Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.25
07:16
Перевтомлена працею мати
Йде повільно назустріч мені,
Щоб одразу міцніш обійняти
І забути про змучені дні.
І веде за собою до хати,
Де зажурою пахне полин,
Починає всього цілувати,
Ніби я ще малесенький син.
Йде повільно назустріч мені,
Щоб одразу міцніш обійняти
І забути про змучені дні.
І веде за собою до хати,
Де зажурою пахне полин,
Починає всього цілувати,
Ніби я ще малесенький син.
2026.10.24
21:29
Що значить зачинені двері
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
2026.10.24
20:57
Супами пахне околиця моя єрусалимська,
Смачними, мало не з усього світу…
Скуштував чимало їх, але на думці зазвичай
З дитинства нічим не замінимий борщ український.
Кажуть, що кухар подав Хубілаю, онуку Чингіс-хана,
Супів найкращих в світі список
Смачними, мало не з усього світу…
Скуштував чимало їх, але на думці зазвичай
З дитинства нічим не замінимий борщ український.
Кажуть, що кухар подав Хубілаю, онуку Чингіс-хана,
Супів найкращих в світі список
2026.10.24
18:15
Розгулявся північний, та так уже кріпко і пристрасно!
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли і
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли і
2026.10.24
16:40
Не усі любили рокабілі,
Тверк медуз драглистих, ритм-енд-блюз,
Бо були руді і підозрілі,
Наче Сходу викопний хунхуз,
Що завжди, підкреслено і гучно,
У пісках між соціальних криз
Набував майно кайлом підручним,
Тверк медуз драглистих, ритм-енд-блюз,
Бо були руді і підозрілі,
Наче Сходу викопний хунхуз,
Що завжди, підкреслено і гучно,
У пісках між соціальних криз
Набував майно кайлом підручним,
2026.10.24
16:02
Сприймаю за жарти,
не скиглю від болю,
та більш ображати
себе не дозволю!
Незламна, правдива,
тверда, наче криця,
пекуча жалива,
стрімка блискавиця.
не скиглю від болю,
та більш ображати
себе не дозволю!
Незламна, правдива,
тверда, наче криця,
пекуча жалива,
стрімка блискавиця.
2026.10.24
13:54
Птахи на хижім переніссі
Вільготно направляють гнів,
Такі потужні, наче Ніцше,
В нестримнім сяєві вогнів.
Вони жорстокі і примхливі,
Розумні, злобні і сумні,
У нескоримому напливі
Вільготно направляють гнів,
Такі потужні, наче Ніцше,
В нестримнім сяєві вогнів.
Вони жорстокі і примхливі,
Розумні, злобні і сумні,
У нескоримому напливі
2026.10.24
10:38
благочинність
твереза така
ледь-ледь поведена
немовби мати тереза
при кінці
місяця осіннього другого
причетна до будь-чого
і не провинна ні в чому
твереза така
ледь-ледь поведена
немовби мати тереза
при кінці
місяця осіннього другого
причетна до будь-чого
і не провинна ні в чому
2026.10.24
09:08
В голосі плинної осені
Чується шелест і свист, -
Вітер захекано носиться,
Падає зірваний лист.
В голосі тім інтонації
Лагідні, гнівні, смішні:
Листя шепоче про грації,
Вітер горланить пісні.
Чується шелест і свист, -
Вітер захекано носиться,
Падає зірваний лист.
В голосі тім інтонації
Лагідні, гнівні, смішні:
Листя шепоче про грації,
Вітер горланить пісні.
2026.10.23
21:29
Стукає промінчиком сонце у віконечко:
— Вставай з ліжечка мерщій, подивись на сонечко!
Вже прокинулись Карпати і хмаркам всміхаються,
Клени, буки та вільха у жовте вдягаються.
Он ялинка і смерека, золотаві шишки,
Білки в гості поспішають на смачн
— Вставай з ліжечка мерщій, подивись на сонечко!
Вже прокинулись Карпати і хмаркам всміхаються,
Клени, буки та вільха у жовте вдягаються.
Он ялинка і смерека, золотаві шишки,
Білки в гості поспішають на смачн
2026.10.23
17:23
Із очима як пусті вокзали,
Наше місто ожива.
Світлом дихають благі квартали,
Пісня рветься на слова.
Приспів:
У мелодіях давно забутих,
Нам хотілося усе збагнути,
Наше місто ожива.
Світлом дихають благі квартали,
Пісня рветься на слова.
Приспів:
У мелодіях давно забутих,
Нам хотілося усе збагнути,
2026.10.23
17:21
З березня до вересня не узріли літа ми,
ось і жовтень хмарою лине в далину.
Синій день за вікнами прикрашає квітами
путь останню осені ранню і сумну.
А ми лише напередодні
зими лихої до весни
помітили, що на сьогодні
ось і жовтень хмарою лине в далину.
Синій день за вікнами прикрашає квітами
путь останню осені ранню і сумну.
А ми лише напередодні
зими лихої до весни
помітили, що на сьогодні
2026.10.23
14:20
Мілини мліли,
Піском білили.
У тінях сосен
Граки ходили.
Ховався лебідь —
Самотній, босий —
Біліший лілей
У тінях сосен.
Піском білили.
У тінях сосен
Граки ходили.
Ховався лебідь —
Самотній, босий —
Біліший лілей
У тінях сосен.
2026.10.23
12:22
Переломи епох так лякають людей,
Залишаючи шрами болючі.
Тектонічні розлами, розриви сітей.
Голос неба ніхто не озвучив.
Розповзаються тріщини в душах, і страх
Запускає глибоке коріння.
Розбивається амфора. Здавнений крах
Розпускає потворні пагіння
Залишаючи шрами болючі.
Тектонічні розлами, розриви сітей.
Голос неба ніхто не озвучив.
Розповзаються тріщини в душах, і страх
Запускає глибоке коріння.
Розбивається амфора. Здавнений крах
Розпускає потворні пагіння
2026.10.23
11:29
Корінь слова «гуманізм» - «людяний».
Але у деяких політиків дивне уявлення про це поняття…
Гуманізм - це що означає?
Це загиблі вагітні жінки,
це мости і лікарні розчавлені,
це зруйновані вщент дитсадки…
Але у деяких політиків дивне уявлення про це поняття…
Гуманізм - це що означає?
Це загиблі вагітні жінки,
це мости і лікарні розчавлені,
це зруйновані вщент дитсадки…
2026.10.23
11:02
Буденність відходить
Наче покірна валіза,
Яку несуть в руках
Подорожні вічного шляху,
Затискаючи пальці до щему,
До синяви під нігтями,
Які шкрябали в двері самотності
Дому, що стоїть на вулиці Сліз
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Наче покірна валіза,
Яку несуть в руках
Подорожні вічного шляху,
Затискаючи пальці до щему,
До синяви під нігтями,
Які шкрябали в двері самотності
Дому, що стоїть на вулиці Сліз
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
HOMEWORKS (2)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
HOMEWORKS (2)
С Марк Твеном связано множество забавных историй. Одна из них приключилась во время путешествия по Франции. Писатель направлялся в Дижон и, будучи очень усталым, боялся, что проспит нужную ему станцию. Поэтому попросил проводника во что бы то ни стало разбудить его:
“When I’m asleep, it isn’t easy to wake me up. I’ll probably protest loudly when you try, but never mind that, just put me off the train anyway” .
Как и следовало ожидать, проводник высадил в Дижоне кого-то другого. Марк Твен проснулся, когда поезд был уже в Париже.
“I’ve never been so angry in my life! ”- закричал писатель на проводника.
Соль этой грустной истории в ответе виновника:
“You’re not half so angry as the American I put off the train at Dijon” .
Понимаю досаду Марк Твена, но что она по сравнению с тем, что приключилось со мной. Ведь это не одно и то же – оказаться по ошибке проводника в Париже и… в провинциальном городишке Украины - Золочеве.
Как и велось тогда, я отдал проводнице билет, уплатил за постельное белье и преспокойно улегся спать, так как никаких проблем с пробуждением у меня, привыкшего к командировкам, не было. Был уверен, что в областном центре – Тернополе, хоть и ранним утром, меня обязательно разбудят. Каково же было мое удивление, когда, открыв глаза, я увидел за окном рассвет.
«Ой!- схватилась за голову проводница.- А я ж буквально вытолкала из вагона в Тернополе того буйного, что пил всю дорогу!..»
Я смотрел на нее, ничего не понимая, и, главное, не зная, что делать дальше. Ведь в Тернополе меня ждали в заранее условленное время…
«Вы уж извините,- продолжала молодуха.- Перепутала местами ваши билеты…Но ничего. Выйдете в Золочеве и через каких-то десять минут будет поезд на Тернополь. Так что поторопитесь».
И она подала чемодан, когда я спрыгнул с последней ступеньки вагона.
Обнадеженный, вхожу в полуосвещенное помещение станции. Вокруг – ни души. Касса закрыта. Стучу в окошко.
«Чого тоби трэба?»- послышался сонный голос.
«Мне билет на Тернополь».
«Прыходь чэрэз дви годыны»
«А раньше разве не будет? Мне нужно срочно».
«Тоди йды на автостанцию. Цэ нэдалэко»
«Нэдалэко» обернулось для меня пятью-шестью километрами ходьбы по брусчатке. В крещенский мороз градусов под двадцать. Согревала не только быстрая ходьба, но и мысль, что, может быть, все-таки да успею на запланированную встречу.
Каково же было мое удивление, когда, добравшись до открытой с трех сторон хибары, называемой почему-то автостанцией, я увидел впотьмах, что первый автобус отправляется лишь через час. Ничего не поделаешь – придется ждать. А чтобы хоть как-нибудь согреться, я то танцевал, то делал короткие пробежки…
…С той поры прошло много-много лет. Я стал израильтянином. И только в Иерусалиме, знакомясь с биографиями классиков израильской литературы, узнал,
что в том самом Золочеве, где так ловко избавилась от меня смышленая проводница и где я чуть-чуть не околел от холода, родился автор государственного гимна Израиля Нафтали Герц Имбер. А встретившееся по пути название – Белый Камень связано с любимым моим поэтом Ури Цви Гринбергом, за перевод стихотворений которого я стал лауретом премии его имени…
…И теперь уже не по ошибке проводницы, а просто из любопытства хочется побывать в тех краях.
“When I’m asleep, it isn’t easy to wake me up. I’ll probably protest loudly when you try, but never mind that, just put me off the train anyway” .
Как и следовало ожидать, проводник высадил в Дижоне кого-то другого. Марк Твен проснулся, когда поезд был уже в Париже.
“I’ve never been so angry in my life! ”- закричал писатель на проводника.
Соль этой грустной истории в ответе виновника:
“You’re not half so angry as the American I put off the train at Dijon” .
Понимаю досаду Марк Твена, но что она по сравнению с тем, что приключилось со мной. Ведь это не одно и то же – оказаться по ошибке проводника в Париже и… в провинциальном городишке Украины - Золочеве.
Как и велось тогда, я отдал проводнице билет, уплатил за постельное белье и преспокойно улегся спать, так как никаких проблем с пробуждением у меня, привыкшего к командировкам, не было. Был уверен, что в областном центре – Тернополе, хоть и ранним утром, меня обязательно разбудят. Каково же было мое удивление, когда, открыв глаза, я увидел за окном рассвет.
«Ой!- схватилась за голову проводница.- А я ж буквально вытолкала из вагона в Тернополе того буйного, что пил всю дорогу!..»
Я смотрел на нее, ничего не понимая, и, главное, не зная, что делать дальше. Ведь в Тернополе меня ждали в заранее условленное время…
«Вы уж извините,- продолжала молодуха.- Перепутала местами ваши билеты…Но ничего. Выйдете в Золочеве и через каких-то десять минут будет поезд на Тернополь. Так что поторопитесь».
И она подала чемодан, когда я спрыгнул с последней ступеньки вагона.
Обнадеженный, вхожу в полуосвещенное помещение станции. Вокруг – ни души. Касса закрыта. Стучу в окошко.
«Чого тоби трэба?»- послышался сонный голос.
«Мне билет на Тернополь».
«Прыходь чэрэз дви годыны»
«А раньше разве не будет? Мне нужно срочно».
«Тоди йды на автостанцию. Цэ нэдалэко»
«Нэдалэко» обернулось для меня пятью-шестью километрами ходьбы по брусчатке. В крещенский мороз градусов под двадцать. Согревала не только быстрая ходьба, но и мысль, что, может быть, все-таки да успею на запланированную встречу.
Каково же было мое удивление, когда, добравшись до открытой с трех сторон хибары, называемой почему-то автостанцией, я увидел впотьмах, что первый автобус отправляется лишь через час. Ничего не поделаешь – придется ждать. А чтобы хоть как-нибудь согреться, я то танцевал, то делал короткие пробежки…
…С той поры прошло много-много лет. Я стал израильтянином. И только в Иерусалиме, знакомясь с биографиями классиков израильской литературы, узнал,
что в том самом Золочеве, где так ловко избавилась от меня смышленая проводница и где я чуть-чуть не околел от холода, родился автор государственного гимна Израиля Нафтали Герц Имбер. А встретившееся по пути название – Белый Камень связано с любимым моим поэтом Ури Цви Гринбергом, за перевод стихотворений которого я стал лауретом премии его имени…
…И теперь уже не по ошибке проводницы, а просто из любопытства хочется побывать в тех краях.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
