Продажно. Помилково казати, що світ став продажним, що 21 століття зробило його більш комерційним та матеріальним. Він таким був завжди, стояв на цих же китах ще навіть до появи грошей 1500 років тому. Просто ми намагаємося піднести саме свій час, наскаржитися, що він найтяжчий. Я особисто дуже полюбляю стандартну ситуаційну модель, коли люди поважного віку роблять зауваження молоді, зазначаючи на їх мало естетичну поведінку, на що вони відповідають, що їм байдуже як було у минулі часи, шипляче кажуть-ріжуть, що зараз час інший. А той хто робив це зауваження, посміхається і відповідає тією сакральною фразою – час завжди однаковий. Ми просто перестали зважати на суспільну думку трохи більше. Якщо зараз твої очі заплутуються від кількості повій на кільцевих дорогах, і ти думаєш як так, де їхня совість, як же це соромно напевно. Але сутність змінилася не набагато. Таких елементів у суспільстві була сила-силенна і раніше, проте було єдине але: вони соромилися і ховалися від «ока народу». Тепер ні, а навіщо, що тепер може зробити їм це крихке роздроблене суспільство, яке і собі, такій моральній одиниці ладу дати не може. Яка різниця продатися за кількість грошей у пачці з резинкою чи за своє положення у суспільстві і нагороди. Бажання людини продати щось, тобто виходить своє нутро, за будь що, що являє собою цінність в ту чи іншу хвилину – неважливо. Ну добре, ти підеш в обхід загальним положенням маси, прочитаєш з десяток влаштовуючи тебе принципів, і включиш їх у основний раціон свого головного мозку. Але принципи треба не прочитати і запам’ятати, а одного разу спотикнутися на чомусь ріжучому, щоб шрам на частині тебе і став тим головним принципом. Головне те, що суперечити, що ти не такий марно. Як то не сумно, але на жаль ми однакові не лише за своєю фізіологією, але й за сутністю теж. Чи варто доводити, що ти особливий, не падкий на матеріальне, якщо в душі все навпаки. Задатки в нас одні. Це близько тобі, звичайній людині зі своїми маленькими комплексами. Якби було не так, то чи стало б ганятися за славою та грошима так багато суджених долі? Різниця лише в тому, що хтось та майстерно приховує свою зав’язану суть, видавлюючи насилу із себе етичність та добропорядність. А той хто не насилу, той чи справді та унікальна часточка світу не проштрикана цинізмом, чи ще просто не поговорив сам з собою віч-на-віч. Прикриватися неіснуючими принципами марно, не намагайся йти проти системи власноруч, вона пережує тебе і скине на смітник. Якщо ти свято віриш у те, що говориш то вір надалі. Але один у полі не воїн. Всі ми маса, населення, громада, як нас тільки не називають, схожі і живемо одним. Просто хтось прямує далі, і розвивається, якщо так можна сказати, хтось лишається на ріні супів та котлет в своїх двокімнатних «хрущовках». Час завжди однаковий, люди теж, відсоток надії. Одного дня і ти опинишся на грандіозному аукціоні продажу «себе самого», і якщо ти влаштуєш когось як лот, то ти рушиш у бік уявного щастя. А в цей час на вулиці буде товктися натовп людей, але вони будуть трохи відрізнятися від тих розкішних лотованих, виставлених на вітрини магазинів по продажу ні, не хутра, а нутра. Воно коштує в сотні разів дорожче, ніж дублянки та шуби. Тих, що на вулиці вже не куплять, ніхто і ніщо. Чи вони свідомо відмовилися від того, щоб стати товаром споживання, чи їх не запросили, тому що виставити на продаж їм нема чого. Я заздрю тим людям, які за власним бажанням лишаються поза каталогом, і вірять в те, що говорять, і на що сподіваються. Не вкладаючи при цьому угоду зі своєю гідністю за винагороду.

2010