ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
/
Крик душі
Ко, Мед і Я
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ко, Мед і Я
"Хто б міг подумати, що я сяду писати цього листа. Ніхто й ніколи. Я й сам нізащо не повірив би в сум, бо такі, як я — живуть сміхом. Таких, як я — сотні. Ми ніколи не змиваємо косметики — її стирають сльози. Ми ніколи не ховаємось за музику — ми ховаємось у неї. Насправді ми так щиро ненавидимо і перше, і друге! Проте, коли діло доходить до цього, то світ навколо припиняє регіт. Звісно, світ наш тісний — навколо кола (тавтологія?). Так-от наш світ перестає сміятись, коли такі, як я плачуть".
Публіка розуміє, що рудий клоун на арені не жартує. Його грим більше нагадує вселенський сум, аніж привід для радості. Молочна пудра пливе обличчям і те тоне. Не дрібними сльозинками, а бурхливими потоками сповзає чорна маса по щоках. І байдуже, сумний Бетховен чи радісний Моцарт звучить за кулісами. Усі повинні розуміти очевидне: клоун плаче. Зал здіймається оплесками, бо вперше таке бачить. Зал вибухає оваціями і вигуками “браво”. Рудий вичавлює із себе посмішку і мовчки сходить з арени. Вибігає на вулицю, падає на коліна і б'є руками бруківку. Ледь помітні білі плями лягають на її холодне тіло. Нелюдський крик вривається у місто, що віддалось спокою. Самотність спалахує розмитими обличчями, що визирають з вікон старих австрійських будинків. Вони бачать далекий силует якогось божевільного. Ридання перетворюється в стогін, який дедалі слабшає.
"Як же я мріяв стати актором! Словами не передати моє невтомне бажання співати з великої сцени, сміятись і плакати, кричати і мовчати, виказувати героїзм чи вдавати страх. Бути німим, сліпим, голодним, бідним чи багатим, красенем чи невдахою, байдуже. Я так мріяв про сцену. В моєму столі понад сотня сценаріїв. Ні, я не всюди у головній ролі. Я й для інших писав. Коли мені було двадцять, ставили Шекспіра. Таким непомітним я вибіг на сцену... То була хвилинна роль, та все ж... Спогади віддають таким солодом! А доля солодкого не їсть. От і став блазнем".
Рудий розуміє, що пересохло в горлі. Страшенно болять очі. Встає із заляпаної бруківки і дивиться на власні ноги. Він так ненавидить ці черевики. Стільки років мріяв їх кинути подалі! Та щосуботи до них вертається. Ці черевики його годують. І ця руда перука. Мало хто знає, що рідне його волосся такого ж кольору. Зрештою, його мало хто знає. Ліхтарі згасли. Обличчя у вікнах і досі спостерігають за диваком. Гумка зі штучним носом обривається і боляче б'є по обличчі. Рудий висуває ногу із черевика. Потім другу. Залишає їх на трамвайній колії і йде. Холодно у п'яти. Біжить. Вітер зриває перуку. На мить клоун відчув себе дитиною... а коли зупинився, то помітив, що всюди ті кляті обличчя, з кожного вікна. І це маленьке місто насправді велика циркова арена. Підняв з бруківки перуку, повернувся на те місце, де покинув свої черевики. Одягнув. Зав'язує за вухами тоненьку гумку і відчуває знайомий запах. Зал встає і пристрасно аплодує. На арену летять квіти. У серце — стріли.
"Правду кажучи, таких як я зовсім мало, їх майже нема. Так, кожен із нас прагне зіграти найкращу роль, не приклавши до цього навіть мінімум зусиль. Зрештою, кожен хотів би виглядати сильним в очах глядачів, але ще ніхто не зумів обдурити себе самого. Йти, залишаючи найдорожче, звісно, великий подвиг, але чи не втечею той подвиг зоветься?
Наступного разу одягну шоколадного носа. Скажете, доля не любить солодкого?"
03.04.2011
Публіка розуміє, що рудий клоун на арені не жартує. Його грим більше нагадує вселенський сум, аніж привід для радості. Молочна пудра пливе обличчям і те тоне. Не дрібними сльозинками, а бурхливими потоками сповзає чорна маса по щоках. І байдуже, сумний Бетховен чи радісний Моцарт звучить за кулісами. Усі повинні розуміти очевидне: клоун плаче. Зал здіймається оплесками, бо вперше таке бачить. Зал вибухає оваціями і вигуками “браво”. Рудий вичавлює із себе посмішку і мовчки сходить з арени. Вибігає на вулицю, падає на коліна і б'є руками бруківку. Ледь помітні білі плями лягають на її холодне тіло. Нелюдський крик вривається у місто, що віддалось спокою. Самотність спалахує розмитими обличчями, що визирають з вікон старих австрійських будинків. Вони бачать далекий силует якогось божевільного. Ридання перетворюється в стогін, який дедалі слабшає.
"Як же я мріяв стати актором! Словами не передати моє невтомне бажання співати з великої сцени, сміятись і плакати, кричати і мовчати, виказувати героїзм чи вдавати страх. Бути німим, сліпим, голодним, бідним чи багатим, красенем чи невдахою, байдуже. Я так мріяв про сцену. В моєму столі понад сотня сценаріїв. Ні, я не всюди у головній ролі. Я й для інших писав. Коли мені було двадцять, ставили Шекспіра. Таким непомітним я вибіг на сцену... То була хвилинна роль, та все ж... Спогади віддають таким солодом! А доля солодкого не їсть. От і став блазнем".
Рудий розуміє, що пересохло в горлі. Страшенно болять очі. Встає із заляпаної бруківки і дивиться на власні ноги. Він так ненавидить ці черевики. Стільки років мріяв їх кинути подалі! Та щосуботи до них вертається. Ці черевики його годують. І ця руда перука. Мало хто знає, що рідне його волосся такого ж кольору. Зрештою, його мало хто знає. Ліхтарі згасли. Обличчя у вікнах і досі спостерігають за диваком. Гумка зі штучним носом обривається і боляче б'є по обличчі. Рудий висуває ногу із черевика. Потім другу. Залишає їх на трамвайній колії і йде. Холодно у п'яти. Біжить. Вітер зриває перуку. На мить клоун відчув себе дитиною... а коли зупинився, то помітив, що всюди ті кляті обличчя, з кожного вікна. І це маленьке місто насправді велика циркова арена. Підняв з бруківки перуку, повернувся на те місце, де покинув свої черевики. Одягнув. Зав'язує за вухами тоненьку гумку і відчуває знайомий запах. Зал встає і пристрасно аплодує. На арену летять квіти. У серце — стріли.
"Правду кажучи, таких як я зовсім мало, їх майже нема. Так, кожен із нас прагне зіграти найкращу роль, не приклавши до цього навіть мінімум зусиль. Зрештою, кожен хотів би виглядати сильним в очах глядачів, але ще ніхто не зумів обдурити себе самого. Йти, залишаючи найдорожче, звісно, великий подвиг, але чи не втечею той подвиг зоветься?
Наступного разу одягну шоколадного носа. Скажете, доля не любить солодкого?"
03.04.2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію