Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
2026.02.07
10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
2026.02.07
09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
2026.02.07
05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
2026.02.06
21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
2026.02.06
21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
2026.02.06
18:04
О ти (чий зір усе одвертий, а мій все пропустив)
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
2026.02.06
17:31
Німе повітря. Королівство тиші.
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
HOMEWORKS (2)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
HOMEWORKS (2)
С Марк Твеном связано множество забавных историй. Одна из них приключилась во время путешествия по Франции. Писатель направлялся в Дижон и, будучи очень усталым, боялся, что проспит нужную ему станцию. Поэтому попросил проводника во что бы то ни стало разбудить его:
“When I’m asleep, it isn’t easy to wake me up. I’ll probably protest loudly when you try, but never mind that, just put me off the train anyway” .
Как и следовало ожидать, проводник высадил в Дижоне кого-то другого. Марк Твен проснулся, когда поезд был уже в Париже.
“I’ve never been so angry in my life! ”- закричал писатель на проводника.
Соль этой грустной истории в ответе виновника:
“You’re not half so angry as the American I put off the train at Dijon” .
Понимаю досаду Марк Твена, но что она по сравнению с тем, что приключилось со мной. Ведь это не одно и то же – оказаться по ошибке проводника в Париже и… в провинциальном городишке Украины - Золочеве.
Как и велось тогда, я отдал проводнице билет, уплатил за постельное белье и преспокойно улегся спать, так как никаких проблем с пробуждением у меня, привыкшего к командировкам, не было. Был уверен, что в областном центре – Тернополе, хоть и ранним утром, меня обязательно разбудят. Каково же было мое удивление, когда, открыв глаза, я увидел за окном рассвет.
«Ой!- схватилась за голову проводница.- А я ж буквально вытолкала из вагона в Тернополе того буйного, что пил всю дорогу!..»
Я смотрел на нее, ничего не понимая, и, главное, не зная, что делать дальше. Ведь в Тернополе меня ждали в заранее условленное время…
«Вы уж извините,- продолжала молодуха.- Перепутала местами ваши билеты…Но ничего. Выйдете в Золочеве и через каких-то десять минут будет поезд на Тернополь. Так что поторопитесь».
И она подала чемодан, когда я спрыгнул с последней ступеньки вагона.
Обнадеженный, вхожу в полуосвещенное помещение станции. Вокруг – ни души. Касса закрыта. Стучу в окошко.
«Чого тоби трэба?»- послышался сонный голос.
«Мне билет на Тернополь».
«Прыходь чэрэз дви годыны»
«А раньше разве не будет? Мне нужно срочно».
«Тоди йды на автостанцию. Цэ нэдалэко»
«Нэдалэко» обернулось для меня пятью-шестью километрами ходьбы по брусчатке. В крещенский мороз градусов под двадцать. Согревала не только быстрая ходьба, но и мысль, что, может быть, все-таки да успею на запланированную встречу.
Каково же было мое удивление, когда, добравшись до открытой с трех сторон хибары, называемой почему-то автостанцией, я увидел впотьмах, что первый автобус отправляется лишь через час. Ничего не поделаешь – придется ждать. А чтобы хоть как-нибудь согреться, я то танцевал, то делал короткие пробежки…
…С той поры прошло много-много лет. Я стал израильтянином. И только в Иерусалиме, знакомясь с биографиями классиков израильской литературы, узнал,
что в том самом Золочеве, где так ловко избавилась от меня смышленая проводница и где я чуть-чуть не околел от холода, родился автор государственного гимна Израиля Нафтали Герц Имбер. А встретившееся по пути название – Белый Камень связано с любимым моим поэтом Ури Цви Гринбергом, за перевод стихотворений которого я стал лауретом премии его имени…
…И теперь уже не по ошибке проводницы, а просто из любопытства хочется побывать в тех краях.
“When I’m asleep, it isn’t easy to wake me up. I’ll probably protest loudly when you try, but never mind that, just put me off the train anyway” .
Как и следовало ожидать, проводник высадил в Дижоне кого-то другого. Марк Твен проснулся, когда поезд был уже в Париже.
“I’ve never been so angry in my life! ”- закричал писатель на проводника.
Соль этой грустной истории в ответе виновника:
“You’re not half so angry as the American I put off the train at Dijon” .
Понимаю досаду Марк Твена, но что она по сравнению с тем, что приключилось со мной. Ведь это не одно и то же – оказаться по ошибке проводника в Париже и… в провинциальном городишке Украины - Золочеве.
Как и велось тогда, я отдал проводнице билет, уплатил за постельное белье и преспокойно улегся спать, так как никаких проблем с пробуждением у меня, привыкшего к командировкам, не было. Был уверен, что в областном центре – Тернополе, хоть и ранним утром, меня обязательно разбудят. Каково же было мое удивление, когда, открыв глаза, я увидел за окном рассвет.
«Ой!- схватилась за голову проводница.- А я ж буквально вытолкала из вагона в Тернополе того буйного, что пил всю дорогу!..»
Я смотрел на нее, ничего не понимая, и, главное, не зная, что делать дальше. Ведь в Тернополе меня ждали в заранее условленное время…
«Вы уж извините,- продолжала молодуха.- Перепутала местами ваши билеты…Но ничего. Выйдете в Золочеве и через каких-то десять минут будет поезд на Тернополь. Так что поторопитесь».
И она подала чемодан, когда я спрыгнул с последней ступеньки вагона.
Обнадеженный, вхожу в полуосвещенное помещение станции. Вокруг – ни души. Касса закрыта. Стучу в окошко.
«Чого тоби трэба?»- послышался сонный голос.
«Мне билет на Тернополь».
«Прыходь чэрэз дви годыны»
«А раньше разве не будет? Мне нужно срочно».
«Тоди йды на автостанцию. Цэ нэдалэко»
«Нэдалэко» обернулось для меня пятью-шестью километрами ходьбы по брусчатке. В крещенский мороз градусов под двадцать. Согревала не только быстрая ходьба, но и мысль, что, может быть, все-таки да успею на запланированную встречу.
Каково же было мое удивление, когда, добравшись до открытой с трех сторон хибары, называемой почему-то автостанцией, я увидел впотьмах, что первый автобус отправляется лишь через час. Ничего не поделаешь – придется ждать. А чтобы хоть как-нибудь согреться, я то танцевал, то делал короткие пробежки…
…С той поры прошло много-много лет. Я стал израильтянином. И только в Иерусалиме, знакомясь с биографиями классиков израильской литературы, узнал,
что в том самом Золочеве, где так ловко избавилась от меня смышленая проводница и где я чуть-чуть не околел от холода, родился автор государственного гимна Израиля Нафтали Герц Имбер. А встретившееся по пути название – Белый Камень связано с любимым моим поэтом Ури Цви Гринбергом, за перевод стихотворений которого я стал лауретом премии его имени…
…И теперь уже не по ошибке проводницы, а просто из любопытства хочется побывать в тех краях.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
