ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.09.30 09:11
Позбивав до крові ноги,
Бо вернув, куди не слід
І приводили дороги
Тільки в гущу різних бід.
Наче маятник, невпинно
Коливався з боку в бік, -
Не дивився на годинник
І рокам утратив лік.

М Менянин
2025.09.30 00:24
На часі характер козачий
та гомін в народі ходячий,
де влучне нагальне слівце
всім правду говорить про це.
Вставай на молитву, народе,
це теж, тільки в Дусі, городи –
проси, сповідаючи гріх,
за рідних і близьких своїх.

Борис Костиря
2025.09.29 22:17
Телефон, викинутий у плесо озера,
ніби потонула під водою
Атлантида. Скільки болю і відчаю
пішло під воду! Що змушує
різко кинути телефон
невідомо куди, у прірву?
Це невмотивований імпульс,
який пробігає тілом.

Іван Потьомкін
2025.09.29 20:23
Скаржились ангели на Господа Бога, що Він потурає Ізраїлю. «Якже Мені не потурати тому,- одповів Всевишній,- кому Я наказав: «Їж і будеш ситий і наситишся, і поблагословиш Господа, Бога твого, у тім добрім Краї, що дав Він тобі» («Повторення Закону», 8:1

Сергій СергійКо
2025.09.29 16:23
Ми отруєні власним авто –
Його швидкістю пересування.
Без авто ми вже майже ніхто –
Це і вирок, і щире зізнання.
Відійшли стародавні часи.
На коняці не їздять по справах.
Ніби Усик зібрав пояси,
Виростаєм у власних уявах,

Іван Потьомкін
2025.09.29 12:42
З літами охочіш розмовлять мені
із немовлятами, аніж з дорослими.
Ну, що почуєш од дорослих?
Скарги на життя:
Податки й ціни скачуть, мов зайці...
Дедалі більше даються взнаки хвороби...
Клімат міняється на гірше...
А з немовлятами якже простіш!

Юрій Гундарєв
2025.09.29 09:32
вересня ми згадуємо одну з найтрагічніших сторінок в історії людства - 84-ту річницю трагедії Бабиного Яру,
де було вбито близько 150 тисяч невинних людей…

Це мій друг Фіма,
літні сандалі…
Зустрілись очима,
проходить далі.

Володимир Бойко
2025.09.28 23:30
Імперське мислення просто так не вивітрюється – воно вибивається із голови разом із мізками. У московитів слова «раб», «рабство», «работа» – немовби з одного кореня. Казки про кощія безсмертного полюбляють пристаркуваті диктатори. Велич великих

Борис Костиря
2025.09.28 22:26
Краса, схована в сірий,
невиразний одяг,
стирається під дією часу,
стає одноманітною.
Що залишається від колишнього
пульсування, буйства водограю?
Краса обростає жиром,
ніби непотрібною бронею,

Іван Потьомкін
2025.09.28 19:24
Поцілунок в івриті й зброя
Позначені одною й тою ж літерою – Нун,
Якою починається ще й перемога – Ніцахон.
І є в тім логіка житейська, бо й справді:
За поцілунком безгрішна починається любов,
А не кохання тимчасове, як осоружний вітер.
Отож, цілунк

Євген Федчук
2025.09.28 19:18
Син увечері прийшов та й спитав у тата:
- Взяв оце читати книжку я у дядька Гната.
Там історії про те, як колись жилося,
Нашим предками з ким колись воювать прийшлося.
Згадувалась там також Куликовська битва,
Де московським князем був хан Мамай розби

Віктор Насипаний
2025.09.28 18:33
Так буває чомусь не раз –
У житті ми то вниз, то вгору.
І важливо завжди якраз,
Щоби був хтось надійний поруч.
---------------
Скільки доля відмірить путь?
Не страшить ні печаль, ні старість.
Коли двоє життям ідуть,

С М
2025.09.28 16:19
чуєш а ну глянь за вікно а що діється
о слухай та дощ
надворі дощить ото маєш
а не морочся тим
все буде собі якось іще
настає щось прекрасне тямиш
кайфуй собі у похмурий день
ей ей я чув тебе друзяко падай кайфуй

Сергій СергійКо
2025.09.28 14:11
Відірвати планують руку.
Пропонують протез натомість
І щоб – розпачу ані звуку,
Зараз вимкнемо вам свідомість.
“Поступитися”- кажуть, – “треба”!
І зі скальпелем всі у чергу.
“Он ще друга, дивись, у тебе”–
І вже сіли на шию зверху.

Світлана Пирогова
2025.09.28 13:41
Осіння тиша барви розливає,
І прохолода обіймає ранки.
А вересень готує склянку чаю,
Міркує, творить з листя витинанки.

Аквамарином ваблять небокраї.
Троянди пишні квітнуть біля ґанку.
Осіння тиша барви розливає,

Віктор Кучерук
2025.09.28 12:23
Цілоденно понад нами,
Всюди сіючи далі, -
Поодинці і клинами
Відлітають журавлі.
Летючи у вічний вирій,
Тужно звуки видають
Про бажання жити в мирі,
Про земну коротку путь...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Любов Бєляєва (1989) / Проза

 декорАции
Неподвижным телом лежишь ты. Покрыт толстым слоем пыли. Измучен сотнями болей. Сердце твоё в тысячный раз перештопанное. Ты лежишь и смотришь в потолок. В глазах нет ни боли, ни страданий. Там присутствует только тихая молчаливая надежда, что всё изменится когда-то.
Необязательно изменится вовсе до неузнаваемости. Просто однажды станет другим. И появится желание наслаждаться этим непривычным теплом, этой тихой сменой декораций.
Опять утро. Ты сидишь в одиночестве. Смотришь на пустой стол. Слушаешь истерический свист чайника. И он тебя совсем не раздражает. Просто сейчас он – единственный, кто может себе позволить на тебя покричать. Через полчаса выезжать на работу. Но ты не берёшь ключи от машины. Ты выходишь пешком на улицу, куда постепенно стекаются потоки людей. Все в спешке куда-то бегут, спешат. Пусть неосознанно и глупо подчиняться этим стадным инстинктам. Только вот тебе стало понятно, что это не выход. Невозможно спрятать свою сущность в беготне пустых повседневных хлопот, которые тебя мало касаются.
На остановке ждёшь, когда люди затолкаются в проезжающий мимо автобус. Потом достаёшь пачку сигарет, закуриваешь одну и размеренным шагом направляешься вслед за удаляющимся транспортом. Тебе пусто. Тебя наполняет только сладость никотинового облака. Тягучий яд разливается в каждом уголочке тела, заставляя мозг работать медленнее, не заморачиваться на обыденных проблемах. Ты выбрасываешь недокуренную сигарету и достаёшь другую. Рассматриваешь её. Сравниваешь их со своими бывшими девушками. Да, они одинаковые. Светлые, тонкие, легко воспламеняются. Только их выкинуть так же легко, когда пригубливаешь их никотиновый шлейф. Тебе не больно. Ты привык менять манекенов в своей декорированной жизни. Только кроме них ничего не меняется. Всё, как было, так и остаётся дешёвой пафосной игрой. Просто твоя жизнь так устроена.
Ты веришь, что однажды ты сядешь в поезд или самолёт с твёрдым решением поменять что-то в своей жизни. Ты прилетишь или приедешь в новую жизнь. Построишь дом, посадишь дерево, дашь жизнь ребёнку и поймёшь, что ты искал. Тебе нужно было найти продолжение себя в другом человеке.
Яростно ломаешь сигарету. Уходишь в сторону своего офиса. Входишь в кабинет. Просишь, чтоб тебе принесли кофе. Молчишь. Приносят еспрессо без сахара. Ты достаёшь ещё одну сигарету и закуриваешь. Так печально. Ты хочешь, чтобы в окно светило солнце, а у тебя перед глазами серая стена дождя. Ни молний, ни грома, только серая безразличная стена холодной воды. Прям как у тебя внутри. Пустота. Никаких цветов и красок. Просто пусто.

Может, я тебя просто выдумала. Выдумала твоё одиночество. Твою пустоту. Этот истерический дождь внутри тебя. Может, я выдумала твоё желание быть счастливым. Может, это мне просто так тоскливо и одиноко, что на стену лезть хочется, что я просто всем своим существом в тебе нуждаюсь.

Каждое утро я выхожу на улицу с желанием повстречать твой взгляд в толпе. С желанием увидеть, что я тебе действительно нужна. Только вот пока я этих глаз не вижу, к сожалению.

Есть люди одинаковые. Есть точь в точь такие же, как и я. Но вот только это совершенно не то. Это не я. Я себя не вижу в жизни этих людей. Я могу быть такой, как нужно. Играть роль. И умею делать это довольно убедительно. Мне верят. Но мне надоело. Я хочу просто жить. Быть собой. Знать, что рядом со мной тот человек, для которого я не являюсь обузой, для которого я неотъемлемая частичка жизни.
Но бывает ли так? Как можно выжить не играя? Оставаться собой.
Остаётся только одно сыграть главную роль на этом этапе жизни. Финальную. Завершающую. Купить билет на поезд или самолёт. И исчезнуть из этих декораций. Есть ещё выход – найти нового декоратора, который полностью изменит занавес, подсветку, расставит акценты и разрешит играть неповторимую собственную роль, в которой не будет места выдумкам, пустым словам, пустым взглядам. Всё сразу станет символичным и значимым. И захочется не только создать мир. Захочется этот мир наполнить чувством, жизнью, теплом, светом, правдой.
Бывают ли сказки? Или для того, чтоб они были, нужно верить в собственные фантазии, заражая мир собственным безумием своей виртуальной реальности? Неизвестно. Люди живут, как умеют. А умеют они ничего не менять. Потому кто-то ищет ответы на вопросы внутри себя, кто-то ловит взгляды прохожих. А всё для того, чтоб повстречать человека, который даст силу, желание и вдохновение жить дальше.
16.05.2011

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-05-16 20:24:34
Переглядів сторінки твору 2742
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.183 / 5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.548 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.741
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ЩОДЕННИК
Автор востаннє на сайті 2012.02.05 23:40
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрій Мирохович (М.К./Л.П.) [ 2011-06-01 14:51:44 ]
якщо тіло - бездыханноё, то звідки надежда в очах


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бєляєва (Л.П./Л.П.) [ 2011-06-01 21:03:12 ]
мені здається, коли тіло відчуває себе неживим чимось, то можна і так висловитися... проте, для усіх оточуючих воно живе... дихає, пересувається, щось промовляють його очі...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрій Мирохович (М.К./Л.П.) [ 2011-06-02 12:21:54 ]
бездиханноё - не дихає, а що воно там відчуває, т о інше питання і мала б бути інакша лексика.
п.с. для мене важлива дуже матчасть.
п.п.с. дивовижний у нас білінгвізм. яка мова для тебе перша?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бєляєва (Л.П./Л.П.) [ 2011-06-02 21:30:14 ]
на рівні. тато - росіянин, мама - українка.