Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Катя Крабченко (1992) /
Проза
Тот самый момент
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тот самый момент
Это был тот самый момент, когда ты хочешь знать все: зачатки, первооснову, все пестики и тычинки, конечное падение, строение атома, истерику каждого, равновесие каждого.
Она ехала домой в грязном автобусе. За окном – падшая весна, конец мая. Воздух наполнен ароматом цветущих абрикосов. Время, когда умирает молодость: красиво плавно ежегодно . Вы конечно может поспорить, что весна- не время для смерти, но только не для нее. Почему – то именно сейчас(и каждый год) ей хотелось рыдать, да так, чтобы воздух не мог поступать в легкие. Она провожала весну плача. Наверное потому, что уже давно не было достойных причин для истерики, а может потому, что невыносимо было отпускать эту красоту изначального, секунду зарождения, красоту точки отчета. Ведь именно в этой точке и есть вся правда.
Она ехала в грязном автобусе и думала, что хочет все человечество. Устроить бы Садом и Гоморру, чтобы видеть их всех обнаженными , ни с чем, без одежды , которая прикрывает тело, без гремучего стереотипного мышления, которое закрывает душу. Чтобы стояли они все голые ,без предисловий и лирических отступлений, и тонули в сладком котле неземного страшного тягучего удовольствия. Чтобы сказали они , чего они хотят на самом деле. И , главное, чтобы стали на свои места. И она вместе с ними.
Она ждала этой весны весь год: ждала зимой, осенью, летом, начиная от конца мая. Ждала, пока наконец весь этот антураж умрет, и думала, почему период смерти длится намного дольше, чем сама жизнь. И вот этот момент настал, только и он уже носил характер завершенности. Действие сделано, Антракт на три четверти жизни.
Она ненавидела конец мая. В контексте разрушения всего мира и ей хотелось стать частью этого конца, хотелось деструкции самой себя. Хотелось разврата, наркотических будней, беспорядочного секса. Она бы с удовольствием превратилась бы в шлюху базарную, в солиста очередной сезонной рок- группы, который ищет свое вдохновение в героине, в того, кем она никогда не была, и никогда не станет.
Весной обостряются чувства.
Ее раздражало то, что люди так равнодушно относятся к смерти природы. «Почему вы не видите , как она умирает? Она так сладко кричит, так могут кричать только влюбленные, погибающие ради друг друга, так можно кричать только , если ты умираешь ради красоты.» Чем природа и занималась. Она лениво погибала ради того, чтобы пара – тройка дураков написала о ней в своих «сюрреализмах», в своих бесконечных «я» в блокноте. А мы радуемся. Ну и правильно, ведь мы всегда радуемся: хорошо нам или плохо. У нас всегда найдется место для порванного баяна.
«Раздеть бы их всех и отделать , как следует! Отделать и мозг, и сердце, и то , что ниже. Так чтобы поняли, как это прекрасно – умирать ради удовольствия. Чтобы стали они людьми, а не подвидом чего-то или надвидом кого-то.
Она ехала домой в грязном автобусе. За окном – падшая весна, конец мая. Воздух наполнен ароматом цветущих абрикосов. Время, когда умирает молодость: красиво плавно ежегодно . Вы конечно может поспорить, что весна- не время для смерти, но только не для нее. Почему – то именно сейчас(и каждый год) ей хотелось рыдать, да так, чтобы воздух не мог поступать в легкие. Она провожала весну плача. Наверное потому, что уже давно не было достойных причин для истерики, а может потому, что невыносимо было отпускать эту красоту изначального, секунду зарождения, красоту точки отчета. Ведь именно в этой точке и есть вся правда.
Она ехала в грязном автобусе и думала, что хочет все человечество. Устроить бы Садом и Гоморру, чтобы видеть их всех обнаженными , ни с чем, без одежды , которая прикрывает тело, без гремучего стереотипного мышления, которое закрывает душу. Чтобы стояли они все голые ,без предисловий и лирических отступлений, и тонули в сладком котле неземного страшного тягучего удовольствия. Чтобы сказали они , чего они хотят на самом деле. И , главное, чтобы стали на свои места. И она вместе с ними.
Она ждала этой весны весь год: ждала зимой, осенью, летом, начиная от конца мая. Ждала, пока наконец весь этот антураж умрет, и думала, почему период смерти длится намного дольше, чем сама жизнь. И вот этот момент настал, только и он уже носил характер завершенности. Действие сделано, Антракт на три четверти жизни.
Она ненавидела конец мая. В контексте разрушения всего мира и ей хотелось стать частью этого конца, хотелось деструкции самой себя. Хотелось разврата, наркотических будней, беспорядочного секса. Она бы с удовольствием превратилась бы в шлюху базарную, в солиста очередной сезонной рок- группы, который ищет свое вдохновение в героине, в того, кем она никогда не была, и никогда не станет.
Весной обостряются чувства.
Ее раздражало то, что люди так равнодушно относятся к смерти природы. «Почему вы не видите , как она умирает? Она так сладко кричит, так могут кричать только влюбленные, погибающие ради друг друга, так можно кричать только , если ты умираешь ради красоты.» Чем природа и занималась. Она лениво погибала ради того, чтобы пара – тройка дураков написала о ней в своих «сюрреализмах», в своих бесконечных «я» в блокноте. А мы радуемся. Ну и правильно, ведь мы всегда радуемся: хорошо нам или плохо. У нас всегда найдется место для порванного баяна.
«Раздеть бы их всех и отделать , как следует! Отделать и мозг, и сердце, и то , что ниже. Так чтобы поняли, как это прекрасно – умирать ради удовольствия. Чтобы стали они людьми, а не подвидом чего-то или надвидом кого-то.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
