Гай співучий і зелений
У мрійливість зажене, –
Вабить зір та слух, як сцена,
Дійством збуджує мене.
Дивовижно різноликий
І багатий на талан, –
Скрізь чаяться хащі дикі
Серед топтаних полян.

А пісня лунає над Баром своєю пишнотою.
А пісня на землю спускається нота за нотою.
І вечір липневий її огортає у затишок.
І місяць стікає доріжкою з неба у келишок.

А пісня така, що ніколи в житті не обманює.
Нехай же ця пісня віка і здоров'я пр

Душа моя зібралась у турне,
Вона давно на себе вже не схожа.
А біла хмара, молоко парне,
Забутися, принаймні, допоможе.

Немов дитинства гойдалку гойдне
Щось недосяжне, радісне, хороше.
Згадається солодке і смачне…

Занедбаний сад, як заросла
недоглянута борода старого.
У ній лежать
уламки смислів,
збиті літаки історії,
квитки в ніщо,
ненаписані книги,
невиголошені промови,

Які баби - таке і літо...
Яка ж ця ніченька розлога -
Коль-коль, стерня, небриті ноги,
Лямур, мур-мур, якась кубіта.

Які сто грам - таке і гопа...
Йой, кіко голок в тому сіні.
Тебе гойдаю на коліні,

Дощ, як потяг, іде,
Що іде, а не їде.
І вокзал що двірець -
Так говорять у Львові.
А нічні поїзди
На Одесу чи Відень,
Наче стукіт сердець,
Відбиваються в слові...

У далекому штаті Америки
Два лемури писали лімерики.
Віршували три дні
Ще й співали пісні
Поетичні лемури Америки.

Московитиські туристи в Салоніках
Серед пляжу засмажили слоника.

липня народився видатний американський письменник.
Для нього не було чужого болю, а тому він завжди опинявся в найгарячіших точках…

На другий план відступили б красуні,
вино, корида з биками…
Жодних немає сумнівів:
сьогодні він був би з нами!

Москаль ракетами фігачить,
«Шахеди» клином смерть несуть.
Не залякати нас, одначе, -
Лише примножується лють!

Згорить москва, згорить і пітер,
І Чайна стане по Урал.
Наш прапор буде майоріти,

Після дощику, чи зливи,
Як і танення снігів, –
Не лунає несміливо
У яру водички спів.
Дзюркіт радісний струмочка,
В прохолодному ярку, –
Дзеленчить уже дзвіночком
Що є сили, нашвидку.

Примхлива доля мемуари пише…
О, скільки назбиралося книжок!
Ну що ті літери істотам хижим?
Пронизує вже холод до кісток.

Сьогодні я – лише пустельник піший.
А прохолодної води ковток
Для мене набагато був милішим,

Від красивої акторки
XIX століття не збереглося
жодної фотографії. Її врода
розтанула, не залишивши сліду.
Чи може вона зберігатися
десь у ноосфері? Чи існує
той вимір, де зберігається
краса, де вона не старіє

Гірка і чорна, ніби кава, п’ється ніч.
У ній себе від смутку не сховати.
Розчинить трохи час думок на чашки дні.
Неспокій кличе в стрій нічної варти.

І я в молитві щирій світлом проросту.
А світ мене повторить раз по разу.
Підкину місяця монету зо

Бажання бути вище від усіх
У москалях ще з давніх пір сиділо,
Коли вони з боліт своїх гляділи,
Як живуть люди в землях у чужих.
Щоб жити так, то треба щось робить.
А їм же лінь, тож брехні і пускали
Про те, чого не знали і не мали.
І в брехнях тих

Ніби в танці із моря зринув
Їх військовий галеон
Дикунів підкорити
І палацом у сяйві сонць

Був сей берег Монтесуми
Із листям коки золотим
Довгі зали з таємницями

У пошуках щастя земного,
Від міста іду до села, –
Устелена терном дорога,
Між глодом густим пролягла.
Дивлюся під ноги й навколо
Невтомно спрямовую зір, –
Здається – ходжу я по колу,
Раз бачу щодня до цих пір