Гарбузи чекають на невдах, гарбузів тих нині – незліченно!
Втомлені, вляглися у дворах…Їх у хати котять наречені:
Штурхають розпечені боки, думають роздати їх побільше…
Де ж ви, шанувальників валки?.. Вітер насміхається і свище –
Він-бо знає, хто пришле сватів: парубок, що без роботи виє…
Фермера не буде й поготів - в фермера є жінка… при надії!

…Може, в місто з’їздить, пошукать? Там же їх – ого! – на кожнім кроці…
Гарбузи глузливо гелготять: «Ой, не підеш заміж в цьому році!»
Однокласник виїхав у Рим (нині й чоловік – за покоївку!).
Інший – від горілки, молодим…Гарбузи залежаться у дівки!

- Що ж робити, мамо? Може, нам на наступний рік поменше сіять?
Чи згодуєм потім кабанам, та й зітрем на тертушку… надію?..

- Будуть і без того кабани! Гарбузи назад викочуй з хати.
Бо сватів же - Боже борони! - пугалом пикатим налякати!
Будеш в парі, як і я жила: будеш дбати, смажити й варити.

…Клятий, виглядає з-під стола – хоче в мандри світом покотити!
Ти його у мандри відпусти, та вручи комусь по Інтернету:
Дай йому зернятком прорости, хай потішить десь Наталю й Свєту –
«Професіоналок», що в чужбу вербувались «посуд витирати»…
Кинь ту «гарбузяну» ворожбу: знайдуться й без Гансів парубчата!
Ти мені онуків народи: щоб мої були – у шкірі й слові…
Геть від нас, перестарки-плоди! Вішай, доню, на вхідні підкову!


2010р.