ВІН мав бути !!!
Так було вирішено.
Але... не появився.
Хтось чи щось чужорідне втрутилось в Божий промисел і чиясь слабка воля, піддавшись отим намовлянням, отим нашіптуванням збоку, змогла ( свідомо, напівсвідомо чи несвідомо ) зробити цей необачний, неправильний крок, перекресливши геть усе і приректи на довготривале вигнання.

І цей вибір зупинився чомусь саме на НЬОМУ !?
ВІН так і не зумів, вийшовши з одного середовища, потрапити в інше. Зрадливе лоно перетворило дев’ятимісячне утримання на довічне заслання в одномірний, позачасовий, безвимірний вакуум. Навіки... Та так не повинно було статися.

ВІН мав бути !!!
Це було вирішено достеменно. Передбачено і прораховано до найдрібніших деталей, запрограмовано на глибинному генному рівні : колір очей, тембр голос, постава, ... Все, включаючи і ЙОГО майбутні риси характеру. І навіть відведено місце під забудову ЙОГО майбутньої долі.

Не склалося...
ЙОМУ так і не судилося відчути тепло ЇЇ рук, почути лагідність ЇЇ голосу, зустріти світло ЇЇ погляду. ЙОМУ не вдалося стати ЇЇ втіхою, ЇЇ радістю, ЇЇ розрадою, наповнити зміст ЇЇ життя своєю появою. Не поспів... Чиясь стіна холодної відстороненості обледенілим акордом черствості, шляхом «комфортного обслуговування пацієнтів» розірвала цей невинний союз ДВОХ найрідніших, найближчих істот у цілому всесвіті. І цим втручанням зовні завадила їхньому щастю, поклала край усяким сподіванням. Тепер це неприродне, нескінченно довге існування в хаосі порожнечі і суцільного мороку, де ні дня – ні ночі, ні смутку – ні радості, ні придбання – ні втрати. Абсолютно нічого...

Десь світитиме сонце, співатимуть пташки, шелестітиме трава, веселитиметься дітвора. І все це, призначене для НЬОГО, відбуватиметься без ЙОГО участі, проходити за ЙОГО вимушеної відсутності. Без ЙОГО на те згоди у НЬОГО все це безцеремонно відібрали. Назавжди... Не залишили нічого, жодних ознак, навіть імені. ВІН тепер ніхто, і звати ЙОГО хтозна-як . І навіть доля ЙОГО – ніяка, бо навіть всяка недоля краща від такої: бути нез‘явленим, нехрещеним, безіменним. А ВОНИ під одіялом нічної змови таїтимуть від усіх, скриватимуть ЙОГО відсутність. ЙОГО ніхто не знатиме , ЙОГО ніхто не зватиме, про НЬОГО ніхто не питатиме. І всі довкола поводимуться так, ніби ЙОГО ніколи і не повинно було бути.

Але ВІН є !!!
Десь там у камері свого одинокого ув’язнення. Один-однісінький без нічого. Жодних відчуттів, переживань у цій довічній ямі забуття. Приречений... І все ж ВІН заслуговує хоча б на невеличку милість –згадку про НЬОГО. Потребує, хоча б інколи короткочасно утримання ЙОГО безтілесності в наших думках, помислах, серцях. Як незначну покуту за спричинену над ним наругу, яку ВІН уже давно простив, бо не виявлена ЙОГО любов сильніша понад усе.

Щоденник ненародженого
http://www.aborti.ru/sites/default/files/Image/Dnevnik.swf