
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.21
22:02
Наш вигнанець поїхав в далеку дорогу,
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
2025.10.21
21:58
Те, що в рядок упало
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
2025.10.21
21:37
Страждає небо, згадуючи літо,
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.
Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.
Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –
2025.10.21
21:01
Сценка із життя
(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх
(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх
2025.10.21
19:36
Не знаю чому? —
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.
2025.10.21
11:40
Якже я зміг без Псалмів прожить
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
2025.10.21
06:46
Яскраве, шершаве і чисте,
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
2025.10.21
00:08
Підшаманив, оновив
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
2025.10.20
22:13
Іржаве листя, як іржаві ґрати.
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
2025.10.20
15:07
Вуальна осінь небо сумом прикривала,
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
2025.10.20
11:48
У водограї бавились веселки:
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
2025.10.20
11:20
Не бачив ще, ні Риму я, ні Лондона,
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
2025.10.20
09:31
Хто ізлякав тебе? Родилась на що, бейбі?
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
2025.10.20
09:01
Передбачив я і зупинивсь…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
2025.10.20
06:29
Родить спогади печальні
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
2025.10.20
01:28
Відчує кожен весь цей жах:
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
HOMEWORKS (2)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
HOMEWORKS (2)
С Марк Твеном связано множество забавных историй. Одна из них приключилась во время путешествия по Франции. Писатель направлялся в Дижон и, будучи очень усталым, боялся, что проспит нужную ему станцию. Поэтому попросил проводника во что бы то ни стало разбудить его:
“When I’m asleep, it isn’t easy to wake me up. I’ll probably protest loudly when you try, but never mind that, just put me off the train anyway” .
Как и следовало ожидать, проводник высадил в Дижоне кого-то другого. Марк Твен проснулся, когда поезд был уже в Париже.
“I’ve never been so angry in my life! ”- закричал писатель на проводника.
Соль этой грустной истории в ответе виновника:
“You’re not half so angry as the American I put off the train at Dijon” .
Понимаю досаду Марк Твена, но что она по сравнению с тем, что приключилось со мной. Ведь это не одно и то же – оказаться по ошибке проводника в Париже и… в провинциальном городишке Украины - Золочеве.
Как и велось тогда, я отдал проводнице билет, уплатил за постельное белье и преспокойно улегся спать, так как никаких проблем с пробуждением у меня, привыкшего к командировкам, не было. Был уверен, что в областном центре – Тернополе, хоть и ранним утром, меня обязательно разбудят. Каково же было мое удивление, когда, открыв глаза, я увидел за окном рассвет.
«Ой!- схватилась за голову проводница.- А я ж буквально вытолкала из вагона в Тернополе того буйного, что пил всю дорогу!..»
Я смотрел на нее, ничего не понимая, и, главное, не зная, что делать дальше. Ведь в Тернополе меня ждали в заранее условленное время…
«Вы уж извините,- продолжала молодуха.- Перепутала местами ваши билеты…Но ничего. Выйдете в Золочеве и через каких-то десять минут будет поезд на Тернополь. Так что поторопитесь».
И она подала чемодан, когда я спрыгнул с последней ступеньки вагона.
Обнадеженный, вхожу в полуосвещенное помещение станции. Вокруг – ни души. Касса закрыта. Стучу в окошко.
«Чого тоби трэба?»- послышался сонный голос.
«Мне билет на Тернополь».
«Прыходь чэрэз дви годыны»
«А раньше разве не будет? Мне нужно срочно».
«Тоди йды на автостанцию. Цэ нэдалэко»
«Нэдалэко» обернулось для меня пятью-шестью километрами ходьбы по брусчатке. В крещенский мороз градусов под двадцать. Согревала не только быстрая ходьба, но и мысль, что, может быть, все-таки да успею на запланированную встречу.
Каково же было мое удивление, когда, добравшись до открытой с трех сторон хибары, называемой почему-то автостанцией, я увидел впотьмах, что первый автобус отправляется лишь через час. Ничего не поделаешь – придется ждать. А чтобы хоть как-нибудь согреться, я то танцевал, то делал короткие пробежки…
…С той поры прошло много-много лет. Я стал израильтянином. И только в Иерусалиме, знакомясь с биографиями классиков израильской литературы, узнал,
что в том самом Золочеве, где так ловко избавилась от меня смышленая проводница и где я чуть-чуть не околел от холода, родился автор государственного гимна Израиля Нафтали Герц Имбер. А встретившееся по пути название – Белый Камень связано с любимым моим поэтом Ури Цви Гринбергом, за перевод стихотворений которого я стал лауретом премии его имени…
…И теперь уже не по ошибке проводницы, а просто из любопытства хочется побывать в тех краях.
“When I’m asleep, it isn’t easy to wake me up. I’ll probably protest loudly when you try, but never mind that, just put me off the train anyway” .
Как и следовало ожидать, проводник высадил в Дижоне кого-то другого. Марк Твен проснулся, когда поезд был уже в Париже.
“I’ve never been so angry in my life! ”- закричал писатель на проводника.
Соль этой грустной истории в ответе виновника:
“You’re not half so angry as the American I put off the train at Dijon” .
Понимаю досаду Марк Твена, но что она по сравнению с тем, что приключилось со мной. Ведь это не одно и то же – оказаться по ошибке проводника в Париже и… в провинциальном городишке Украины - Золочеве.
Как и велось тогда, я отдал проводнице билет, уплатил за постельное белье и преспокойно улегся спать, так как никаких проблем с пробуждением у меня, привыкшего к командировкам, не было. Был уверен, что в областном центре – Тернополе, хоть и ранним утром, меня обязательно разбудят. Каково же было мое удивление, когда, открыв глаза, я увидел за окном рассвет.
«Ой!- схватилась за голову проводница.- А я ж буквально вытолкала из вагона в Тернополе того буйного, что пил всю дорогу!..»
Я смотрел на нее, ничего не понимая, и, главное, не зная, что делать дальше. Ведь в Тернополе меня ждали в заранее условленное время…
«Вы уж извините,- продолжала молодуха.- Перепутала местами ваши билеты…Но ничего. Выйдете в Золочеве и через каких-то десять минут будет поезд на Тернополь. Так что поторопитесь».
И она подала чемодан, когда я спрыгнул с последней ступеньки вагона.
Обнадеженный, вхожу в полуосвещенное помещение станции. Вокруг – ни души. Касса закрыта. Стучу в окошко.
«Чого тоби трэба?»- послышался сонный голос.
«Мне билет на Тернополь».
«Прыходь чэрэз дви годыны»
«А раньше разве не будет? Мне нужно срочно».
«Тоди йды на автостанцию. Цэ нэдалэко»
«Нэдалэко» обернулось для меня пятью-шестью километрами ходьбы по брусчатке. В крещенский мороз градусов под двадцать. Согревала не только быстрая ходьба, но и мысль, что, может быть, все-таки да успею на запланированную встречу.
Каково же было мое удивление, когда, добравшись до открытой с трех сторон хибары, называемой почему-то автостанцией, я увидел впотьмах, что первый автобус отправляется лишь через час. Ничего не поделаешь – придется ждать. А чтобы хоть как-нибудь согреться, я то танцевал, то делал короткие пробежки…
…С той поры прошло много-много лет. Я стал израильтянином. И только в Иерусалиме, знакомясь с биографиями классиков израильской литературы, узнал,
что в том самом Золочеве, где так ловко избавилась от меня смышленая проводница и где я чуть-чуть не околел от холода, родился автор государственного гимна Израиля Нафтали Герц Имбер. А встретившееся по пути название – Белый Камень связано с любимым моим поэтом Ури Цви Гринбергом, за перевод стихотворений которого я стал лауретом премии его имени…
…И теперь уже не по ошибке проводницы, а просто из любопытства хочется побывать в тех краях.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію