Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Сегеда /
Проза
Кохання бігало в садок...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кохання бігало в садок...
Сергій відійшов від залізничної каси ні з чим - жодного квитка на найближчий потяг не було, а наступний вирушить аж через дві години. Уже хотів телефонувати колезі й вибачатися за запізнення, та раптом сталося те, чого майже не очікував.
- Вибачте, а можна здати квиток? - почувся біля каси жіночий голос. Касирка показала пальцем на Сергія, та він і сам уже підходив до високої симпатичної дівчини з довгим волоссям. - Подружка в останній момент не змогла поїхати, - пояснювала дівчина вже не касирці, а Сергію...
Сидіти їм випало поруч, бо ж Сергій зайняв місце подружки, яка раптово змінила свої плани. Красива попутниця Оля виявилася ще й приємною співрозмовницею - говорили про розклад руху потягів, про подорожі, іноземні мови та улюблені книги, навіть про смерть слона в столичному зоопарку. А коли зайшла мова про реконструйований майдан Незалежності, виявилося, що Сергій - архітектор і спеціалізується на проектах реставрації старовинних будівель. Дівчина з цікавістю розпитувала про його роботу, та коли під’їжджали до Фастова, хтось подзвонив Сергієві на мобільний. Він довгенько розмовляв, Оля розглядала краєвиди за вікном, а за кілька хвилин закрила очі, і її голова повільно опустилась на його плече.
Коли виходили з вагона, дівчина запитала, як називається архітектурна фірма, в якій він працює.
- Хочеш реставрувати свій палац? - посміхнувся Сергій і дістав з кишені візитівку. На вокзалі вони помахали одне одному на прощання і розійшлись у різні боки...
Він, може, й не забув про Ольгу, проте… Якось майже не згадував. Робота, турботи, допомога мамі, прогулянки з коханою Оксаною, з якою наступного року планували одружитися... Через кілька тижнів після тієї поїздки на Сергієву інтернет-сторінку в соціальній мережі хтось «постукав» - у віртуальні друзі до нього попросилася «Олька-квасолька». Не здивувався, бо ж його неважко знайти: вводиш у пошук «Сергій Чернюк, архітектор», переглядаєш фото, щоб не помилитись, натрапивши на якогось його тезку… Натиснув «Додати до друзів», а коли переглянув особисту інформацію на сторінці «Ольки-квасольки», тоді вже трохи здивувався: новій знайомій було 16 років.
Іноді вона заходила на його сторінку по кілька разів на день, переглянула і прокоментувала всі його фото, поділилася враженнями про кожну сфотографовану архітектурну споруду, надсилала цитати з літературних творів, картинки й пісні. Сергій відповідав нечасто, а на листи з натяками про зустріч («Я б хотіла побачити, як ти працюєш», «Ти влаштуєш мені екскурсію цим чудовим будинком?») відповідав ухильно: «Можливо, але в мене зараз багато відряджень» або «Там тепер музей - екскурсоводи все тобі покажуть…».
Його день народження припав на суботу, а в понеділок, за хвилину до обідньої перерви, Оля увійшла до Сергієвого робочого кабінету з пакунком бразильської кави, спеченим власноруч тортиком і набором олівців для креслення. Його кавоварка зламалась, тому довелося спуститись на перший поверх до їдальні і смакувати Олиним тортом з розчинною кавою. Сказавши, що по обіді в нього важлива зустріч, Сергій провів дівчину до трамвая. А коли повертався - ніде правди діти - закралась на секунду думка: «Ех, якби ж вона старша або я молодший…» Та думку цю він швидко відігнав, бо усвідомлював, що вони з Олею - люди різних поколінь. А ще він любив Оксану, молодшу за нього лише на рік.
Її наступний лист був освідченням - довгим та емоційним, зі словами «коли я тебе побачила…», «вкотре згадую нашу розмову…», «коли ми сиділи поруч…», «весь час думаю про тебе…», а ще: «Мрію щодня засинати на твоєму плечі, як тоді…». Відповідь він писав довго - і про поняття кохання та дружби, і про нездійсненність деяких мрій, і про те, що іноді почуття лише здаються сильними та вічними… Зважував кожне слово, щоб не образити дівочу душу. Відіслав повідомлення, потім дописав ще одне: «Вибач, я мимоволі задурив тобі голову». Найбільше переживав, як вона відреагує на його аргумент: «Олю, ти ще дитина, я старший на 22 роки»...
- Бачиш, як корисно одразу заглядати до паспорта. І як шкідливо мати такий юний вигляд, як у тебе, - пожартувала Оксана, коли Сергій розповів їй про Олю.
Але Олі та її рідним було не до жартів: хтось щось розповів, хтось прибрехав, батько «попорпався» в комп’ютері, почитав доньчине листування, і на 16-річну закохану посипалися крики-питання. «Хто він такий?! Скільки йому років?! Скільки ви з ним зустрічаєтесь?! Що у вас з ним було?!»… Оля теж зірвалась на крик, наводячи типові підліткові аргументи: «Не лізьте в моє особисте життя! Не смійте читати мої особисті листи! Я не дитина, в мене паспорт є! Кожен має право на кохання! А бабуся тебе народила в 17! Я буду з тим, з ким хочу!» Дівчина вибігла з квартири і проблукала у дворі до пізньої ночі. А коли наступного дня розмова на високих тонах повторилася, Оля забігла до кухні, вхопила ножа й різонула себе по зап’ястю.
Чи то ніж був не надто гострий, чи вона зробила надріз трохи вбік від вени, але крові втратила небагато - батько рушником перев’язав їй руку, до лікарні помчали на таксі, рану лікарі зашили швидко. З батьками Оля кілька днів не розмовляла, піти з мамою до психолога відмовилась, сиділа в хаті й дивилась телевізор, бо від комп’ютера батько від’єднав усі дроти...
Олин рідний брат був ще малий, тому «розбиратися з педофілом» батько покликав племінника, її двоюрідного брата. Сергія вони підстерегли ввечері по дорозі з роботи. Один вхопив ззаду за шию, другий хотів бити, але віддалік показались якісь перехожі - довелося просто поговорити. У відповідь на погрози «вбити або посадити за розбещення неповнолітніх» Сергій переконував розгніваних Олиних родичів, що «нічого не було і бути не могло», що бачився з нею лише двічі - раз у поїзді, а другий - в нього на роботі.
- Вона ж писала про те, що засинала на твоєму плечі! Ми всі її листи перечитали.
- Та це ж у поїзді було - ми випадково сіли поруч! - переконував Сергій. - А ви бачили, що я їй відписував?
- Твоїх листів там не видно.
- Бо їх майже нема. Після того, як Оля мені освідчилась, я написав їй лише раз.
І Сергій запросив чоловіків зайти до його квартири, ввімкнути комп’ютера, прочитати його слова і спокійно все з’ясувати. На прощання все-таки почув традиційне батьківське застереження: «Дивись - якщо ще раз побачу…».
* * *
Кохання бігало в садок,
Кохання бавилось в пісок,
Воно ходило в школу,
А далі був лиш холод…
Ця пісня Славка Вакарчука лунала з радіоприймача на посту чергової медсестри, коли Олю перевозили з реанімації до загальної палати. Того ж дня у слухавці Сергієвого робочого телефону почувся тихий жіночий голос.
- Сергій Олександрович? Це турбує мама Олі. Вона напилась таблеток, ледве відкачали. Прошу, провідайте її в лікарні. Може, хоч після цього вона почне їсти і говорити…
Що робити, як поводитися, що говорити - про це довго радилися четверо дорослих: мама, тато, Сергій і психолог, який казав, що заборонений плід уже не так вабить, коли стає дозволеним. Згодом Сергій щодня провідував Олю в лікарні, а коли її виписали, ходив з дівчиною в кіно, гуляв з нею парком, їв морозиво… Їхні бесіди тепер не були такими жвавими, як та перша, у вагоні. Співрозмовники мало посміхались, а іноді по кільканадцять хвилин мовчали, та й Сергій навмисне намагався бути нудним - так було потрібно. Його Оксана ставилась до цих зустрічей з розумінням: «Ти повинен допомогти дівчинці позбутися неврозу».
Ще в лікарні, коли Оля сказала, що «їм нас не розлучити», Сергій мусив збрехати, буцім одружений (чоловіки частіше кажуть навпаки) і вони не зможуть жити разом, аж поки не закінчиться процес розлучення та поділу квартири. Коли ж минуло кілька місяців і вони з Ольгою стали зустрічатися вже не щодня, а приблизно раз на тиждень, а одного разу вона навіть подзвонила і перенесла побачення, Сергій вирішив перевірити, чи не змінились нарешті її наміри.
- Адвокат сказав, що я за кілька тижнів буду вільний...
- Тепер я буду невільна, - відповіла дівчина після паузи. - Я вступаю до Одеської академії. Ти будеш іноді мене провідувати?
…Оля рік провчилась на архітектурному, а потім перевелась на факультет міжнародної економіки. Вони з Сергієм лише раз зустрілися в Одесі й ходили на каву, а тепер іноді вітають одне одного зі святами через Інтернет.
2012
- Вибачте, а можна здати квиток? - почувся біля каси жіночий голос. Касирка показала пальцем на Сергія, та він і сам уже підходив до високої симпатичної дівчини з довгим волоссям. - Подружка в останній момент не змогла поїхати, - пояснювала дівчина вже не касирці, а Сергію...
Сидіти їм випало поруч, бо ж Сергій зайняв місце подружки, яка раптово змінила свої плани. Красива попутниця Оля виявилася ще й приємною співрозмовницею - говорили про розклад руху потягів, про подорожі, іноземні мови та улюблені книги, навіть про смерть слона в столичному зоопарку. А коли зайшла мова про реконструйований майдан Незалежності, виявилося, що Сергій - архітектор і спеціалізується на проектах реставрації старовинних будівель. Дівчина з цікавістю розпитувала про його роботу, та коли під’їжджали до Фастова, хтось подзвонив Сергієві на мобільний. Він довгенько розмовляв, Оля розглядала краєвиди за вікном, а за кілька хвилин закрила очі, і її голова повільно опустилась на його плече.
Коли виходили з вагона, дівчина запитала, як називається архітектурна фірма, в якій він працює.
- Хочеш реставрувати свій палац? - посміхнувся Сергій і дістав з кишені візитівку. На вокзалі вони помахали одне одному на прощання і розійшлись у різні боки...
Він, може, й не забув про Ольгу, проте… Якось майже не згадував. Робота, турботи, допомога мамі, прогулянки з коханою Оксаною, з якою наступного року планували одружитися... Через кілька тижнів після тієї поїздки на Сергієву інтернет-сторінку в соціальній мережі хтось «постукав» - у віртуальні друзі до нього попросилася «Олька-квасолька». Не здивувався, бо ж його неважко знайти: вводиш у пошук «Сергій Чернюк, архітектор», переглядаєш фото, щоб не помилитись, натрапивши на якогось його тезку… Натиснув «Додати до друзів», а коли переглянув особисту інформацію на сторінці «Ольки-квасольки», тоді вже трохи здивувався: новій знайомій було 16 років.
Іноді вона заходила на його сторінку по кілька разів на день, переглянула і прокоментувала всі його фото, поділилася враженнями про кожну сфотографовану архітектурну споруду, надсилала цитати з літературних творів, картинки й пісні. Сергій відповідав нечасто, а на листи з натяками про зустріч («Я б хотіла побачити, як ти працюєш», «Ти влаштуєш мені екскурсію цим чудовим будинком?») відповідав ухильно: «Можливо, але в мене зараз багато відряджень» або «Там тепер музей - екскурсоводи все тобі покажуть…».
Його день народження припав на суботу, а в понеділок, за хвилину до обідньої перерви, Оля увійшла до Сергієвого робочого кабінету з пакунком бразильської кави, спеченим власноруч тортиком і набором олівців для креслення. Його кавоварка зламалась, тому довелося спуститись на перший поверх до їдальні і смакувати Олиним тортом з розчинною кавою. Сказавши, що по обіді в нього важлива зустріч, Сергій провів дівчину до трамвая. А коли повертався - ніде правди діти - закралась на секунду думка: «Ех, якби ж вона старша або я молодший…» Та думку цю він швидко відігнав, бо усвідомлював, що вони з Олею - люди різних поколінь. А ще він любив Оксану, молодшу за нього лише на рік.
Її наступний лист був освідченням - довгим та емоційним, зі словами «коли я тебе побачила…», «вкотре згадую нашу розмову…», «коли ми сиділи поруч…», «весь час думаю про тебе…», а ще: «Мрію щодня засинати на твоєму плечі, як тоді…». Відповідь він писав довго - і про поняття кохання та дружби, і про нездійсненність деяких мрій, і про те, що іноді почуття лише здаються сильними та вічними… Зважував кожне слово, щоб не образити дівочу душу. Відіслав повідомлення, потім дописав ще одне: «Вибач, я мимоволі задурив тобі голову». Найбільше переживав, як вона відреагує на його аргумент: «Олю, ти ще дитина, я старший на 22 роки»...
- Бачиш, як корисно одразу заглядати до паспорта. І як шкідливо мати такий юний вигляд, як у тебе, - пожартувала Оксана, коли Сергій розповів їй про Олю.
Але Олі та її рідним було не до жартів: хтось щось розповів, хтось прибрехав, батько «попорпався» в комп’ютері, почитав доньчине листування, і на 16-річну закохану посипалися крики-питання. «Хто він такий?! Скільки йому років?! Скільки ви з ним зустрічаєтесь?! Що у вас з ним було?!»… Оля теж зірвалась на крик, наводячи типові підліткові аргументи: «Не лізьте в моє особисте життя! Не смійте читати мої особисті листи! Я не дитина, в мене паспорт є! Кожен має право на кохання! А бабуся тебе народила в 17! Я буду з тим, з ким хочу!» Дівчина вибігла з квартири і проблукала у дворі до пізньої ночі. А коли наступного дня розмова на високих тонах повторилася, Оля забігла до кухні, вхопила ножа й різонула себе по зап’ястю.
Чи то ніж був не надто гострий, чи вона зробила надріз трохи вбік від вени, але крові втратила небагато - батько рушником перев’язав їй руку, до лікарні помчали на таксі, рану лікарі зашили швидко. З батьками Оля кілька днів не розмовляла, піти з мамою до психолога відмовилась, сиділа в хаті й дивилась телевізор, бо від комп’ютера батько від’єднав усі дроти...
Олин рідний брат був ще малий, тому «розбиратися з педофілом» батько покликав племінника, її двоюрідного брата. Сергія вони підстерегли ввечері по дорозі з роботи. Один вхопив ззаду за шию, другий хотів бити, але віддалік показались якісь перехожі - довелося просто поговорити. У відповідь на погрози «вбити або посадити за розбещення неповнолітніх» Сергій переконував розгніваних Олиних родичів, що «нічого не було і бути не могло», що бачився з нею лише двічі - раз у поїзді, а другий - в нього на роботі.
- Вона ж писала про те, що засинала на твоєму плечі! Ми всі її листи перечитали.
- Та це ж у поїзді було - ми випадково сіли поруч! - переконував Сергій. - А ви бачили, що я їй відписував?
- Твоїх листів там не видно.
- Бо їх майже нема. Після того, як Оля мені освідчилась, я написав їй лише раз.
І Сергій запросив чоловіків зайти до його квартири, ввімкнути комп’ютера, прочитати його слова і спокійно все з’ясувати. На прощання все-таки почув традиційне батьківське застереження: «Дивись - якщо ще раз побачу…».
* * *
Кохання бігало в садок,
Кохання бавилось в пісок,
Воно ходило в школу,
А далі був лиш холод…
Ця пісня Славка Вакарчука лунала з радіоприймача на посту чергової медсестри, коли Олю перевозили з реанімації до загальної палати. Того ж дня у слухавці Сергієвого робочого телефону почувся тихий жіночий голос.
- Сергій Олександрович? Це турбує мама Олі. Вона напилась таблеток, ледве відкачали. Прошу, провідайте її в лікарні. Може, хоч після цього вона почне їсти і говорити…
Що робити, як поводитися, що говорити - про це довго радилися четверо дорослих: мама, тато, Сергій і психолог, який казав, що заборонений плід уже не так вабить, коли стає дозволеним. Згодом Сергій щодня провідував Олю в лікарні, а коли її виписали, ходив з дівчиною в кіно, гуляв з нею парком, їв морозиво… Їхні бесіди тепер не були такими жвавими, як та перша, у вагоні. Співрозмовники мало посміхались, а іноді по кільканадцять хвилин мовчали, та й Сергій навмисне намагався бути нудним - так було потрібно. Його Оксана ставилась до цих зустрічей з розумінням: «Ти повинен допомогти дівчинці позбутися неврозу».
Ще в лікарні, коли Оля сказала, що «їм нас не розлучити», Сергій мусив збрехати, буцім одружений (чоловіки частіше кажуть навпаки) і вони не зможуть жити разом, аж поки не закінчиться процес розлучення та поділу квартири. Коли ж минуло кілька місяців і вони з Ольгою стали зустрічатися вже не щодня, а приблизно раз на тиждень, а одного разу вона навіть подзвонила і перенесла побачення, Сергій вирішив перевірити, чи не змінились нарешті її наміри.
- Адвокат сказав, що я за кілька тижнів буду вільний...
- Тепер я буду невільна, - відповіла дівчина після паузи. - Я вступаю до Одеської академії. Ти будеш іноді мене провідувати?
…Оля рік провчилась на архітектурному, а потім перевелась на факультет міжнародної економіки. Вони з Сергієм лише раз зустрілися в Одесі й ходили на каву, а тепер іноді вітають одне одного зі святами через Інтернет.
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
