ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.03
10:33
Одружився, ще нема і тижня,
У алькові - любощів кальян.
Покусай мене, любаско, ніжно,
Хай вирує пристрасть-окіян.
Заціловуй кріпко, аж до дрожу,
Так, щоб непритома облягла.
Сили тануть! Рухатись не можу!
У алькові - любощів кальян.
Покусай мене, любаско, ніжно,
Хай вирує пристрасть-окіян.
Заціловуй кріпко, аж до дрожу,
Так, щоб непритома облягла.
Сили тануть! Рухатись не можу!
2024.06.03
06:51
Дочекалися ми благодатної зливи,
Упоїлись водою грунти і без неї масні, –
Яскравішими стали – вдоволена нива
Й незатьмарені житом волошок блакитні вогні.
Враз повищали в зрості зелені посіви,
Забуяли ще більш, у тісняві хлібів, бур’яни, –
Все жив
Упоїлись водою грунти і без неї масні, –
Яскравішими стали – вдоволена нива
Й незатьмарені житом волошок блакитні вогні.
Враз повищали в зрості зелені посіви,
Забуяли ще більш, у тісняві хлібів, бур’яни, –
Все жив
2024.06.03
01:59
Мені у двері серпень подзвонив.
Цей звук - лише йому властива риса.
Я відчинив. Впізнав без зайвих слів.
І бачу у руках його валізу.
У тій валізі - суміш літніх трав,
Там запах яблук, вечори спекотні.
Стояв навпроти мене і мовчав,
Цей звук - лише йому властива риса.
Я відчинив. Впізнав без зайвих слів.
І бачу у руках його валізу.
У тій валізі - суміш літніх трав,
Там запах яблук, вечори спекотні.
Стояв навпроти мене і мовчав,
2024.06.03
00:04
Зачатий ще під Донну Саммер в ритмі диско -
Свою незайманість втрачав під Депеш Мод.
Я динозавр; я із часів, коли не зиску
Чекали від життя – любові та пригод.
Девіз мій: живемо єдиний раз життя ми -
Що нині згаяв, не поверне вже ніхто.
Тому якщ
Свою незайманість втрачав під Депеш Мод.
Я динозавр; я із часів, коли не зиску
Чекали від життя – любові та пригод.
Девіз мій: живемо єдиний раз життя ми -
Що нині згаяв, не поверне вже ніхто.
Тому якщ
2024.06.03
00:03
Прославлені диктатори закінчують безславно.
Безголові полюбляють очолювати (по їхньому - "возглавлять".
На одного діяльного злочинця припадають тисячі злочинно бездіяльних.
Російський заштатний урка домігся міжнародного визнання, скоївши міжна
2024.06.02
22:46
Я загубився у гаях понять,
Я віддалився від людей натхненно.
І нависає видиво проклять,
Що поселились на землі нужденній.
Розчарувавшись в марноті доби,
Я поселився в лісі одиноко
І слухаю мелодію дубів,
Я віддалився від людей натхненно.
І нависає видиво проклять,
Що поселились на землі нужденній.
Розчарувавшись в марноті доби,
Я поселився в лісі одиноко
І слухаю мелодію дубів,
2024.06.02
21:46
Лебідкою літає літо,
Лимани ллються легко.
Лопоче липень листям липи,
Лещицю ловить легіт.
Лугам липневим, лану - лоскіт.
Лаванда любить ласку.
Ліатриси лягають лоском.
Лимани ллються легко.
Лопоче липень листям липи,
Лещицю ловить легіт.
Лугам липневим, лану - лоскіт.
Лаванда любить ласку.
Ліатриси лягають лоском.
2024.06.02
20:36
Ольга Сімонова, позивний «Сімба". Надзвичайно вродлива, сексапільна, завжди зі стильною зачіскою з підголеними скронями… Росіянка за походженням, родом із Челябінська. Загинула за свободу України. Їй було 34 роки.
Починала парамедиком у добровольчому пі
Починала парамедиком у добровольчому пі
2024.06.02
17:57
Той, з ким умовилися стрітись
багато тому ще віків,
лишивши ключ на ґанку
літа,
знамення тайне на вікні;
з ким обіцялися впізнатись
помежи всесвіту шляхів,
перетекти міжсвітні ґрати,
багато тому ще віків,
лишивши ключ на ґанку
літа,
знамення тайне на вікні;
з ким обіцялися впізнатись
помежи всесвіту шляхів,
перетекти міжсвітні ґрати,
2024.06.02
17:46
ЛОДЗІЄВСЬКИЙ
Я щиро радий, що Ви вирішили зупинитися у нас, пане Залужний. Сподіваюся, що Вам у нас сподобається. Але мені нестерпно хочеться почути про Ваші дипломатичні пригоди у Британії.
ЗАЛУЖНИЙ
Насправді мене відряджали зовсім до іншої краї
2024.06.02
12:34
Покарав Господь людину за гріхи потопом,
Думав, що гріховну тягу тим потопом втопить.
Та куди там. Розплодились, знову розжилися
І за гріхи, беззаконня знову узялися.
Геть забули і про Бога, й про його завіти,
Бо ж хотілося на світі людям легко жити.
Думав, що гріховну тягу тим потопом втопить.
Та куди там. Розплодились, знову розжилися
І за гріхи, беззаконня знову узялися.
Геть забули і про Бога, й про його завіти,
Бо ж хотілося на світі людям легко жити.
2024.06.02
10:49
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2024.06.02
05:18
Молодецька бравада
І постава струнка
Залишились позаду,
Як і сила в руках.
Поховала їх старість,
Але, бачу, зате,
Що з’явилася скнарість
І зневіра росте.
І постава струнка
Залишились позаду,
Як і сила в руках.
Поховала їх старість,
Але, бачу, зате,
Що з’явилася скнарість
І зневіра росте.
2024.06.02
00:43
Ці очі кольору горіха
І губи з присмаком гріха -
Моя єдина в світі втіха.
Хай кажуть, що у ній пиха,
Що легковажна егоїстка.
Що бути з нею – то дурня.
І треба розгубити мізки,
Щоб так терзатися щодня.
І губи з присмаком гріха -
Моя єдина в світі втіха.
Хай кажуть, що у ній пиха,
Що легковажна егоїстка.
Що бути з нею – то дурня.
І треба розгубити мізки,
Щоб так терзатися щодня.
2024.06.02
00:34
Натхненно чекаючи світлого літа
Удвох, саме так, як в часи стародавні,
Життя розпочавши, чому б не сидіти
На парковій лавці у травні?
Тримавшись за руки, плекати надію...
Коли ледь за двадцять - це дуже можливо!
Ось сонце за обрієм вже червоніє...
Удвох, саме так, як в часи стародавні,
Життя розпочавши, чому б не сидіти
На парковій лавці у травні?
Тримавшись за руки, плекати надію...
Коли ледь за двадцять - це дуже можливо!
Ось сонце за обрієм вже червоніє...
2024.06.01
22:45
В пустелі на порепаній землі
Іду спокійно і шукаю смислів,
Яких не знайдеш у густій ріллі.
Шалена спека розтопила мислі.
У цій пустелі у самотині
Чи станеш ти іще одним пророком,
Який розтане десь у далині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Іду спокійно і шукаю смислів,
Яких не знайдеш у густій ріллі.
Шалена спека розтопила мислі.
У цій пустелі у самотині
Чи станеш ти іще одним пророком,
Який розтане десь у далині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Доля (1995) /
Проза
Чашка Кави…
Ступор…в очах щось невимовно дике затьмарення сьогодні, неначе сонце непрозорим свинцем обійняли. В грудях защемило. «Боже, знову починається»,- подумав я і з грохотом брякнувся на землю. Всі мої спроби піднятися були неможливими з точки зору моєї хвороби мінімум на півгодини.
Звідкілясь прийшов кіт і почав пестити мене своїм перебитим хвостом по обличчю. Я на мить зупинив свій погляд на його переломі. Невже йому вже не болить? Як він може так легко забути про свою скаліченість? Мені стало не по собі втричі. Його масивне тіло вляглося на моєму животі і почало мурчати. Мені було здавалося, що він хоче пощикотати мене своїм гулом та вібрацією, як у машиніста, але затих.
Робота в мене проста. Я всього лиш ставлю штампи на почті . Посилки, бандеролі, листи. З людьми майже не спілкуюсь. Тільки чую : «Піте, штамп постав…!». Зарплатня… якби кіт таку отримував, то для нього і це було б мало, а мені ще нас обох годувати. Йому легше. З товаришами борсатися в смітнику біля сусіднього двору його пристрасть. Не зрозумію. Як можна видельфінюватися у тому гниллі сповненому відходів тієї буржуазної морди та нюхати те сміттєве натхнення бомжів . Та я і скоро таким стану . Казали батько освіту вищу здобувай . Еге ж бо. Так воно і є. Молодеча закоханість була настільки ж безглуздою, як і я сам.
Пройшло дві години…
Нарешті підвівся. Кіт зліз з мене сам по добрій волі, наче боявся мого ривка, що переламає йому не тільки хвоста. Моє тіло було схоже на ті рештки тверезості одвічного п’яниці , такий вже був мені притаманний перепліт ніг під час ходу, після низки моїх падінь і затьмарень.
Серед продуктів є тільки кава і вода. «Найсмачніша вода Лондона »- назва цього продукту, читаю, а в голові лише сутінки правди і етикетка здається справедливою більше в моїх думках - «Найсмачніша вода з нашої запльованої Темзи, що проходить жодного рівня фільтрації» .
Кава …. Ставши над столом, я висипав з жерстяної банки собі на руку грамів з п’яти того гуталінового єства. Чорна… На запах, як життя. Справжня лондонська. 2 фунти стерлінги віддав за неї. Довго грошенята збирав, аби відчути і в себе в кімнаті той аромат, що я беріг аж до самого дому, вловивши на вулиці серед бідноти, проходячи повз кав’ярню « Forest ». Мій іржавий чайник мабуть тільки додавав смаку тій воді, що кип’ятилася в ньому. Так, наче закип’ятилось. Кухонька не така і простора. Десь два метри на три.
Дім нагадував шпаківню . Такий же малий із діркою на горищі, що виходила нутром до вулиці.
Паровий водопад стрімко почав юшити із чайника до чашки. Я був повен захоплення, спостерігаючи за цим шумом. Мені до того ж закортіло стояти із цією чашкою кави десь на водоспаді .
Готово. Цукру немає. Дороге задоволення та і мені часом сниться бува. Але то для господ всіляких . Надмірна гуманність та гурманність мені не до вподоби. Зате я спробую справжню смакоту.
Присівши на стілець поряд я почав посьорбувати цю темну водицю. На диво іржу я не відчував, вона була затьмарена цією чорною цвіллю.
Гіркий смак…трохи сушить горло і дере…дере за душу.
Далеко у 1825 році я ще був малий. Грав на вулиці з ліверпульськими хлопчаками. Батько повертався додому пізно вночі, а так як матері у нас не було (вмерла як мене народжувала) я міг займатися чим завгодно впродовж всього дня, але і повинен був дочекатися старого. Він йшов і крізь темінь мені завжди посміхався. Я це бачив зблизька, але відчував, що ця посмішка вишукувала мене здалеку. У батька був великий борг у банку . Я не розумів ще того. Одного дня ми прийшли до цієї ж хатини,яка мені тепер передалася у спадок від нього . Я сидів з ним довго . Він встромивши сигару в зуби перераховує гроші, поправляючи постійно лампу, що висіла майже біля верху столу (мала освітленість), а я тим часом гойдався поряд на триногому стільці.
Тут я помітив як скривилося його обличчя. Скупа чоловіча сльоза потекла по сльозам мого батька. Я хоч і малий, але зрозумів, що справа в грошах. Жити більше немає на що. А про банк я дізнався вже від дядьків на цвинтарі.
«Я так більше не можу сину»,- батько приклонив свою голову до моєї, злегка почісуючи її . «Вибач мене колись чуєш?»,- старий дістав револьвера з кишені і вистрілив з блискавичною швидкістю собі в скроню.
Кров з його голови потрапила мені малому на вуста. Саме такий смак я відчуваю зараз від чорної кави…
Начхати на гроші витрачені на неї. Я взяв банку і чимдуж побіг до Темзи та висипав її всю у воду.
Мені стало гидко,бридко та якось зневолено . Наче я залежний у цьому світі від пам’яті триклятої. Всі люди від неї залежні. Мені все нагадує про жахливі речі. Так чому я не можу знайти своє щастя у найпростіших речах, Господи?
Банальщина.
Прийшовши додому, я закрив двері прищемивши хвіст свого кота… такого жахливого звуку я ще не чув. Мене аж прорізало. Не чув, але ж і чув.
Щоб не дивитися йому в очі, я викинув його надвір. Соромно…
Так виходить, що в кожного свій смак кави . Пам'ять і думка супроводжують її аромат та солодкість, навіть якщо її немає. В мене вони ведуть попід руки гіркоту. Все…набридло.
Підійшовши до столу, я впав.
Цього разу я не підведусь ніколи…. хвороба . В рекомндації написано :
«Ніколи не пити кави».
Життя…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чашка Кави…
Життя...
Прийшовши додому з роботи, я зачинив за собою двері, прищемивши при тому хвіст власного кота. Щось хруснуло. Такого жахливого звуку, як горлач домашнього утриманника, я ще не чув. Хоча на мить мені стало трохи соромно і не по собі. Воно ж живе створіння все таки. Розлючившись на самого себе, я підійшов до столу, що стояв у глухому закутті (дубовий, від прадіда залишився) та виклав на нього щойно куплені продукти.
Ступор…в очах щось невимовно дике затьмарення сьогодні, неначе сонце непрозорим свинцем обійняли. В грудях защемило. «Боже, знову починається»,- подумав я і з грохотом брякнувся на землю. Всі мої спроби піднятися були неможливими з точки зору моєї хвороби мінімум на півгодини.
Звідкілясь прийшов кіт і почав пестити мене своїм перебитим хвостом по обличчю. Я на мить зупинив свій погляд на його переломі. Невже йому вже не болить? Як він може так легко забути про свою скаліченість? Мені стало не по собі втричі. Його масивне тіло вляглося на моєму животі і почало мурчати. Мені було здавалося, що він хоче пощикотати мене своїм гулом та вібрацією, як у машиніста, але затих.
Робота в мене проста. Я всього лиш ставлю штампи на почті . Посилки, бандеролі, листи. З людьми майже не спілкуюсь. Тільки чую : «Піте, штамп постав…!». Зарплатня… якби кіт таку отримував, то для нього і це було б мало, а мені ще нас обох годувати. Йому легше. З товаришами борсатися в смітнику біля сусіднього двору його пристрасть. Не зрозумію. Як можна видельфінюватися у тому гниллі сповненому відходів тієї буржуазної морди та нюхати те сміттєве натхнення бомжів . Та я і скоро таким стану . Казали батько освіту вищу здобувай . Еге ж бо. Так воно і є. Молодеча закоханість була настільки ж безглуздою, як і я сам.
Пройшло дві години…
Нарешті підвівся. Кіт зліз з мене сам по добрій волі, наче боявся мого ривка, що переламає йому не тільки хвоста. Моє тіло було схоже на ті рештки тверезості одвічного п’яниці , такий вже був мені притаманний перепліт ніг під час ходу, після низки моїх падінь і затьмарень.
Серед продуктів є тільки кава і вода. «Найсмачніша вода Лондона »- назва цього продукту, читаю, а в голові лише сутінки правди і етикетка здається справедливою більше в моїх думках - «Найсмачніша вода з нашої запльованої Темзи, що проходить жодного рівня фільтрації» .
Кава …. Ставши над столом, я висипав з жерстяної банки собі на руку грамів з п’яти того гуталінового єства. Чорна… На запах, як життя. Справжня лондонська. 2 фунти стерлінги віддав за неї. Довго грошенята збирав, аби відчути і в себе в кімнаті той аромат, що я беріг аж до самого дому, вловивши на вулиці серед бідноти, проходячи повз кав’ярню « Forest ». Мій іржавий чайник мабуть тільки додавав смаку тій воді, що кип’ятилася в ньому. Так, наче закип’ятилось. Кухонька не така і простора. Десь два метри на три.
Дім нагадував шпаківню . Такий же малий із діркою на горищі, що виходила нутром до вулиці.
Паровий водопад стрімко почав юшити із чайника до чашки. Я був повен захоплення, спостерігаючи за цим шумом. Мені до того ж закортіло стояти із цією чашкою кави десь на водоспаді .
Готово. Цукру немає. Дороге задоволення та і мені часом сниться бува. Але то для господ всіляких . Надмірна гуманність та гурманність мені не до вподоби. Зате я спробую справжню смакоту.
Присівши на стілець поряд я почав посьорбувати цю темну водицю. На диво іржу я не відчував, вона була затьмарена цією чорною цвіллю.
Гіркий смак…трохи сушить горло і дере…дере за душу.
Далеко у 1825 році я ще був малий. Грав на вулиці з ліверпульськими хлопчаками. Батько повертався додому пізно вночі, а так як матері у нас не було (вмерла як мене народжувала) я міг займатися чим завгодно впродовж всього дня, але і повинен був дочекатися старого. Він йшов і крізь темінь мені завжди посміхався. Я це бачив зблизька, але відчував, що ця посмішка вишукувала мене здалеку. У батька був великий борг у банку . Я не розумів ще того. Одного дня ми прийшли до цієї ж хатини,яка мені тепер передалася у спадок від нього . Я сидів з ним довго . Він встромивши сигару в зуби перераховує гроші, поправляючи постійно лампу, що висіла майже біля верху столу (мала освітленість), а я тим часом гойдався поряд на триногому стільці.
Тут я помітив як скривилося його обличчя. Скупа чоловіча сльоза потекла по сльозам мого батька. Я хоч і малий, але зрозумів, що справа в грошах. Жити більше немає на що. А про банк я дізнався вже від дядьків на цвинтарі.
«Я так більше не можу сину»,- батько приклонив свою голову до моєї, злегка почісуючи її . «Вибач мене колись чуєш?»,- старий дістав револьвера з кишені і вистрілив з блискавичною швидкістю собі в скроню.
Кров з його голови потрапила мені малому на вуста. Саме такий смак я відчуваю зараз від чорної кави…
Начхати на гроші витрачені на неї. Я взяв банку і чимдуж побіг до Темзи та висипав її всю у воду.
Мені стало гидко,бридко та якось зневолено . Наче я залежний у цьому світі від пам’яті триклятої. Всі люди від неї залежні. Мені все нагадує про жахливі речі. Так чому я не можу знайти своє щастя у найпростіших речах, Господи?
Банальщина.
Прийшовши додому, я закрив двері прищемивши хвіст свого кота… такого жахливого звуку я ще не чув. Мене аж прорізало. Не чув, але ж і чув.
Щоб не дивитися йому в очі, я викинув його надвір. Соромно…
Так виходить, що в кожного свій смак кави . Пам'ять і думка супроводжують її аромат та солодкість, навіть якщо її немає. В мене вони ведуть попід руки гіркоту. Все…набридло.
Підійшовши до столу, я впав.
Цього разу я не підведусь ніколи…. хвороба . В рекомндації написано :
«Ніколи не пити кави».
Життя…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію