдеться такий собі граф МОНТЕ КРІСТО ,що так пожертвуючи чужою душею, зникне звідки заради помсти та щастя.
Помста це страва, яку подають холодною.Та це річ водночас як для сильних так і для слабих.Слабкі це роблять тому ,що не можуть змиритися зі стражданням.Сильні задля того, щоб гордо та з високо піднятою головою вийти з життя якоїсь людини.Та все ж навіщо ділити людей на слабких та сильних .Вони всі слабкі,але кожен по-своєму.Навіщо говорити такі красиві слова, які передають ті чи інші емоції,навіщо бути такими серйозними,та відноситися взагалі до всього серйозно ,саме так, як нас вчили батьки в дитинстві?.Навіщо?
Якщо забути про людей,які нас оточують,і про їхнє сприйняття нас як особистості, то і справді можна зробити висновок ,що краще бути дурнем ,але самим собою та щасливим і без всіляких настанов,йти свої шляхом до щастя.Хоч і тяжкішим,але все ж таки своїм.Це Вибір.
Та прожити своє життя так ,щоб про нього говорили всі покоління нашого світу.Всі згадують тільки якихось покидьків, які ніколи і задарма не потрібні були .Про якихось видатних добродіячів,які доречі творили щось геніальне саме задля нас.Але не згадуємо нікого, хтоб зробив найбільшу та найгеніальнішу річ до цього часу неосяжну для інших,таку нереальну,щоб про неї складали легенди тому,що реальних історій та слів ще про це не багато.Прожити своє феноменальне життя ЩАСЛИВИМ.Це ціль ЖИТТЯ.ЦЕ щось неможливе. Проживи своє життя щасливо,повір тебе всі запамя’тають.Твою дійсно яскраву посмішку, яка є щирою.Вірити в себе та в інших людей,не бути таким мазунчиком та добреньким лиш заради інших, хоч це і вважається правильним.
Такі щасливі спогади про чиєсь щастя.Ми ж теж хочемо прожитии все як найяскравіше…
Та справа в тому, що ми нікому тоді не будемо потрібні в нормальному сенсі. Нас морально з’їдять за ЩАСТЯ. Нам ніхто не дасть спокою. Ось такий наш світ жорстокий . Живуть за принципом «Якщо їм добре ,чому нам не добре? Ми хочемо так само.».І найголовніше те ,що вони не стануть добиватися цього ,добиватися тих світлих променів свого щастя. Вони просто урівняють твої почуття та зрівняють тебе з землею. Зроблять тебе нещасним…таким же жорстоким. Все елементарно…бути щасливим для себе у відкриту нереально…