Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.15
14:41
цьогоріч ми всі гадали,
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
2025.12.15
11:12
Кришталики снігу вкривають подвір’я.
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
2025.12.15
08:16
Ви можете писати папірці,
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
2025.12.15
07:40
Попри снігу і дощу,
Попри слюнь і всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
Попри слюнь і всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
2025.12.15
06:33
Дочекалися і ми
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
2025.12.15
00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Сегеда /
Проза
Черепашка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Черепашка
В автобусі «Джанкой - Керч» їхав хлопчик з батьками і тримав на колінах невеличку клітку з хом’ячком. Присутність дитини і кумедної тваринки сприяла тому, що попутники розговорилися.
- А в мене в дитинстві була черепашка… - замислено мовила немолода жінка, що сиділа неподалік. - Одного разу тато привіз мені її з Сімферополя - сухопутну, маленьку, з коричневим панцирем. Спочатку вона мене боялась і два дні навіть голову не висовувала, а коли зголодніла і набралася сміливості, я побачила, що в неї на шийці шкіра така суха і зморщена, як в старенької бабці. Як в мене зараз. Я тоді ще тата спитала: «А чого в черепашки зморшки - вона що вже стара?» На що він розсміявся, узяв мене на руки і сказав, що ця черепашка ще зовсім молода, і що черепахи живуть аж триста років. «Якщо ти, Едіє (мене звати Едіє), будеш за черепашкою добре доглядати, то навіть твої онуки зможуть гратися з нею… А зараз клади її в коробку, бо нам час іти збирати каміння».
Я тоді була мала і тільки буквально могла розуміти слова «час збирати каміння». У нас був сад і баштан, а земля тут, самі бачите, кам’яниста. Але і персики, і хурма, і груші, і дині у нас родили чудово. І от ми, дорослі й діти, після кожної оранки весною збирали каміння - виносили його на плечах у плетених корзинах і висипали в ями на дорозі. Здавалось, уже все визбирали, а наступного року його знов на городі стільки ж, ніби й не збирали. Воно наче з-під землі лізло, те каміння…
А через кілька років одного весняного ранку камінь полетів у наше вікно. Війна вже відкотилася десь на захід, і тут прийшли енкаведисти: «Всім виходити і сідати у вантажівку! Чекаємо 15 хвилин, хто не встигне - розстріл!» Братики плакали, я кликала свою черепашку, мама поспішно зав’язувала в покривало одяг, а батько шукав по шухлядах документи. Його ледь не застрелили, коли ми виходили з хати, бо він кинувся не до машини, а в протилежний бік, до обори. Енкаведисти подумали, що батько зібрався тікати, а він просто хотів відкрити хвіртку і випустити нашого ішака. Вже потім, через багато років, нам розказували, що після вивезення господарів залишені напризволяще віслюки збивалися в табуни і блукали селищами, а зимою їх, голодних, відстрілювали як собак…
Свою черепашку я тоді так і не знайшла, і всю дорогу плакала, бо довелось поїхати без неї. Десь вона, певно, залізла під ліжко… А потім у поїзді я плакала вже не тільки через черепашку - у вагонах було тісно, ми хотіли їсти і пити, їхали більше тижня, багато хто захворів. У нашому вагоні спочатку помирали старі, а потім і діти. Від дизентерії помер мій братик Талят, його тіло конвоїри викинули на одній зі станцій, і ми так і не дізнались ніколи, де його поховали і чи поховали взагалі… (Едіє-ханим втирає сльози). Пізніше, коли ми поселилися в землянці на околиці узбецького кишлака і мати з батьком робили саман, щоб збудувати хатину, я викопала маленьку ямку, поховала в ній братові капчики і поклала зверху кілька камінців - хотіла, щоб у Талята була могилка, як у наших дідуся і бабусі в Криму…
На могилу дідуся і бабусі я потрапила аж у 1988 році. Вже й сама бабусею була. Відвідавши цвинтар, ми пішли на нашу вулицю. Непросто було відшукати будинок, у якому я росла - там усе так змінилося за 44 роки. Виноградника вже не було, спереду прибудували веранду, з’явився паркан і якісь кущі… Але це був наш будинок, я тут росла, він снився мені всі ці роки. Ми стояли, дивились через ворота на подвір’я, молились і плакали. А на подвір’ї в піску гралась білява дівчинка. Її мама визирнула з будинку, покликала її і сказала російською: «Піди спитай, що потрібно цим людям». Я кажу: «Нічого. Просто ми тут жили колись…» Дівчинка побігла до мами. Я не встигла спитати, чи є в неї черепашка - в тата розболілося серце, і ми пішли...
- А в мене в дитинстві була черепашка… - замислено мовила немолода жінка, що сиділа неподалік. - Одного разу тато привіз мені її з Сімферополя - сухопутну, маленьку, з коричневим панцирем. Спочатку вона мене боялась і два дні навіть голову не висовувала, а коли зголодніла і набралася сміливості, я побачила, що в неї на шийці шкіра така суха і зморщена, як в старенької бабці. Як в мене зараз. Я тоді ще тата спитала: «А чого в черепашки зморшки - вона що вже стара?» На що він розсміявся, узяв мене на руки і сказав, що ця черепашка ще зовсім молода, і що черепахи живуть аж триста років. «Якщо ти, Едіє (мене звати Едіє), будеш за черепашкою добре доглядати, то навіть твої онуки зможуть гратися з нею… А зараз клади її в коробку, бо нам час іти збирати каміння».
Я тоді була мала і тільки буквально могла розуміти слова «час збирати каміння». У нас був сад і баштан, а земля тут, самі бачите, кам’яниста. Але і персики, і хурма, і груші, і дині у нас родили чудово. І от ми, дорослі й діти, після кожної оранки весною збирали каміння - виносили його на плечах у плетених корзинах і висипали в ями на дорозі. Здавалось, уже все визбирали, а наступного року його знов на городі стільки ж, ніби й не збирали. Воно наче з-під землі лізло, те каміння…
А через кілька років одного весняного ранку камінь полетів у наше вікно. Війна вже відкотилася десь на захід, і тут прийшли енкаведисти: «Всім виходити і сідати у вантажівку! Чекаємо 15 хвилин, хто не встигне - розстріл!» Братики плакали, я кликала свою черепашку, мама поспішно зав’язувала в покривало одяг, а батько шукав по шухлядах документи. Його ледь не застрелили, коли ми виходили з хати, бо він кинувся не до машини, а в протилежний бік, до обори. Енкаведисти подумали, що батько зібрався тікати, а він просто хотів відкрити хвіртку і випустити нашого ішака. Вже потім, через багато років, нам розказували, що після вивезення господарів залишені напризволяще віслюки збивалися в табуни і блукали селищами, а зимою їх, голодних, відстрілювали як собак…
Свою черепашку я тоді так і не знайшла, і всю дорогу плакала, бо довелось поїхати без неї. Десь вона, певно, залізла під ліжко… А потім у поїзді я плакала вже не тільки через черепашку - у вагонах було тісно, ми хотіли їсти і пити, їхали більше тижня, багато хто захворів. У нашому вагоні спочатку помирали старі, а потім і діти. Від дизентерії помер мій братик Талят, його тіло конвоїри викинули на одній зі станцій, і ми так і не дізнались ніколи, де його поховали і чи поховали взагалі… (Едіє-ханим втирає сльози). Пізніше, коли ми поселилися в землянці на околиці узбецького кишлака і мати з батьком робили саман, щоб збудувати хатину, я викопала маленьку ямку, поховала в ній братові капчики і поклала зверху кілька камінців - хотіла, щоб у Талята була могилка, як у наших дідуся і бабусі в Криму…
На могилу дідуся і бабусі я потрапила аж у 1988 році. Вже й сама бабусею була. Відвідавши цвинтар, ми пішли на нашу вулицю. Непросто було відшукати будинок, у якому я росла - там усе так змінилося за 44 роки. Виноградника вже не було, спереду прибудували веранду, з’явився паркан і якісь кущі… Але це був наш будинок, я тут росла, він снився мені всі ці роки. Ми стояли, дивились через ворота на подвір’я, молились і плакали. А на подвір’ї в піску гралась білява дівчинка. Її мама визирнула з будинку, покликала її і сказала російською: «Піди спитай, що потрібно цим людям». Я кажу: «Нічого. Просто ми тут жили колись…» Дівчинка побігла до мами. Я не встигла спитати, чи є в неї черепашка - в тата розболілося серце, і ми пішли...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
