ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2024.11.23 10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.

Микола Дудар
2024.11.23 09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…

Віктор Кучерук
2024.11.23 05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль

Микола Соболь
2024.11.23 05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.

Іван Потьомкін
2024.11.22 19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її

Володимир Каразуб
2024.11.22 12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.


08.02.2019

Володимир Каразуб
2024.11.22 09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто

Микола Дудар
2024.11.22 09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…

Козак Дума
2024.11.22 08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!

Микола Соболь
2024.11.22 05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Катя Крабченко (1992) / Проза

 Единая Вселенная
Единая Вселенная. Единая для вас, для тебя, для меня. Для нас. Компоненты для теста, из которого мы все слеплены, давно уже не меняются, и не поменяется никогда. По крайней мере, до конца этой Вселенной. До конца тебя и меня.
Тесто довольно прагматично. Оно отожествляет любовь- морковь , вечность, абсолютное «ничто» , мать – прародительницу и прочую чепуху, но стремится к безликому сексу зверей, оправдывая себя своим началом, своим источником вдохновения. Это тесто тянется к небесам, не отрываясь от земли. Оно ищет небеса в ней, в недрах прокопанной – перекопанной землюшки . И называет эту проклятую землю небесами.
Единая Вселенная. Хоть что-то, что нас объединяет.
Если я умела бы рисовать , я бы написала портрет твоей жизни. Не уверена, что это был бы человек. Это было бы между «что-то» и « кто – то», где то на грани природы и тебя. Ты был бы частью погоды, ты жил бы в каждой капле дождя, ты несся бы по весенним водопадам , у тебя было бы тысячи глаз, в которых я искала тебя, у тебя бы было тысячи рук, теплых, крепких , привыкших к труду. Рук, которые я вылавливала в автобусах, в метро, на улицах, рыская глазами и впиваясь в прохожих. Рук, которые я создала сама по своему подобию.
Ты не имеешь никакого отношения к этому миру. У тебя нет рамок, нет залитых границ, нет определенного тембра, твои пальцы в жизни не брали сигарет (хотя сам ты соткан из пропахших сигаретным дымом пабов). Твой мозг не знает, что такое падение Берлинской стены, бенгальские тигры и революция в Тунисе. Ты «шаришь» в моде. Ты « не шаришь» в моде. Тебе нравится худощавость Одри Тотту, тебе не нравится она….Этого я не знаю. Но я ищу тебя.
Если бы у меня были краски и кисти, я нарисовала бы тебя. Я научилась бы рисовать. (на бумаге это же намного легче, чем в мозгу. ). Ты бы был противоречив и прост , как настоящий русский алкаш. Ты бы был ,и мне этого бы хватило. Видишь, как все просто.
Единственное, что меня радует- это то, что ты явно где-то и как-то. И это уже хоть какие-то координаты. И плевать мне, дышишь со мной ты одним воздухом, ездишь голой задницей на зебре или просишь денег в метрополитене. Это и козе понятно, ведь мы все живем на планете Земля. Возможно даже так , что мы никогда и не встретимся и я не увижу твои глаза мира моего. И это я уже просчитала. Не это главное. Главное – то что мне легче с твоим образом жить. Легче вставать каждое утро и идти не на плаху , а на кухню за кофе, в университет, на работу, в театр только для того, чтобы найти тебя. Ведь ты так прекрасен. Ты так прекрасен, чудак.
И , как последняя неудачница, я ищу тебя в других . У кого-то твоя радужка, у кого-то так же поднимаются уши при улыбке , кто-то морщит лоб так же , как ты. И мне это нравится. Это заставляет меня смотреть на других, задавать вопросы, исследовать их , а потом видеть странные сны. Самые прекрасные и потому не запоминающиеся сны.
Дайте мне краски или я себя уничтожу. Нет, правда, господа. Уничтожу к чертовой матери. Я устала видеть тебя нечетким серым очерком , черно- белой «мазаниной». Это же вульгарно и не культурно. Ты ведь такой красивый. Я хочу мяса и крови. Дайте мне хотя бы красок.
Ты существуешь где-то за полями моего ощущения, моего понимания этого мира. Я пишу тебя метафорами, чтобы очередные дуры и дураки нашли в тебе свои мечты. Ведь для того, чтобы объяснить мечту нужно не так много слов, они стандартны , как набор хромосом. И черт бы побрал все эти будущие Мальдивы, Парижи и Камчатки, если я так и не увижу тебя. Хотя бы краешек твоего аристократического носа. Ведь у тебя аристократический нос?
Я не хочу тебя узнавать. В теории. Я буду тебя узнавать. На практике. Но главное, это то, что тебе придется узнавать меня. Смотреть как раздуваются мои ноздри, когда я дышу, запоминать, сколько ложек сахара кладу в утренний, а сколько в дневной кофе, как крепко сжимаются мои веки, когда чихаю. Это будет чертовски интересное занятие.
Дай мне краски. Мне надоело кормить себя потоками сознания , обманывая толи мозг, толи сердце твоим присутствием в теории и отсутствием на практике. Этот мозг и это сердце – те еще штучки, и придет время, когда они все поймут, и мне некуда будет деться. А пока….я изливаю твой образ в себя, придумывая диалоги – монологи про себя. Порой ты мне даже отвечаешь.
Хочется верить , что ты также встречаешь приливы - отливы ,суетишься в немытом городе, плачешь на остановках и чуть-чуть думаешь обо мне. И спрашиваешь меня. И слушаешь. Господи, во истину, как важно для женщины быть услышанной. Если честно , мне бы хватило просто твоего желания спросить меня о чем –то. Хотя бы о погоде. Мне надоело спрашивать самой. Чертовски скучно слушать других, если они не интересуются тобой. Людей очень легко поймать, стоит им только позволить рассказать тебе что-то. И пошло – поехало. Они заводятся как бесконечный двигатель, и нет ни конца , ни начала их рассказам. Только дай людям слово, их уже не остановишь.
А мне нужны краски, желательно масляные, чтобы они своими рельефными буграми возвышались над бумагой, доказывая твое существование. А еще для того, чтобы смыть их могла только кровь. Ведь шедевры искусства может смыть только время и кровь. А ты не хуже ни Моны Лизы, ни собора Парижского Богоматери.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-05-16 22:28:18
Переглядів сторінки твору 1782
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.799
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2011.05.18 22:12
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Виктор Кордобин (Л.П./Л.П.) [ 2011-05-30 00:20:49 ]
Доволі гарно і яскраво. Дещо суперечливо. Навряд чи варто було доточувати до такого конкретизованого образу і послідовного викладу ще й поняття Єдиного Всесвіту. Надто вузько. Але загалом гарно і проникливо=)