Царі й народи всього світа!
Терпливо ми вже довгі літа
Зносили всяких кривд чимало,
Та врешті нам терпцю не стало.
І ось ми до всіх вас шлемо
Своє пропам'ятне письмо.
Нас переслідують, стинають,
Уперто нас за хопту мають,
Не то найкращої, як слід би,
А й найплохішої селитьби,
Найгірших пустирів нам дать
В виключну власність не хотять.
Ніде нам честі ні поваги,
Щоб підливать нас під час спраги,
Щоб розсівати нас весною
І перед фурою страшною
Крить, як найблизиться зима,
Про все те й бесіди нема.
Тож ми, порадившись, рішили
Допоминатися щосили
Непередавнених, величних,
Усіх прав своїх історичних,
Котрі ось під біжучим днем
Вам всім аd notаm* подаєм.
Ми, плем'я будяків могуче,
Допоминаємось ось тут же,
Щоб всі цари і всі народи
Всіх членів нашої породи
В протязі двадцяти годин
Признали крулями рослин.
До того маєм повне право,
По-перше: ми ростемо жваво,
Ні дуб, ні липа, ні осика
За рік не буде так велика,
Нас грім не б'є, не ломить град.
По-друге в нас ціпке коріння,
Що в землю тиснеться, мов клиння,
З усякої землі ссе соки,
Каміння кришить і опоки,
І як вже рід наш де заліз,
Не викоренить жаден біс.
По-третє: листя наше пишно
Викроюване артистично,
Цвітки - хіба від рож не кращі?
Або шпильки майстерні наші,
Оздоба й зброя всім грізна, -
Чи є де в світі їм рівня?
Четверте: ми одні свобідні,
Ми незалежні, хоч і бідні,
Горді з шляхетської традиції,
До всього світу в опозиції,
Ніхто не пан нам, не в указ,
Хісна* нема нікому з нас.
По-п'яте: відомо загальне,
Що сім'я наше ідеальне
Летить з вітрами попід хмари,
Заселює степів обшари, -
І се вже знак, що вищі ми
Над всі рослини на земли.
А сімен тих безмежна сила
Давно б була вже заглушила
Оту нужденную травицю,
Рабиню людськую - пшеницю.
Ячмінь, і жито, і овес,
Якби лиш хлоп, наш ворог, щез.
Вкінці нам замовчати годі
Про нашу місію на сході,
В степах святої України
Ще в днях великої Руїни
Були ми повнії пани...
Верніться - ох! блаженні дни!
Се ми властиво зупиняли
Татарські дикії навали,
Шпильками колючи їх стопи,
Ми передмурієм Європи
Були - й ту славу нам забаг
Украсти нині хитрий лях.
Се наші діла та заслуга!
Скажіть, чи в світі є хто другий,
Що міг би з нами порівняться?
На тих основах домагаться
Рішили ми - чи встав, чи впав -
Отих нам приналежних прав.
По-перше: щоб ніхто безкарно
Не нищив нас, суди, щоб гарно
Карали хлопців, що в забаві
Тнуть наші голови кроваві,
А той щоб варт був смертних кар,
Хто сім'я наше кине в жар.
По-друге, щоб заступці преси
Та міжнародні всі конгреси
Без критики та без дебати
Сейчас нам мусили признати
Під вічну, невід'ємну власть
Цілу Європи східну часть.
І так та часть є предмет спору,
І війн, і сварів, і роздору, -
Та скоро стане тихо, як в могилі
З країн тих щезне чоловік,
Руїни верне злотий вік.
Ціле питання те "восточне",
Таке грізне й безпожиточне,
Розв'яже раптом і зненацька
Аж реставрація будяцька, -
Від Чорномор'я по Балтик
Тоді аж втихне свар і крик.
Вкінці жадаємо, щоб в царських,
Князівських, графських та рицарських
Коронах, гербах і печатях
Лілії, рожі скасувати
І запроваджу(ва)ти прем
Усюди з будяків емблем.
Не менше теж, аби поети
Не сміли вже свої скелети
Вінчати лавром, дипломати
Гов - тпрру в дубовий лист вінчати!
Для всіх най стане той указ:
Вінки робити тільки з нас.
Се наші жадання важніші.
Чи можуть бути ще скромніші?
Тож чей не зводить нас надія,
Що всі підпишете: Fіаt!*
А встане завтра, через ніч
"Будяцька Посполита Річ".
*Хісна - користі.
*До уваги.
* Нехай буде.
10-11 вересня 1883