ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.09.02 22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.

В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт

Олександр Буй
2025.09.02 21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.

Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,

Віктор Насипаний
2025.09.02 13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.

Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,

Віктор Кучерук
2025.09.02 12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.

Світлана Майя Залізняк
2025.09.02 08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн

Артур Курдіновський
2025.09.01 23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.

Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!

Борис Костиря
2025.09.01 22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.

До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,

Олена Побийголод
2025.09.01 12:07
Із Бориса Заходера

Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.

Часом блукаємо ми у хаосі, –

Ольга Олеандра
2025.09.01 09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.

Віктор Кучерук
2025.09.01 05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.

Олег Герман
2025.09.01 00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.

Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій

Олександр Буй
2025.08.31 22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!

Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х

Борис Костиря
2025.08.31 22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.

І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,

Ярослав Чорногуз
2025.08.31 19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг

Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --

Артур Курдіновський
2025.08.31 18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!

Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,

Юрко Бужанин
2025.08.31 14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олена Осінь (1979) / Вірші

 Кінематограф, як мистецтво
Образ твору Режисуй мою втому, мій голос, мої коліна,
Мою ртутну зухвалість і слізно-тонку покору,
І графітовий профіль на крейдово-білі стіни,
І на холод постелі розгублено-голий сором.

У палкій вітроверті – сп’янілу, напіврозлиту.
Як одвічну, єдину, останню… Немов востаннє!
Недоторкано-чисту в задушливій змазі літа,
Відчайдушно-звабливу в осіннім сонцестоянні.

усміхаюся
рветься інтимно-шовковий газáр
боса, легкими кроками
руками ніжними, невловимими
обрій крається
ефекти бокé – надреальністю, поза фокусом
ти створив мене
я вже не опираюся

Опадають секунди. Лиш дихання поміж нами
Наче крила колібрі. А плівка карбує риси:
Обережно, міцніш, наполегливо, до нестями…
І на мить – спалах дійсності – жінка!... І знов актриса.

Таємниця богів – промовчать сутінкові тіні,
Тільки очі вологі ще зблискують, мов дзеркáла.
Ти митець, ти художник, ти мій Федеріко Фелліні!
Я тебе поцілую у вдячність за femme fatale.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-04-22 14:04:05
Переглядів сторінки твору 9951
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.989 / 5.5  (4.934 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 4.955 / 5.5  (4.976 / 5.58)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.762
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Еротична поезія
Автор востаннє на сайті 2021.11.01 11:40
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Осінь (Л.П./М.К.) [ 2011-04-28 13:16:45 ]
Ох, вже ці поети, голову запаморочать. А потім шукай Вітру у нічному полі...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Артур Сіренко (Л.П./М.К.) [ 2011-04-22 22:32:01 ]
Дуже цікавий твір! Прекрасне зображення емоційності.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Осінь (Л.П./М.К.) [ 2011-04-28 13:25:18 ]
А які емоції будуть, коли на наступну стрічку режисер запросить нову актрису - Джолі! А що наша? Мабуть піде до нового режисера. Або закриє вікна густими шторами, увімкне домашній кінопроектор на крейдово-білі стіни і наллє собі у бокал червоного... :) А я, для її комфорту, зрежисую тишу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2011-04-25 04:31:34 ]
(мені здається (дуже скромна така думка) що римова пара "дзеркáла"-"фатáль" - мабуть надто смілива, Оленко
правда я, дуже боюся якось неделікатно ворухнутися в цій темі
оскільки вже в хід пішли монстри джазу,
але підтвердженням вважаю знову-таки
дещо напівперфектний (а мова -ж -бо про розкішний фінал як-не-як!)
оборот про зблискування очей мов дзеркала
жаско виглядає цей зблиск дзеркал, пусто, різко і моторошно).. трохи міркував над варіантами...

"...вологий виблиск дзеркаль" наприклад або подібне (?)

узагалі, тема піґмаліонівського творіння
яко сублімації потаємних устремлінь sexe fort
досить вдячна, як бачимо, а додати трішки абстрактно-
еротичних зворотів, хмм.. дуже непогано

правда

не пам'ятаю, чи вже нав'язувався із тією idée fixe
щодо опоетизування магічного світу віртуальних ігор

і сам би зі задоволенням якось зайнявся темою, але
я не граюся у комп. забавки, якось не склалося в мене
а тема - грандіозна, якщо би вірно підійти?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Осінь (Л.П./М.К.) [ 2011-04-27 16:56:40 ]
Мммм… Тонкі між нами нитки, шовкові, натягнуті аж до дзвону, аж до бриніння, неначе живі, у тон чуттів. Такі не рвуться, не сотаються. Тільки порізатись можна.

Дякую, що без поблажливості. У рівні.

Поговоримо про монстрів джазу (у кінематографі) – Пабст, Хічкок, Жан Кокто, Мелвіль… А ви допускаєте жіночу режисуру, жіночу драматургію? Звичайно, ілюзія не виникає ні з чого, вона як міраж несе у собі картини минулої дійсності, спогадів, зринає, народжується із пам’яті (можливо навіть генетичної), зі снів, з бажань, з обману зору. І я швидко, щоб міраж не встиг розвіятися, замальовую головних героїнь кожної стрічки на папір, у слово (не можу оминути їх, таких незбагнених, таких яскравих, мабуть тому, що сама не така). Тільки ім’я їм даю завжди одне «Я». Мабуть тут ви і спіткнулися. Не вдаюся до Фройда і не шукаю пояснень – чому саме жінки завжди є головними героїнями, але з впевненістю можу сказати, що ні краплини егоцентризму у цьому немає.
Близьких друзів маю двох – мою найдорожчу дощову жовто-зеленооку Осінь (звуть її Маринка) і колегу у поетичній творчості, з яким маю надію вже скоро познайомитись особисто наживо. Листуюся з ними тоді, коли відчуваю, що мені, чи їм, це потрібно, а так – ми відчуваємо один одного на відстані і без слів.
Не знаю чому, але повинна була це сказати. Бо важливо розуміння, бо все – оті тугі шовкові нитки.

З дзеркалами і «фатальною» погоджуюся зразу ж. (Тут навіть немає чим виправдатися, я вже в гул-перекладачі і португальською, і французькою, і італійською…). Щодо фіналу… феєричним він не буде, бо… він вже був, все інше поза кадром. Дякую (є над чим думати). І за небайдужість теж дякую. :)

А що сьогодні? - Чорно-білі екранізації. :) Багато після вас. Бачу, що відчуваєте. (Добре, що хоч Уірмен був до :) А ще березові сережки і фото ящірок.

Приємно.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Даймон Пеем (М.К./М.К.) [ 2011-04-27 17:57:33 ]
"маю надію вже скоро познайомитись особисто наживо" - я так зрозумів, що ви пробуєте пізнавати дійсність, Оленко, без отих усіх запахів, проникливих зорів, улещених милозвучністю голоса, вушок, випадкових доторків, рівноваги манер, смаку шоколадок (цілунків) із добрих рук, тощо?.. Раніше красуні без цього аж ніяк не могли обійтися, а що зараз? Магічний вплив ілюзії? Вашої ілюзії, ваших мрій, зрештою, вашого режисерського таланту?
А раптом, незнайомець зовсім не ваш герой? Чи... саме він режисер?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Осінь (Л.П./М.К.) [ 2011-04-28 12:48:39 ]
О, Даймоне! :) Раз вже озвався такий мастодонт ефірних світів, як ви, на подальший розвиток цієї нескінченної дискусії про ілюзорність і дійсність, і межу, якщо вона існує, між ними, то істина… а, десь вона ж повинна бути, ця істина. Я у вічному пошуку.

Так, познайомитися у реалі. А хто сказав, що дійсність позбавлена запахів, проникливих зорів, голосу…? (Тільки чутливість, уміння сягнути, доторкнутися повинні бути на вищому рівні). Саме дійсність первинна, саме з дійсності ми беремо барви для створення, відтворення якихось бажаних картин. Дійсність тільки тим і відрізняється, що вона незалежна, непідвладна (у певній мірі) нам, а ілюзія – несе більшість характеристик дійсності, але є фантазією, що підкоряється мозку. Як справжнє, так і уявне може викликати залежність, продуктивно і, навпаки, спопеляючи, впливати на суб’єкта. Межа між ними така ж, як повітря у літню спеку – неначе і є, коливається, але невловима. І ще, ілюзія може ставати реальністю (бо справді межі не було, або ж з нашою допомогою, або ж Господь вирішує, що ми того достойні, і дарує їй життя), а ось реальність собою і залишиться. Наша з ним дружба є насправді, вона не ілюзія. А образ просто набуде чітких рис. І якщо не буде багато сказано, обговорено, то мені достатньо і доторкнутися до живої енергетики, щоб реальність стала довершено сформованою. Смак шоколаду? - Я привезу з собою. :)

Тепер щодо режисури. Режисура допустима тільки тоді, коли процес творчості спрямований на оприлюднення твору, екранізації на загал, коли метою є рейтинг, чи касовий збір, чи самореалізація і втілення мрії через схвалення оточуючих, чи впевненості за рахунок…, багато таких «чи», але ідея одна – увага. Режисура – це робота. Глядач спостерігає за дійством, а драматург в цей час вже займається іншою справою, іншим твором, або ж просто смакує мохіто у шезлонзі під ласкавим тропічним сонцем. Глядач створює режисера.
Режисури для життя, для дійсності не буває. Це самообман. Вона вже геніально створена, і не нами. Допускаю режисуру стосунків у світі ілюзій, але знову ж – для екранізації, нехай навіть глядач тільки один-однісінький. Якщо ж твір з самого початку не планувався на широкий екран, то запевняю вас, Даймоне, то був вихор, якому підкорився навіть визнаний геній театру.

В деяких екранізаціях «незнайомець» був прототипом, деякі риси писані з нього. Можливо, навіть прийдеться йому за це грошима… :) Але в житті він рідний знайомець, не актор, а друг (безкоштовно :) і це не «віртуальні ігри».


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Даймон Пеем (М.К./М.К.) [ 2011-04-28 13:27:42 ]
О, дорога Оленко, ви, як один мій знайомий Джин, всесильна і енергетично бездоганна. Відчувати невидиме так, як це вмієте ви (хоча і всім дано), та не всі ще навчилися. Хоча тут парадокс, правда - жіночі форми, себто формальна краса і все інше. Всі ті чуттєві досвіди, що витікають із формального, проте куди течуть. "Сам собі режисер" - Оленка, скаже, ці ріки назад не повернути? І помилятиметеся...До речі, мого знайомого Джина, формальні речі досить сильно напружували, хоча, як ви чудово розумієте, він і в своїй лампі мав безкінечний світ. Але оце шурхотіння рук по срібленій міді його кордонів доводило його до сказу. Уявіть собі, дорога Оленко, що він в загальних рисах зрежисував свій (виключно духовний) роман із чарівною Звабою (для душі Зваби ж отих висріблених кордонів не існувало). І тут його відривають від, ну зрозуміло від чого, і просять зробити якусь пакість ближньому, чи ще щось таке, характерне земному розумінню "цінностей"... І, як ви вірно зауважили, глядачі в розпачі... Менший зі світів досить самовпевнено наполягає на своїй обраності і що робити Джину? Він ж бо знає, що сотворивши ще одну ілюзію для світу меншого - не змінює порядку речей, але не може зрозуміти - для чого це, чому Порядок Речей і Явищ, надає нижчому стільки прав...
Але зауважте, Джинова пристрасть - прийшла саме з нижчого світу - вона для нього як чисте джерело, з якого розростається навіть більше, аніж ви можете уявити...
Так ось, Джин, а його недаремно на кордоні тримають, так і не став мені "знайомцем". Він увесь час змінювався, і це "звідси" не охопити, і чим ближче підходиш до кордонів з Вищим, тим менше змоги до статики, до вчорашнього сприйняття, до вчорашньої простоти. Ви кружляєте все швидше в незрозумілому танку насолоди і всі ті проникнення і взаємопроникнення (виключно духовні, звісно) не обтяжують чомусь вашого сумління - прозорого як ефір. "Там все просто" - скажете ви - "зле просто обпікає, і від нього заздалегідь відсахуєшся, а тут, навпаки, прилипає до рук, як до когось "Лєнін і партія"..." І ви праві - знизу завжди важче, дайте ручку, о...