Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
2026.11.11
08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
2026.11.11
06:10
Неспокійний, як вітрисько,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бєляєва (1989) /
Проза
Б.К.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Б.К.
Интересно, какой я останусь в памяти. Ты говорил, что запомнишь только хорошее. Понятия о хорошем, правда, у нас разные. Ты запомнишь меня послушной, молчаливой, робкой. Но я такой никогда не была. К счастью. Ты никогда во мне не замечал раздвоения? Так вот всё то послушное и робкое исчезло. Исчезла наивность, доверчивость. Исчезла та я. То, что я могу тебе предложить сейчас, тебе не нравится. Ну и пускай! Зато таким людям проще выживать на этой планете. И я выживу. Я смогу…
Моя самая большая слабость в жизни был ты. Я готова была пожертвовать всем для тебя. Убить половину себя. Лишь бы ты был счастлив. Но ты мне показал, что тебе это неважно. Тебе это ненужно. Ты много раз мне это доказывал.
Боли нет. Нет упрёков. Нет нытья в сердечной мышце. Я бы сравнила это с параличем. Паралич самой живой частички моей сердечной мышцы. Она не двигается. И я не знаю, сможет ли. Мне уже не больно. Боли нет. Боль иссякла. Или лимит на неё моим существом исчерпан.
Ты научился упрекать. Никогда не замечала в тебе такого изумительного таланта к упрёкам. Ты превзошел все мои ожидания. Всю меня.
Не хочется просить прощения. Но и смысла в этом я не вижу, потому что все мои поступки были лишь рефлекторным ответом. Помнишь, я тебе говорила, что я взаимна во всём? Да. Я от самой себя не ожидал такой взаимности. Я просто сама себя удивила.
Пустота. Сердце не бъётся. Всё, что сейчас для меня стало важным, не требует сердцебиения. Да и тебе оно давно не нужно. Очень давно.
Знаешь, что я чаще вспоминаю? Как солнечные блики играли на твоём лице, когда ты меня будил. Такие короткие поцелуи. Такая нежность. Я не хочу верить, что это было в действительности! Потому что всё это нечестно по отношению к той нежности, к тебе и мне. Мне не жаль времени, чувств и эмоций. Я благодарна за всё. За каждый вздох и каждый поцелуй. За каждую секунду, которые отвело нам драгоценное время наших жизней.
Я не хочу, чтоб ты скучал. Потому что это всё очень больно. Так больно и невыносимо, что сердце перестаёт сокращаться.
Запомни меня улыбающейся.
Счастливой.
Запомни меня возбуждённой. С широко распахнутыми глазами, алыми щеками и разбросанными волосами по зелёным шёлковым простыням.
А хочешь, вычеркни из памяти! Только не вспоминай ссоры и слёзы. Недели молчания… Сцены ревности. Боль в глазах…
Ведь я была счастлива. И ты был счастлив. Запомни это. Потому что это было. И это было прекрасно. И ради этого стоит жит!
02.05.2011
Моя самая большая слабость в жизни был ты. Я готова была пожертвовать всем для тебя. Убить половину себя. Лишь бы ты был счастлив. Но ты мне показал, что тебе это неважно. Тебе это ненужно. Ты много раз мне это доказывал.
Боли нет. Нет упрёков. Нет нытья в сердечной мышце. Я бы сравнила это с параличем. Паралич самой живой частички моей сердечной мышцы. Она не двигается. И я не знаю, сможет ли. Мне уже не больно. Боли нет. Боль иссякла. Или лимит на неё моим существом исчерпан.
Ты научился упрекать. Никогда не замечала в тебе такого изумительного таланта к упрёкам. Ты превзошел все мои ожидания. Всю меня.
Не хочется просить прощения. Но и смысла в этом я не вижу, потому что все мои поступки были лишь рефлекторным ответом. Помнишь, я тебе говорила, что я взаимна во всём? Да. Я от самой себя не ожидал такой взаимности. Я просто сама себя удивила.
Пустота. Сердце не бъётся. Всё, что сейчас для меня стало важным, не требует сердцебиения. Да и тебе оно давно не нужно. Очень давно.
Знаешь, что я чаще вспоминаю? Как солнечные блики играли на твоём лице, когда ты меня будил. Такие короткие поцелуи. Такая нежность. Я не хочу верить, что это было в действительности! Потому что всё это нечестно по отношению к той нежности, к тебе и мне. Мне не жаль времени, чувств и эмоций. Я благодарна за всё. За каждый вздох и каждый поцелуй. За каждую секунду, которые отвело нам драгоценное время наших жизней.
Я не хочу, чтоб ты скучал. Потому что это всё очень больно. Так больно и невыносимо, что сердце перестаёт сокращаться.
Запомни меня улыбающейся.
Счастливой.
Запомни меня возбуждённой. С широко распахнутыми глазами, алыми щеками и разбросанными волосами по зелёным шёлковым простыням.
А хочешь, вычеркни из памяти! Только не вспоминай ссоры и слёзы. Недели молчания… Сцены ревности. Боль в глазах…
Ведь я была счастлива. И ты был счастлив. Запомни это. Потому что это было. И это было прекрасно. И ради этого стоит жит!
02.05.2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
