ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.09.28 23:46
у старовиннім королівстві
всілякий має свій костюм
і певну роль і власну гідність
а музиканти королівські
уміють альбу та ноктюрн
щодня в корчмі гуляки всяко
спивають вайн лікери ссуть
хай за вікном осіння мряка

Іван Потьомкін
2026.09.28 21:07
Дві Варвари, мати й донька,
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога

Ірина Білінська
2026.09.28 18:30
Як же близько ми до безодні,
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?

Вячеслав Руденко
2026.09.28 16:20
Не плач у день, не голоси із примхи,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.

Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,

Артур Курдіновський
2026.09.28 15:55
Я - частинка осіннього міста,
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.

Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...

Борис Костиря
2026.09.28 15:42
Проходить час крізь пальці, мов пісок.
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і

Ольга Береза
2026.09.28 15:25
Для нього подеколи Львів був листівкою з кавою,
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.

Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —

С М
2026.09.28 13:55
До підніжжя дістанусь, і вертаюсь нагору туди
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!

Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі

Володимир Бойко
2026.09.28 10:05
Влаштували дебош у Пхеньяні
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.

В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.

Ірина Вовк
2026.09.28 07:31
Х. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО КРАСИ Ранок у розкішному домі Клодії, найвідомішої світської левиці Помпей, починався як ритуал поклоніння її власній вроді. Вона сиділа на мармуровому стільці перед великим срібним дзеркалом. Три рабині без у

Віктор Кучерук
2026.09.28 06:40
Розцвітає, ніби квітка,
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.

М Менянин
2026.09.28 01:28
Край рідний був місцем полону,
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.

Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону

хома дідим
2026.09.27 23:39
на тлі віконних рам
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш

Іван Потьомкін
2026.09.27 20:38
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя

Ігор Терен
2026.09.27 17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.

Борис Костиря
2026.09.27 15:07
У березні тепло таке непевне,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.

Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Любов Бєляєва (1989) / Проза

 декорАции
Неподвижным телом лежишь ты. Покрыт толстым слоем пыли. Измучен сотнями болей. Сердце твоё в тысячный раз перештопанное. Ты лежишь и смотришь в потолок. В глазах нет ни боли, ни страданий. Там присутствует только тихая молчаливая надежда, что всё изменится когда-то.
Необязательно изменится вовсе до неузнаваемости. Просто однажды станет другим. И появится желание наслаждаться этим непривычным теплом, этой тихой сменой декораций.
Опять утро. Ты сидишь в одиночестве. Смотришь на пустой стол. Слушаешь истерический свист чайника. И он тебя совсем не раздражает. Просто сейчас он – единственный, кто может себе позволить на тебя покричать. Через полчаса выезжать на работу. Но ты не берёшь ключи от машины. Ты выходишь пешком на улицу, куда постепенно стекаются потоки людей. Все в спешке куда-то бегут, спешат. Пусть неосознанно и глупо подчиняться этим стадным инстинктам. Только вот тебе стало понятно, что это не выход. Невозможно спрятать свою сущность в беготне пустых повседневных хлопот, которые тебя мало касаются.
На остановке ждёшь, когда люди затолкаются в проезжающий мимо автобус. Потом достаёшь пачку сигарет, закуриваешь одну и размеренным шагом направляешься вслед за удаляющимся транспортом. Тебе пусто. Тебя наполняет только сладость никотинового облака. Тягучий яд разливается в каждом уголочке тела, заставляя мозг работать медленнее, не заморачиваться на обыденных проблемах. Ты выбрасываешь недокуренную сигарету и достаёшь другую. Рассматриваешь её. Сравниваешь их со своими бывшими девушками. Да, они одинаковые. Светлые, тонкие, легко воспламеняются. Только их выкинуть так же легко, когда пригубливаешь их никотиновый шлейф. Тебе не больно. Ты привык менять манекенов в своей декорированной жизни. Только кроме них ничего не меняется. Всё, как было, так и остаётся дешёвой пафосной игрой. Просто твоя жизнь так устроена.
Ты веришь, что однажды ты сядешь в поезд или самолёт с твёрдым решением поменять что-то в своей жизни. Ты прилетишь или приедешь в новую жизнь. Построишь дом, посадишь дерево, дашь жизнь ребёнку и поймёшь, что ты искал. Тебе нужно было найти продолжение себя в другом человеке.
Яростно ломаешь сигарету. Уходишь в сторону своего офиса. Входишь в кабинет. Просишь, чтоб тебе принесли кофе. Молчишь. Приносят еспрессо без сахара. Ты достаёшь ещё одну сигарету и закуриваешь. Так печально. Ты хочешь, чтобы в окно светило солнце, а у тебя перед глазами серая стена дождя. Ни молний, ни грома, только серая безразличная стена холодной воды. Прям как у тебя внутри. Пустота. Никаких цветов и красок. Просто пусто.

Может, я тебя просто выдумала. Выдумала твоё одиночество. Твою пустоту. Этот истерический дождь внутри тебя. Может, я выдумала твоё желание быть счастливым. Может, это мне просто так тоскливо и одиноко, что на стену лезть хочется, что я просто всем своим существом в тебе нуждаюсь.

Каждое утро я выхожу на улицу с желанием повстречать твой взгляд в толпе. С желанием увидеть, что я тебе действительно нужна. Только вот пока я этих глаз не вижу, к сожалению.

Есть люди одинаковые. Есть точь в точь такие же, как и я. Но вот только это совершенно не то. Это не я. Я себя не вижу в жизни этих людей. Я могу быть такой, как нужно. Играть роль. И умею делать это довольно убедительно. Мне верят. Но мне надоело. Я хочу просто жить. Быть собой. Знать, что рядом со мной тот человек, для которого я не являюсь обузой, для которого я неотъемлемая частичка жизни.
Но бывает ли так? Как можно выжить не играя? Оставаться собой.
Остаётся только одно сыграть главную роль на этом этапе жизни. Финальную. Завершающую. Купить билет на поезд или самолёт. И исчезнуть из этих декораций. Есть ещё выход – найти нового декоратора, который полностью изменит занавес, подсветку, расставит акценты и разрешит играть неповторимую собственную роль, в которой не будет места выдумкам, пустым словам, пустым взглядам. Всё сразу станет символичным и значимым. И захочется не только создать мир. Захочется этот мир наполнить чувством, жизнью, теплом, светом, правдой.
Бывают ли сказки? Или для того, чтоб они были, нужно верить в собственные фантазии, заражая мир собственным безумием своей виртуальной реальности? Неизвестно. Люди живут, как умеют. А умеют они ничего не менять. Потому кто-то ищет ответы на вопросы внутри себя, кто-то ловит взгляды прохожих. А всё для того, чтоб повстречать человека, который даст силу, желание и вдохновение жить дальше.
16.05.2011

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-05-16 20:24:34
Переглядів сторінки твору 3038
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.183 / 5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.548 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.741
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ЩОДЕННИК
Автор востаннє на сайті 2012.02.05 23:40
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрій Мирохович (М.К./Л.П.) [ 2011-06-01 14:51:44 ]
якщо тіло - бездыханноё, то звідки надежда в очах


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бєляєва (Л.П./Л.П.) [ 2011-06-01 21:03:12 ]
мені здається, коли тіло відчуває себе неживим чимось, то можна і так висловитися... проте, для усіх оточуючих воно живе... дихає, пересувається, щось промовляють його очі...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрій Мирохович (М.К./Л.П.) [ 2011-06-02 12:21:54 ]
бездиханноё - не дихає, а що воно там відчуває, т о інше питання і мала б бути інакша лексика.
п.с. для мене важлива дуже матчасть.
п.п.с. дивовижний у нас білінгвізм. яка мова для тебе перша?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бєляєва (Л.П./Л.П.) [ 2011-06-02 21:30:14 ]
на рівні. тато - росіянин, мама - українка.