ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
2024.05.05
10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Сегеда /
Проза
Кохання бігало в садок...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кохання бігало в садок...
Сергій відійшов від залізничної каси ні з чим - жодного квитка на найближчий потяг не було, а наступний вирушить аж через дві години. Уже хотів телефонувати колезі й вибачатися за запізнення, та раптом сталося те, чого майже не очікував.
- Вибачте, а можна здати квиток? - почувся біля каси жіночий голос. Касирка показала пальцем на Сергія, та він і сам уже підходив до високої симпатичної дівчини з довгим волоссям. - Подружка в останній момент не змогла поїхати, - пояснювала дівчина вже не касирці, а Сергію...
Сидіти їм випало поруч, бо ж Сергій зайняв місце подружки, яка раптово змінила свої плани. Красива попутниця Оля виявилася ще й приємною співрозмовницею - говорили про розклад руху потягів, про подорожі, іноземні мови та улюблені книги, навіть про смерть слона в столичному зоопарку. А коли зайшла мова про реконструйований майдан Незалежності, виявилося, що Сергій - архітектор і спеціалізується на проектах реставрації старовинних будівель. Дівчина з цікавістю розпитувала про його роботу, та коли під’їжджали до Фастова, хтось подзвонив Сергієві на мобільний. Він довгенько розмовляв, Оля розглядала краєвиди за вікном, а за кілька хвилин закрила очі, і її голова повільно опустилась на його плече.
Коли виходили з вагона, дівчина запитала, як називається архітектурна фірма, в якій він працює.
- Хочеш реставрувати свій палац? - посміхнувся Сергій і дістав з кишені візитівку. На вокзалі вони помахали одне одному на прощання і розійшлись у різні боки...
Він, може, й не забув про Ольгу, проте… Якось майже не згадував. Робота, турботи, допомога мамі, прогулянки з коханою Оксаною, з якою наступного року планували одружитися... Через кілька тижнів після тієї поїздки на Сергієву інтернет-сторінку в соціальній мережі хтось «постукав» - у віртуальні друзі до нього попросилася «Олька-квасолька». Не здивувався, бо ж його неважко знайти: вводиш у пошук «Сергій Чернюк, архітектор», переглядаєш фото, щоб не помилитись, натрапивши на якогось його тезку… Натиснув «Додати до друзів», а коли переглянув особисту інформацію на сторінці «Ольки-квасольки», тоді вже трохи здивувався: новій знайомій було 16 років.
Іноді вона заходила на його сторінку по кілька разів на день, переглянула і прокоментувала всі його фото, поділилася враженнями про кожну сфотографовану архітектурну споруду, надсилала цитати з літературних творів, картинки й пісні. Сергій відповідав нечасто, а на листи з натяками про зустріч («Я б хотіла побачити, як ти працюєш», «Ти влаштуєш мені екскурсію цим чудовим будинком?») відповідав ухильно: «Можливо, але в мене зараз багато відряджень» або «Там тепер музей - екскурсоводи все тобі покажуть…».
Його день народження припав на суботу, а в понеділок, за хвилину до обідньої перерви, Оля увійшла до Сергієвого робочого кабінету з пакунком бразильської кави, спеченим власноруч тортиком і набором олівців для креслення. Його кавоварка зламалась, тому довелося спуститись на перший поверх до їдальні і смакувати Олиним тортом з розчинною кавою. Сказавши, що по обіді в нього важлива зустріч, Сергій провів дівчину до трамвая. А коли повертався - ніде правди діти - закралась на секунду думка: «Ех, якби ж вона старша або я молодший…» Та думку цю він швидко відігнав, бо усвідомлював, що вони з Олею - люди різних поколінь. А ще він любив Оксану, молодшу за нього лише на рік.
Її наступний лист був освідченням - довгим та емоційним, зі словами «коли я тебе побачила…», «вкотре згадую нашу розмову…», «коли ми сиділи поруч…», «весь час думаю про тебе…», а ще: «Мрію щодня засинати на твоєму плечі, як тоді…». Відповідь він писав довго - і про поняття кохання та дружби, і про нездійсненність деяких мрій, і про те, що іноді почуття лише здаються сильними та вічними… Зважував кожне слово, щоб не образити дівочу душу. Відіслав повідомлення, потім дописав ще одне: «Вибач, я мимоволі задурив тобі голову». Найбільше переживав, як вона відреагує на його аргумент: «Олю, ти ще дитина, я старший на 22 роки»...
- Бачиш, як корисно одразу заглядати до паспорта. І як шкідливо мати такий юний вигляд, як у тебе, - пожартувала Оксана, коли Сергій розповів їй про Олю.
Але Олі та її рідним було не до жартів: хтось щось розповів, хтось прибрехав, батько «попорпався» в комп’ютері, почитав доньчине листування, і на 16-річну закохану посипалися крики-питання. «Хто він такий?! Скільки йому років?! Скільки ви з ним зустрічаєтесь?! Що у вас з ним було?!»… Оля теж зірвалась на крик, наводячи типові підліткові аргументи: «Не лізьте в моє особисте життя! Не смійте читати мої особисті листи! Я не дитина, в мене паспорт є! Кожен має право на кохання! А бабуся тебе народила в 17! Я буду з тим, з ким хочу!» Дівчина вибігла з квартири і проблукала у дворі до пізньої ночі. А коли наступного дня розмова на високих тонах повторилася, Оля забігла до кухні, вхопила ножа й різонула себе по зап’ястю.
Чи то ніж був не надто гострий, чи вона зробила надріз трохи вбік від вени, але крові втратила небагато - батько рушником перев’язав їй руку, до лікарні помчали на таксі, рану лікарі зашили швидко. З батьками Оля кілька днів не розмовляла, піти з мамою до психолога відмовилась, сиділа в хаті й дивилась телевізор, бо від комп’ютера батько від’єднав усі дроти...
Олин рідний брат був ще малий, тому «розбиратися з педофілом» батько покликав племінника, її двоюрідного брата. Сергія вони підстерегли ввечері по дорозі з роботи. Один вхопив ззаду за шию, другий хотів бити, але віддалік показались якісь перехожі - довелося просто поговорити. У відповідь на погрози «вбити або посадити за розбещення неповнолітніх» Сергій переконував розгніваних Олиних родичів, що «нічого не було і бути не могло», що бачився з нею лише двічі - раз у поїзді, а другий - в нього на роботі.
- Вона ж писала про те, що засинала на твоєму плечі! Ми всі її листи перечитали.
- Та це ж у поїзді було - ми випадково сіли поруч! - переконував Сергій. - А ви бачили, що я їй відписував?
- Твоїх листів там не видно.
- Бо їх майже нема. Після того, як Оля мені освідчилась, я написав їй лише раз.
І Сергій запросив чоловіків зайти до його квартири, ввімкнути комп’ютера, прочитати його слова і спокійно все з’ясувати. На прощання все-таки почув традиційне батьківське застереження: «Дивись - якщо ще раз побачу…».
* * *
Кохання бігало в садок,
Кохання бавилось в пісок,
Воно ходило в школу,
А далі був лиш холод…
Ця пісня Славка Вакарчука лунала з радіоприймача на посту чергової медсестри, коли Олю перевозили з реанімації до загальної палати. Того ж дня у слухавці Сергієвого робочого телефону почувся тихий жіночий голос.
- Сергій Олександрович? Це турбує мама Олі. Вона напилась таблеток, ледве відкачали. Прошу, провідайте її в лікарні. Може, хоч після цього вона почне їсти і говорити…
Що робити, як поводитися, що говорити - про це довго радилися четверо дорослих: мама, тато, Сергій і психолог, який казав, що заборонений плід уже не так вабить, коли стає дозволеним. Згодом Сергій щодня провідував Олю в лікарні, а коли її виписали, ходив з дівчиною в кіно, гуляв з нею парком, їв морозиво… Їхні бесіди тепер не були такими жвавими, як та перша, у вагоні. Співрозмовники мало посміхались, а іноді по кільканадцять хвилин мовчали, та й Сергій навмисне намагався бути нудним - так було потрібно. Його Оксана ставилась до цих зустрічей з розумінням: «Ти повинен допомогти дівчинці позбутися неврозу».
Ще в лікарні, коли Оля сказала, що «їм нас не розлучити», Сергій мусив збрехати, буцім одружений (чоловіки частіше кажуть навпаки) і вони не зможуть жити разом, аж поки не закінчиться процес розлучення та поділу квартири. Коли ж минуло кілька місяців і вони з Ольгою стали зустрічатися вже не щодня, а приблизно раз на тиждень, а одного разу вона навіть подзвонила і перенесла побачення, Сергій вирішив перевірити, чи не змінились нарешті її наміри.
- Адвокат сказав, що я за кілька тижнів буду вільний...
- Тепер я буду невільна, - відповіла дівчина після паузи. - Я вступаю до Одеської академії. Ти будеш іноді мене провідувати?
…Оля рік провчилась на архітектурному, а потім перевелась на факультет міжнародної економіки. Вони з Сергієм лише раз зустрілися в Одесі й ходили на каву, а тепер іноді вітають одне одного зі святами через Інтернет.
2012
- Вибачте, а можна здати квиток? - почувся біля каси жіночий голос. Касирка показала пальцем на Сергія, та він і сам уже підходив до високої симпатичної дівчини з довгим волоссям. - Подружка в останній момент не змогла поїхати, - пояснювала дівчина вже не касирці, а Сергію...
Сидіти їм випало поруч, бо ж Сергій зайняв місце подружки, яка раптово змінила свої плани. Красива попутниця Оля виявилася ще й приємною співрозмовницею - говорили про розклад руху потягів, про подорожі, іноземні мови та улюблені книги, навіть про смерть слона в столичному зоопарку. А коли зайшла мова про реконструйований майдан Незалежності, виявилося, що Сергій - архітектор і спеціалізується на проектах реставрації старовинних будівель. Дівчина з цікавістю розпитувала про його роботу, та коли під’їжджали до Фастова, хтось подзвонив Сергієві на мобільний. Він довгенько розмовляв, Оля розглядала краєвиди за вікном, а за кілька хвилин закрила очі, і її голова повільно опустилась на його плече.
Коли виходили з вагона, дівчина запитала, як називається архітектурна фірма, в якій він працює.
- Хочеш реставрувати свій палац? - посміхнувся Сергій і дістав з кишені візитівку. На вокзалі вони помахали одне одному на прощання і розійшлись у різні боки...
Він, може, й не забув про Ольгу, проте… Якось майже не згадував. Робота, турботи, допомога мамі, прогулянки з коханою Оксаною, з якою наступного року планували одружитися... Через кілька тижнів після тієї поїздки на Сергієву інтернет-сторінку в соціальній мережі хтось «постукав» - у віртуальні друзі до нього попросилася «Олька-квасолька». Не здивувався, бо ж його неважко знайти: вводиш у пошук «Сергій Чернюк, архітектор», переглядаєш фото, щоб не помилитись, натрапивши на якогось його тезку… Натиснув «Додати до друзів», а коли переглянув особисту інформацію на сторінці «Ольки-квасольки», тоді вже трохи здивувався: новій знайомій було 16 років.
Іноді вона заходила на його сторінку по кілька разів на день, переглянула і прокоментувала всі його фото, поділилася враженнями про кожну сфотографовану архітектурну споруду, надсилала цитати з літературних творів, картинки й пісні. Сергій відповідав нечасто, а на листи з натяками про зустріч («Я б хотіла побачити, як ти працюєш», «Ти влаштуєш мені екскурсію цим чудовим будинком?») відповідав ухильно: «Можливо, але в мене зараз багато відряджень» або «Там тепер музей - екскурсоводи все тобі покажуть…».
Його день народження припав на суботу, а в понеділок, за хвилину до обідньої перерви, Оля увійшла до Сергієвого робочого кабінету з пакунком бразильської кави, спеченим власноруч тортиком і набором олівців для креслення. Його кавоварка зламалась, тому довелося спуститись на перший поверх до їдальні і смакувати Олиним тортом з розчинною кавою. Сказавши, що по обіді в нього важлива зустріч, Сергій провів дівчину до трамвая. А коли повертався - ніде правди діти - закралась на секунду думка: «Ех, якби ж вона старша або я молодший…» Та думку цю він швидко відігнав, бо усвідомлював, що вони з Олею - люди різних поколінь. А ще він любив Оксану, молодшу за нього лише на рік.
Її наступний лист був освідченням - довгим та емоційним, зі словами «коли я тебе побачила…», «вкотре згадую нашу розмову…», «коли ми сиділи поруч…», «весь час думаю про тебе…», а ще: «Мрію щодня засинати на твоєму плечі, як тоді…». Відповідь він писав довго - і про поняття кохання та дружби, і про нездійсненність деяких мрій, і про те, що іноді почуття лише здаються сильними та вічними… Зважував кожне слово, щоб не образити дівочу душу. Відіслав повідомлення, потім дописав ще одне: «Вибач, я мимоволі задурив тобі голову». Найбільше переживав, як вона відреагує на його аргумент: «Олю, ти ще дитина, я старший на 22 роки»...
- Бачиш, як корисно одразу заглядати до паспорта. І як шкідливо мати такий юний вигляд, як у тебе, - пожартувала Оксана, коли Сергій розповів їй про Олю.
Але Олі та її рідним було не до жартів: хтось щось розповів, хтось прибрехав, батько «попорпався» в комп’ютері, почитав доньчине листування, і на 16-річну закохану посипалися крики-питання. «Хто він такий?! Скільки йому років?! Скільки ви з ним зустрічаєтесь?! Що у вас з ним було?!»… Оля теж зірвалась на крик, наводячи типові підліткові аргументи: «Не лізьте в моє особисте життя! Не смійте читати мої особисті листи! Я не дитина, в мене паспорт є! Кожен має право на кохання! А бабуся тебе народила в 17! Я буду з тим, з ким хочу!» Дівчина вибігла з квартири і проблукала у дворі до пізньої ночі. А коли наступного дня розмова на високих тонах повторилася, Оля забігла до кухні, вхопила ножа й різонула себе по зап’ястю.
Чи то ніж був не надто гострий, чи вона зробила надріз трохи вбік від вени, але крові втратила небагато - батько рушником перев’язав їй руку, до лікарні помчали на таксі, рану лікарі зашили швидко. З батьками Оля кілька днів не розмовляла, піти з мамою до психолога відмовилась, сиділа в хаті й дивилась телевізор, бо від комп’ютера батько від’єднав усі дроти...
Олин рідний брат був ще малий, тому «розбиратися з педофілом» батько покликав племінника, її двоюрідного брата. Сергія вони підстерегли ввечері по дорозі з роботи. Один вхопив ззаду за шию, другий хотів бити, але віддалік показались якісь перехожі - довелося просто поговорити. У відповідь на погрози «вбити або посадити за розбещення неповнолітніх» Сергій переконував розгніваних Олиних родичів, що «нічого не було і бути не могло», що бачився з нею лише двічі - раз у поїзді, а другий - в нього на роботі.
- Вона ж писала про те, що засинала на твоєму плечі! Ми всі її листи перечитали.
- Та це ж у поїзді було - ми випадково сіли поруч! - переконував Сергій. - А ви бачили, що я їй відписував?
- Твоїх листів там не видно.
- Бо їх майже нема. Після того, як Оля мені освідчилась, я написав їй лише раз.
І Сергій запросив чоловіків зайти до його квартири, ввімкнути комп’ютера, прочитати його слова і спокійно все з’ясувати. На прощання все-таки почув традиційне батьківське застереження: «Дивись - якщо ще раз побачу…».
* * *
Кохання бігало в садок,
Кохання бавилось в пісок,
Воно ходило в школу,
А далі був лиш холод…
Ця пісня Славка Вакарчука лунала з радіоприймача на посту чергової медсестри, коли Олю перевозили з реанімації до загальної палати. Того ж дня у слухавці Сергієвого робочого телефону почувся тихий жіночий голос.
- Сергій Олександрович? Це турбує мама Олі. Вона напилась таблеток, ледве відкачали. Прошу, провідайте її в лікарні. Може, хоч після цього вона почне їсти і говорити…
Що робити, як поводитися, що говорити - про це довго радилися четверо дорослих: мама, тато, Сергій і психолог, який казав, що заборонений плід уже не так вабить, коли стає дозволеним. Згодом Сергій щодня провідував Олю в лікарні, а коли її виписали, ходив з дівчиною в кіно, гуляв з нею парком, їв морозиво… Їхні бесіди тепер не були такими жвавими, як та перша, у вагоні. Співрозмовники мало посміхались, а іноді по кільканадцять хвилин мовчали, та й Сергій навмисне намагався бути нудним - так було потрібно. Його Оксана ставилась до цих зустрічей з розумінням: «Ти повинен допомогти дівчинці позбутися неврозу».
Ще в лікарні, коли Оля сказала, що «їм нас не розлучити», Сергій мусив збрехати, буцім одружений (чоловіки частіше кажуть навпаки) і вони не зможуть жити разом, аж поки не закінчиться процес розлучення та поділу квартири. Коли ж минуло кілька місяців і вони з Ольгою стали зустрічатися вже не щодня, а приблизно раз на тиждень, а одного разу вона навіть подзвонила і перенесла побачення, Сергій вирішив перевірити, чи не змінились нарешті її наміри.
- Адвокат сказав, що я за кілька тижнів буду вільний...
- Тепер я буду невільна, - відповіла дівчина після паузи. - Я вступаю до Одеської академії. Ти будеш іноді мене провідувати?
…Оля рік провчилась на архітектурному, а потім перевелась на факультет міжнародної економіки. Вони з Сергієм лише раз зустрілися в Одесі й ходили на каву, а тепер іноді вітають одне одного зі святами через Інтернет.
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію