Частина 5. Сварка


Коли всі герої зійшлися на галявині, Повелителька Зима промовила :
- Дякую вам, мої юні помічники, за хоробрість! Сьогодні ми перемогли Пані Темряву,але не забувайте,що вона чародійка,і намагатиметься знайти інший шлях,щоб заволодіти світом,породжуючи в серцях страх,невпевненість, жорстокість,жадібність. Залишайте і надалі свої душі такими ж чистими,а серця – відкритими!
З цими словами Повелителька вдарила скіпетром об землю і зникла у вихорі танцюючих сніжинок!
- Мені теж час повертатися до справ, - сказав Вітрюган Заметільович,сідаючи на сніголет, - думаю, тепер Володарка ночі не скоро повернеться!
А слідом і Тигр-захисник,махнувши на прощання смугастим хвостом, зник серед дерев.
- Я ж казав ,він крутий вчитель! – захоплено вимовив Льодик.
- Подумаєш,крутий! – пхикнула Крижинка, - І так зрозуміло, що він сюди найшвидше долетить! От його і послали.
- Досить вже вам! – перебив друзів Сніжик, - Що будемо робити із сніголетом Хуртовинки? Йому гаплик! Летіти точно не зможе!
- Що ж мені робити? – ледь не плачучи,запитала Хуртовинка.
Аж тут на галявину вийшов красень-олень.
- Та це ж той олень,що його Хуртовинка врятувала! – озирнувшись,вражено скрикнув Сніжик.
Олень поважно підійшов до друзів і сказав:
- Можливо я можу чимось допомогти?
- Навряд чи… - похитав головою Льодик, - хіба що ти знаєш,де можна нові запчастини знайти!
- Зачекай, - втрутився Сніжик, - можна спробувати зробити зі сніголета сани! Із мотузок зробимо упряж, я бачив у книжці, і олень зможе тягти сніголет!
- А це ідея! – зраділа Хуртовинка.
Разом друзі швидко впоралися і незабаром вирушили в дорогу.Попереду летіли Льодик, Крижинка та Сніжик,а позаду олень тягнув по снігу сани-сніголет із Хуртовинкою. Поступово дерев ставало все більше, і друзів огорнуло неспокійне лісове життя. А воно тут просто вирувало! Незважаючи на подорожніх, лісові жителі продовжували займатися своїми справами. Ухкали десь у хащах сови, лопотіла крильми налякана куріпка,заплутував сліди обережний заєць,десь далеко вили вовки. Олень зупинився,щоб пошукати під снігом поживний лишайник, а Хуртовинка вирішила трохи прогулятися. Якісь незвичні звуки збентежили дівчинку, вона прислухалася, і почула жалібне скавчання. Виявилося,що неподалік у капкані плакала невеличка пухнаста тваринка.
- Агов! Ідіть сюди! Я знайшла якусь тваринку! Їй потрібна допомога! – покликала Хуртовинка товаришів.
Коли друзі підійшли, Крижинка невдоволено сказала:
- З цими тваринами знову в якусь халепу потрапимо! А захисників ми ще й досі не знайшли!
Хуртовинка мала спокійну вдачу і не любила сварок, але після таких слів не втрималася:
- Ти…Ти…Ти справжня крижинка! – закричала вона, - Іди і сама шукай своїх захисників!
Ображена Крижинка мовчки відійшла в бік. Хлопці перезирнулися, але теж промовчали. Хто їх знає, цих дівчат?
Сніжик присів біля капкану:
- Та це ж горностай! Я бачив таких на малюнках! Зараз він білий, щоб бути непомітним на снігу, а коли потеплішає , то буде рудий! – хлопчик спробував відкрити капкан, але це йому не вдалося.
Льодик,потерши долоні,сказав:
- Ану,літаюча енциклопедіє, відійди-но, зараз майстер візьметься! – і піднатужившись відімкнув капкан.
Змучена тваринка сховалася у лагідних руках дівчинки.
- Давай-но, - мовив Сніжик, - перевірю,чи не зламані в неї кістки, - і швидко пробігся пальцями по м’якому хутру горностая.
- Де ти цього навчився? – здивовано запитала Хуртовинка, - Теж із книжок?
- Так, - знітився Сніжик, - Основи першої допомоги. Коли подорожуєш, всяке може трапитися.
- Молодець! – похвалила хлопчика вражена Хуртовинка.
Сніжик нахилився до тваринки і нічого не відповів, але в грудях стало якось незвично приємно і гарно!
Горностай потихеньку приходив до тями,він зацікавлено зиркав на своїх рятівників:
- А що ви тут шукаєте? – запитав,осмілівши,звірок.
- Ми шукаємо Кота і Кролика, вони дещо схожі на тебе, - відповів Льодик.
Раптом горностай так швидко почав говорити,що неможливо було його зрозуміти.
- Крижинко! – попросив Льодик подругу, - Переклади ,будь ласка, бо я вже нічого не розумію!
Насуплена Крижинка підійшла і пильно дивлячись на горностая,переклала:
- Він каже,що знає одного зайця,який казав йому про дивну пару,що оселилася десь в цих місцях. Можливо це ті, кого ми шукаємо. А ще хтось казав,що різномовлення неважливе! - дивлячись на Льодика,сердито мовила дівчинка.
- То нехай веде скоріше того зайця! – аж підскочив від нетерплячки Льодик,не звернувши уваги на буркотіння дівчинки.
Тваринка розумними оченятами подивилася на Хуртовинку,неначе питала дозволу, дівчинка кивнула, і горностая неначе вітром здуло!