Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
2026.02.07
10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
2026.02.07
09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
2026.02.07
05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
2026.02.06
21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
2026.02.06
21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
2026.02.06
18:04
О ти (чий зір усе одвертий, а мій все пропустив)
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
2026.02.06
17:31
Німе повітря. Королівство тиші.
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Катя Крабченко (1992) /
Проза
Тот самый момент
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тот самый момент
Это был тот самый момент, когда ты хочешь знать все: зачатки, первооснову, все пестики и тычинки, конечное падение, строение атома, истерику каждого, равновесие каждого.
Она ехала домой в грязном автобусе. За окном – падшая весна, конец мая. Воздух наполнен ароматом цветущих абрикосов. Время, когда умирает молодость: красиво плавно ежегодно . Вы конечно может поспорить, что весна- не время для смерти, но только не для нее. Почему – то именно сейчас(и каждый год) ей хотелось рыдать, да так, чтобы воздух не мог поступать в легкие. Она провожала весну плача. Наверное потому, что уже давно не было достойных причин для истерики, а может потому, что невыносимо было отпускать эту красоту изначального, секунду зарождения, красоту точки отчета. Ведь именно в этой точке и есть вся правда.
Она ехала в грязном автобусе и думала, что хочет все человечество. Устроить бы Садом и Гоморру, чтобы видеть их всех обнаженными , ни с чем, без одежды , которая прикрывает тело, без гремучего стереотипного мышления, которое закрывает душу. Чтобы стояли они все голые ,без предисловий и лирических отступлений, и тонули в сладком котле неземного страшного тягучего удовольствия. Чтобы сказали они , чего они хотят на самом деле. И , главное, чтобы стали на свои места. И она вместе с ними.
Она ждала этой весны весь год: ждала зимой, осенью, летом, начиная от конца мая. Ждала, пока наконец весь этот антураж умрет, и думала, почему период смерти длится намного дольше, чем сама жизнь. И вот этот момент настал, только и он уже носил характер завершенности. Действие сделано, Антракт на три четверти жизни.
Она ненавидела конец мая. В контексте разрушения всего мира и ей хотелось стать частью этого конца, хотелось деструкции самой себя. Хотелось разврата, наркотических будней, беспорядочного секса. Она бы с удовольствием превратилась бы в шлюху базарную, в солиста очередной сезонной рок- группы, который ищет свое вдохновение в героине, в того, кем она никогда не была, и никогда не станет.
Весной обостряются чувства.
Ее раздражало то, что люди так равнодушно относятся к смерти природы. «Почему вы не видите , как она умирает? Она так сладко кричит, так могут кричать только влюбленные, погибающие ради друг друга, так можно кричать только , если ты умираешь ради красоты.» Чем природа и занималась. Она лениво погибала ради того, чтобы пара – тройка дураков написала о ней в своих «сюрреализмах», в своих бесконечных «я» в блокноте. А мы радуемся. Ну и правильно, ведь мы всегда радуемся: хорошо нам или плохо. У нас всегда найдется место для порванного баяна.
«Раздеть бы их всех и отделать , как следует! Отделать и мозг, и сердце, и то , что ниже. Так чтобы поняли, как это прекрасно – умирать ради удовольствия. Чтобы стали они людьми, а не подвидом чего-то или надвидом кого-то.
Она ехала домой в грязном автобусе. За окном – падшая весна, конец мая. Воздух наполнен ароматом цветущих абрикосов. Время, когда умирает молодость: красиво плавно ежегодно . Вы конечно может поспорить, что весна- не время для смерти, но только не для нее. Почему – то именно сейчас(и каждый год) ей хотелось рыдать, да так, чтобы воздух не мог поступать в легкие. Она провожала весну плача. Наверное потому, что уже давно не было достойных причин для истерики, а может потому, что невыносимо было отпускать эту красоту изначального, секунду зарождения, красоту точки отчета. Ведь именно в этой точке и есть вся правда.
Она ехала в грязном автобусе и думала, что хочет все человечество. Устроить бы Садом и Гоморру, чтобы видеть их всех обнаженными , ни с чем, без одежды , которая прикрывает тело, без гремучего стереотипного мышления, которое закрывает душу. Чтобы стояли они все голые ,без предисловий и лирических отступлений, и тонули в сладком котле неземного страшного тягучего удовольствия. Чтобы сказали они , чего они хотят на самом деле. И , главное, чтобы стали на свои места. И она вместе с ними.
Она ждала этой весны весь год: ждала зимой, осенью, летом, начиная от конца мая. Ждала, пока наконец весь этот антураж умрет, и думала, почему период смерти длится намного дольше, чем сама жизнь. И вот этот момент настал, только и он уже носил характер завершенности. Действие сделано, Антракт на три четверти жизни.
Она ненавидела конец мая. В контексте разрушения всего мира и ей хотелось стать частью этого конца, хотелось деструкции самой себя. Хотелось разврата, наркотических будней, беспорядочного секса. Она бы с удовольствием превратилась бы в шлюху базарную, в солиста очередной сезонной рок- группы, который ищет свое вдохновение в героине, в того, кем она никогда не была, и никогда не станет.
Весной обостряются чувства.
Ее раздражало то, что люди так равнодушно относятся к смерти природы. «Почему вы не видите , как она умирает? Она так сладко кричит, так могут кричать только влюбленные, погибающие ради друг друга, так можно кричать только , если ты умираешь ради красоты.» Чем природа и занималась. Она лениво погибала ради того, чтобы пара – тройка дураков написала о ней в своих «сюрреализмах», в своих бесконечных «я» в блокноте. А мы радуемся. Ну и правильно, ведь мы всегда радуемся: хорошо нам или плохо. У нас всегда найдется место для порванного баяна.
«Раздеть бы их всех и отделать , как следует! Отделать и мозг, и сердце, и то , что ниже. Так чтобы поняли, как это прекрасно – умирать ради удовольствия. Чтобы стали они людьми, а не подвидом чего-то или надвидом кого-то.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
