ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.09.10 05:41
Чому зі мною так зробилося,
Донині ще не зрозумів, –
То знемагаю від сонливості,
То важко мучуся без снів.
То йду незнаною стежиною,
То знову битий шлях топчу,
Себе картаючи провиною
За те, що досі досхочу

Володимир Бойко
2025.09.09 22:42
Любити ближнього краще здаля. Ворог ворогові ока не виклює. Забреханий москаль гірше забрьоханої свині. Диктатор наділяв себе правом наліво й направо. Надія вмирає останньою, а першою хай вмирає безнадія. Найважливіше у житті - не розминут

Борис Костиря
2025.09.09 21:38
Іти в поле
і впасти в сніги,
злитися з нескінченністю,
злитися з тим,
що тебе породило
і куди ти підеш,
отримати гарячку
і в маренні

Олександр Сушко
2025.09.09 20:39
Я за Христом несу свого хреста,
Заточуюся, падаю у ями.
А бог сказав: - "Ти грішний. Аз воздам.
До раю зачинив для тебе браму.

Не плач, не вий, пощади не проси!
Твоя судьба - казан! Чортячі вила!
Не бачити тобі ранкових зір

Юрій Гундарєв
2025.09.09 19:59
Неймовірно актуальний проект - поетичні перлини українських класиків у рок-інтерпретації! Супер сучасно все - і вокал, і саунд, і аранжування. А найголовніше, напевно, те, що вкотре переконуєшся в тому, що справжня класика не має жодних часових меж. Нав

Сергій Губерначук
2025.09.09 15:31
Можна, я не буду нічого "употреблядь",
а не "використовувати"?
Ви всі читали Сковороду?
У нього то мова чи язик?
Як язик, то куди ж той язик зник?
Зараз декому з вас
на 1000 років менше, як мені.
Цікаво, ви такі ж дурні?

Світлана Пирогова
2025.09.09 15:28
Вітри, мов сховані в невидимі домівки.
Безмовні зорі у просторах неба.
Лиш пам'ять дістає не стерту часом плівку.
Роки скоріш пливуть човнами в невідь.
Прислухався, неначе йде...зашурхотіло.
Ні, ні! Вона, як ластівка, летіла б.
Її політ легкий, йог

М Менянин
2025.09.09 13:53
Від Бога залежні,
в цей час обережні,
їх вчинки належні,
до праці не лежні
краї де безмежні.
раби мо? – Авжеж ні!
зачахлі мо? – Теж ні!

Юрій Гундарєв
2025.09.09 09:24
Відійшов у засвіти Патрік Хемінгуей, єдиний із трьох синів славетного американського письменника, який дожив до сьогодення. Він помер на 97-ому році життя у своєму будинку в Бозмені, штат Монтана.
Патрік присвятив все своє довге життя популяризації спадщ

Віктор Кучерук
2025.09.09 05:55
Чагарі покрили схили
Круч високих над Дніпром, –
У гущавинах могили
Загубилися кругом.
Лиш виблискує зелінка
І побиті черепки,
Де в дрібненькому барвінку
Ледве видимі горбки.

Борис Костиря
2025.09.08 22:04
Тиша шепоче вночі,
тиша заплітає темні коси ночі.
Тиша і музика нерозривно
пов'язані між собою,
вони не можуть існувати
один без одного, як інь і ян.
Із тиші народжується музика.
Із тиші народжується грім душі.

Іван Потьомкін
2025.09.08 16:20
Плакучі верби припиняють плач,
Сором’язливо віття одгортають,
Коли берізки, кинувшись у скач,
«Метелицею» кола пролітають.
...Мабуть, веселі люди садовили їх,
Мабуть, пісні позагортали в лунки,
Бо й досьогодні на Десні лунає сміх,
І жарти з чаркою

С М
2025.09.08 08:50
Ось хліба взяв у батька і вийшов на дорогу
Вийшов на дорогу
Узяв що міг і вийшов на дорогу
Виходячи у світ де зна лиш Бог
Все щоби справуватися якось

Оце витратив усе що мав був у краю голод
Був у краю голод

Віктор Кучерук
2025.09.08 08:04
Свого домігся чоловік
Від любої дружини, -
Тепер йому та гладить бік
І масажує спину.
Не покладає жінка рук
По вечорах не всує,
Раз щодоби хропіння звук,
Як щиру дяку, чує...

Борис Костиря
2025.09.07 21:52
Я вкриюсь теплою ковдрою снігу
від усіх нещасть, від усіх гризот.
Я перестав існувати для цього світу,
бо я під заметами снігу.
Замети снігу обігріють узимку,
вони занурять у зимовий сон.
Казка снігу повинна бути доброю.
Від усіх катаклізмів

Євген Федчук
2025.09.07 19:06
Ще один монстр кривавий між «героїв»,
Що носяться із ними москалі.
Ще пошукати треба на Землі,
Хто поливав би отак щедро кров’ю
Своїх солдат поля кривавих битв.
Солдатським трупом він встеляв дорогу,
Хоча не завжди і до перемоги.
Скоріше катом був
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Одександр Яшан
2025.08.19

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Сегеда / Проза

 Черепашка
В автобусі «Джанкой - Керч» їхав хлопчик з батьками і тримав на колінах невеличку клітку з хом’ячком. Присутність дитини і кумедної тваринки сприяла тому, що попутники розговорилися.

- А в мене в дитинстві була черепашка… - замислено мовила немолода жінка, що сиділа неподалік. - Одного разу тато привіз мені її з Сімферополя - сухопутну, маленьку, з коричневим панцирем. Спочатку вона мене боялась і два дні навіть голову не висовувала, а коли зголодніла і набралася сміливості, я побачила, що в неї на шийці шкіра така суха і зморщена, як в старенької бабці. Як в мене зараз. Я тоді ще тата спитала: «А чого в черепашки зморшки - вона що вже стара?» На що він розсміявся, узяв мене на руки і сказав, що ця черепашка ще зовсім молода, і що черепахи живуть аж триста років. «Якщо ти, Едіє (мене звати Едіє), будеш за черепашкою добре доглядати, то навіть твої онуки зможуть гратися з нею… А зараз клади її в коробку, бо нам час іти збирати каміння».

Я тоді була мала і тільки буквально могла розуміти слова «час збирати каміння». У нас був сад і баштан, а земля тут, самі бачите, кам’яниста. Але і персики, і хурма, і груші, і дині у нас родили чудово. І от ми, дорослі й діти, після кожної оранки весною збирали каміння - виносили його на плечах у плетених корзинах і висипали в ями на дорозі. Здавалось, уже все визбирали, а наступного року його знов на городі стільки ж, ніби й не збирали. Воно наче з-під землі лізло, те каміння…

А через кілька років одного весняного ранку камінь полетів у наше вікно. Війна вже відкотилася десь на захід, і тут прийшли енкаведисти: «Всім виходити і сідати у вантажівку! Чекаємо 15 хвилин, хто не встигне - розстріл!» Братики плакали, я кликала свою черепашку, мама поспішно зав’язувала в покривало одяг, а батько шукав по шухлядах документи. Його ледь не застрелили, коли ми виходили з хати, бо він кинувся не до машини, а в протилежний бік, до обори. Енкаведисти подумали, що батько зібрався тікати, а він просто хотів відкрити хвіртку і випустити нашого ішака. Вже потім, через багато років, нам розказували, що після вивезення господарів залишені напризволяще віслюки збивалися в табуни і блукали селищами, а зимою їх, голодних, відстрілювали як собак…

Свою черепашку я тоді так і не знайшла, і всю дорогу плакала, бо довелось поїхати без неї. Десь вона, певно, залізла під ліжко… А потім у поїзді я плакала вже не тільки через черепашку - у вагонах було тісно, ми хотіли їсти і пити, їхали більше тижня, багато хто захворів. У нашому вагоні спочатку помирали старі, а потім і діти. Від дизентерії помер мій братик Талят, його тіло конвоїри викинули на одній зі станцій, і ми так і не дізнались ніколи, де його поховали і чи поховали взагалі… (Едіє-ханим втирає сльози). Пізніше, коли ми поселилися в землянці на околиці узбецького кишлака і мати з батьком робили саман, щоб збудувати хатину, я викопала маленьку ямку, поховала в ній братові капчики і поклала зверху кілька камінців - хотіла, щоб у Талята була могилка, як у наших дідуся і бабусі в Криму…

На могилу дідуся і бабусі я потрапила аж у 1988 році. Вже й сама бабусею була. Відвідавши цвинтар, ми пішли на нашу вулицю. Непросто було відшукати будинок, у якому я росла - там усе так змінилося за 44 роки. Виноградника вже не було, спереду прибудували веранду, з’явився паркан і якісь кущі… Але це був наш будинок, я тут росла, він снився мені всі ці роки. Ми стояли, дивились через ворота на подвір’я, молились і плакали. А на подвір’ї в піску гралась білява дівчинка. Її мама визирнула з будинку, покликала її і сказала російською: «Піди спитай, що потрібно цим людям». Я кажу: «Нічого. Просто ми тут жили колись…» Дівчинка побігла до мами. Я не встигла спитати, чи є в неї черепашка - в тата розболілося серце, і ми пішли...




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-08-08 16:30:44
Переглядів сторінки твору 2580
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.066 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.960 / 5.39)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.816
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2023.01.29 14:44
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2011-08-08 17:00:03 ]
і в мене розболілось серце...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Ілініч (Л.П./М.К.) [ 2011-08-08 22:10:07 ]
Сумно і, на жаль, реалістично.