ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.03.23 07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...

Ірина Вовк
2026.03.22 23:00
замість ПІСЛЯМОВИ) Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.

Євген Федчук
2026.03.22 17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи

Юхим Семеняко
2026.03.22 15:33
       Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.     Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С

Світлана Пирогова
2026.03.22 13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.

Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.

Володимир Бойко
2026.03.22 12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю. Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100. Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею. Струнким жінкам так би пасув

Борис Костиря
2026.03.22 12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.

В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді

Іван Потьомкін
2026.03.22 11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...

Охмуд Песецький
2026.03.22 10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.

Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти

Юрій Гундарів
2026.03.22 08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин. Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу». А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи

Віктор Кучерук
2026.03.22 05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.

С М
2026.03.22 05:50
Глянь о сюди – Китайський Кіт Соняшний
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій

Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий

Артур Сіренко
2026.03.22 01:23
Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була єдиним можливим світом буття. Думки в нього роїлися навколо жуків-скрип

Ігор Терен
2026.03.21 22:05
                  І
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись

Юхим Семеняко
2026.03.21 16:58
Підтримуючи аналітичну практику "пиріжкарень", напишу про "сирітський" вірш на своїй сторінці. На ній і забезпечу свій допис відповідними гіперпосиланнями, технологія створення яких відома нашим штатним співробітникам. Природно, що видалити її зможу

Борис Костиря
2026.03.21 13:12
Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.

Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лена Апрелевна (1992) / Проза

 Идеалы
Ребята, на что человечество тратит свои неумолимобегущие годы? Играет в игры «мниморазума», «разумополия». Пытаются доказать то, чего нет, не оставляют попытки заново изобрести велосипед и поехать в обратную сторону. Допустим, это будет «правосипед» и ездить он будет лишь вправо. Чем не необходимость нам нынче. Налево, мы как всегда пойдем пешком. Этому мы то научились за пару тысячелетий. Верность. Громкое слово, я бы даже сказала громчайшее. А ее нет. О ней в природе напоминает лишь набор букв, их восемь. Они верны слову, слове не верно человеку. Мы давно утратили, нам, господа, увы, это не присуще. Или не актуально. Не своевременно. Не в стиле. Выбилось из колеи. Назовем, как захотим. В этом мы вольны, и пожалуй только в этом. Сегодня советские идеалы о семье и отсутствии того пресловутого «секса», идеалы страны, где дети делались под добротным шерстяным одеялом , а отличить своего ребенка в детском саду от других детей можно было только подобравшись поближе к лицу и изучив его. Да, пусть сегодня смешным кажутся однотипные одежды и красные покрывала. Но там была верность, потому что был страх, страх за то, что о тебе подумают.
- Что ты делаешь, что о тебе подумают соседи?
А именно соседи, не родители, не друзья. А соседи. Да по сути посторонние люди, ах как для нас необходимо было выслушать их мнение по любому вопросу.
Да их вообще, простите, не ебет, как меня зовут и кто я такая. Тем не менее, они обсудят, как я выгляжу и с кем гуляю, и кто меня провожает и с кем я ночую, да все аспекты моего прожития. А следуя идеалам «общества пионеров и детей рабочих», я их еще благодарить должна. Но была там черта: верность. Да, люди боялись этих взглядов искоса и мыслей соседа Ивана Петровича. Это сейчас, ты, услышав о себе гадость из уст соседа, прикончишь его самого, его собачку и зальешь кровью входную дверь. Ну, если не перейдешь к таким радикальным методам, то в нос дашь.
Верность штучная. Человек жаден до безумия. Жаден к чувствам, деньгам, людям. Сколько не дай – все мало. Если тебя любят, ты же непременно выпотрошишь мозг с прошением «давай еще». Любви, господа, любви ему. А возможно, любовь это не когда за тобой носятся, как за коллекторы за должником VABБанка, а когда носишься ты сам, и главное, тебе это нравится. Если выиграл в лотерею и тебя попросили пожертвовать на лечение 6 летнему мальчику с саркомой, ты скажешь: «Ээ..а что мне останется?».
Я ни в коем случае не плачу за «советчиной». Нет, не приемлю искусственность, скованность. Все ведь в меру хорошо. Излишне напуганные люди, так же опасны, как стая диких волков. Они в любой момент могут наброситься сзади. Но все мы помним, от чего распалась Великая Римская Империя. Так не повторим же печальный опыт великой нации. Почему с нами всегда работает принцип «кнута». Неужели мы настолько безвольные рабы, что не сможем самостоятельно определить, что нам нужно. Где нормальные, нешаблонные человеческие чувства. Где ваша чертова любовь и верность. Где? Почему ты начинаешь встречаться с девушкой, видишь, как она тобой дорожит, и бежишь отиметь «дешевую консервную банку» своим железным ключом в туалете ночного клуба или в дешевой квартире. Неужели ты бы не смог прийти к своей любимой девушке? Это что клептомания только в постели? У тебя есть дома лучше, дороже, красивее. А ты крадешь в магазине, только потому, что чужое и интересно, чтобы не словили? Нас должно что-то сдерживать, ведомое или неведомое, но должно. Сам человек не выберется из этой ямы. Дружба породит любовь, любовь породит уважение, а уважение сотворит верность. Так почему этот, до боли, знакомый простой алгоритм не работает? Да потому что ты человек, должен поддаваться дрессировке, как тигр или бурый медведь. Когда боишься, тогда и исполняешь.
Да и куда я со своей верностью лезу, когда значительно важнее увидеть модель нового планшетного компьютера Apple, чем поразмыслить о верности и уважении.
Вот и будем с вами в старости наблюдать следующую картину: одинокий старичок в руках с грудой железа с логотипом какого-то «яблока», скучающий и одинокий каждой частичкой своего сознания и каждой клеткой своего тела. Да потому что в 30 лет не замечал, что один. А в 70 спохватился, а ничего в руках, кроме вещей, когда то стоящих денег - нет. Вещи теряют свою цену с годами, изнашиваются, теряют новизну. Ценность же человека, заложена при рождении. Это самый дорогой лот на «жизненном аукционе». Приобрести его большая удача и везение.

2010




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-04-16 17:08:02
Переглядів сторінки твору 1053
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.788
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2011.12.22 21:09
Автор у цю хвилину відсутній