
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
2025.08.31
12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Авшалом (Авесалом)
Ну що ж: я прощений нарешті батьком.
П’ять років не підпускав мене до себе,
Та змирився, мабуть, з тим,
Що мав я право відомстить Амнону
За наругу над сестрою.
Тамаро люба, як утримать сльози,
Коли ти бавишся з дітьми моїми?
Згвалтована і вигнана, мов кішка,
Ти розідрала царський одяг свій
На знак жалоби і довічну одинокість.
Попелом покрила золотаві свої коси
І стала сивою нараз.
Батько простив мене. А я йому – нізащо.
Не осудив же він, як слід, гвалтівника.
Не покарав його належне...
Сам по вуха в блуді:..
Узяв собі його дружину Урі Хетійця,
А бідолаху послав на вірну смерть.
Бат-Шева тепер йому найлюбша.
Хто віда, може, вже й корону призначив її сину?
Ні, я порушу те, що в імені вкарбовано моїм,-
Не мир і спокій матимеш од мене, батьку!
Знаю, що люд ізраїльський любить мене не згірш.
Сьогодні за красу, а завтра й за розважність.
Переконаю, що вже засидівся на троні батько.
Насвітанку стану біля воріт і кожного,
Хто йтиме до царя на суд, підозву до себе,
Розпитаю, відкіль він і якого роду,
Що за причина змусила трудити ноги до Єрусалиму.
«Слова твої і гарні й справедливі,- скажу я,-
Та нікому ж, крім мене, вислухати їх».
А на прощання, як схилиться в поклоні,
Простягну йому я руку, і пригорну, і поцілую,
І тихо прокажу: «Невдовзі настануть зміни».
***
Так Авшалом вкрадавсь в серця ізраїльтян.
Десятки тисяч готові були назвать його царем.
Відчувши силу, він одпросивсь в Давида
Піти в Хеврон, аби подякувати Богу,
Що з миром повернувсь в Єрусалим.
«Йди, синку, і повертайся з Богом!»-
Благословив Давид і поцілував у лоб.
Не відав батько, що ворога свого благословив.
Уже розбіглися гінці по всій країні,
Аби рознести: «Тільки-но злинуть звуки шофару,
Знайте: царем став у Хевроні Авшалом!»
***
Не всі повірили, та все ж злякавсь Давид
І з військом залиша Єрусалим.
Потік Кидрон позаду, на Гору Олив босоніж сходить.
Все військо плаче із царем перед Ковчегом Заповіту...
А як перетинали Бахурім, вибіг якийсь там Шімі,
Що з роду покійного царя Шаула,
І кидає каміння в військо, і проклина Давида:
«Зникай, зникай відсіль негайно, вбивця і мерзотник!
Господь нарешті відомстить тобі за кров Шаула
І царство передасть в надійні руки Авшалома!»
Тих, хто готовий зняти голову негіднику,
Аби йому заціпило навіки,
Спиня Давид словами болю і печалі:
«Не чіпайте хлопця! Мабуть, Господь так наказав.. .
Якщо вже син, що вийшов з надр моїх,
Шука душі моєї, то що ж казать про невігласа.
Хай Бог почує і побачить моє приниження...
Може, воздасть добром за оце-ось лихослів’я!»
***
І Бог почув помазанника свого.
У ліс Ефраїмовий Авшалома заманив.
І того дня ліс більше вояків згубив, ніж меч.
І лиш в одному Всевишній не пішов Давидові навстріч –
Будь-що уберегти від смерті сина.
Чуприною своєю золотою, що вабила увесь Ізраїль,
Авшалом за віти теребинту зачепивсь
І був прохромлений стрілою в серце.
***
І застогнав, затрясся в горі цар,
І плакав-плакав довго й неодзовно батько:
«Синочку, синку мій, невтішна моя втрато!
Краще б я помер, ніж ти! О, горе моє, горе!..»
І хтозна, скільки б цар отак ще б горював,
Та ось прийшов Йоав , воєначальник,
Зі словами, яких Давидові не довелось чувати:
«Соромиш, царю, слуг своїх сьогодні ти.
Ми ж кров’ю рятували тебе й твою родину.
Та бачу: ти б ладен покійниками всіх нас бачить,
Аби живим постав цієї миті Авшалом перед тобою.
Це б ти вважав за справедливість...
Але прошу тебе забуть про горе
І хочеш чи не хочеш вийди до народу.
Він мусить бачити і знати: є в нього цар,
Якого зрушить з трону під силу тільки Богу!»
І встав Давид, і сів біля воріт.
І люд у співчутті ішов і йшов перед царем.
І знову став єдиною родиною Ізраїль.
***
В долині Йосафатовій (тепер уже в Єрусалимі),
Під скелею ще й досі пам’ятник стоїть.
Кажуть, не сподіваючись на сина,
Його поставив Авшалом собі.
------
Авесалом, як і решта біблійних імен, запозичених з грецької мови, не передає змісту, закладеного в івриті. Авшалом -батько-мир.
Тамар - Фамар.
Бат-Шева - Вірсавія.
Йоав був, власне, вбивцею Авшалома, порушивши таким чином прохання царя зберегти будь-що життя синові.За цим стояла насамперед власна пімста бунтівникові, за наказом якого слуги підпалили його ділянку з ячменем.- Див.Друга книга Самуїлова, 14:29-32.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Авшалом (Авесалом)
Ну що ж: я прощений нарешті батьком.
П’ять років не підпускав мене до себе,
Та змирився, мабуть, з тим,
Що мав я право відомстить Амнону
За наругу над сестрою.
Тамаро люба, як утримать сльози,
Коли ти бавишся з дітьми моїми?
Згвалтована і вигнана, мов кішка,
Ти розідрала царський одяг свій
На знак жалоби і довічну одинокість.
Попелом покрила золотаві свої коси
І стала сивою нараз.
Батько простив мене. А я йому – нізащо.
Не осудив же він, як слід, гвалтівника.
Не покарав його належне...
Сам по вуха в блуді:..
Узяв собі його дружину Урі Хетійця,
А бідолаху послав на вірну смерть.
Бат-Шева тепер йому найлюбша.
Хто віда, може, вже й корону призначив її сину?
Ні, я порушу те, що в імені вкарбовано моїм,-
Не мир і спокій матимеш од мене, батьку!
Знаю, що люд ізраїльський любить мене не згірш.
Сьогодні за красу, а завтра й за розважність.
Переконаю, що вже засидівся на троні батько.
Насвітанку стану біля воріт і кожного,
Хто йтиме до царя на суд, підозву до себе,
Розпитаю, відкіль він і якого роду,
Що за причина змусила трудити ноги до Єрусалиму.
«Слова твої і гарні й справедливі,- скажу я,-
Та нікому ж, крім мене, вислухати їх».
А на прощання, як схилиться в поклоні,
Простягну йому я руку, і пригорну, і поцілую,
І тихо прокажу: «Невдовзі настануть зміни».
***
Так Авшалом вкрадавсь в серця ізраїльтян.
Десятки тисяч готові були назвать його царем.
Відчувши силу, він одпросивсь в Давида
Піти в Хеврон, аби подякувати Богу,
Що з миром повернувсь в Єрусалим.
«Йди, синку, і повертайся з Богом!»-
Благословив Давид і поцілував у лоб.
Не відав батько, що ворога свого благословив.
Уже розбіглися гінці по всій країні,
Аби рознести: «Тільки-но злинуть звуки шофару,
Знайте: царем став у Хевроні Авшалом!»
***
Не всі повірили, та все ж злякавсь Давид
І з військом залиша Єрусалим.
Потік Кидрон позаду, на Гору Олив босоніж сходить.
Все військо плаче із царем перед Ковчегом Заповіту...
А як перетинали Бахурім, вибіг якийсь там Шімі,
Що з роду покійного царя Шаула,
І кидає каміння в військо, і проклина Давида:
«Зникай, зникай відсіль негайно, вбивця і мерзотник!
Господь нарешті відомстить тобі за кров Шаула
І царство передасть в надійні руки Авшалома!»
Тих, хто готовий зняти голову негіднику,
Аби йому заціпило навіки,
Спиня Давид словами болю і печалі:
«Не чіпайте хлопця! Мабуть, Господь так наказав.. .
Якщо вже син, що вийшов з надр моїх,
Шука душі моєї, то що ж казать про невігласа.
Хай Бог почує і побачить моє приниження...
Може, воздасть добром за оце-ось лихослів’я!»
***
І Бог почув помазанника свого.
У ліс Ефраїмовий Авшалома заманив.
І того дня ліс більше вояків згубив, ніж меч.
І лиш в одному Всевишній не пішов Давидові навстріч –
Будь-що уберегти від смерті сина.
Чуприною своєю золотою, що вабила увесь Ізраїль,
Авшалом за віти теребинту зачепивсь
І був прохромлений стрілою в серце.
***
І застогнав, затрясся в горі цар,
І плакав-плакав довго й неодзовно батько:
«Синочку, синку мій, невтішна моя втрато!
Краще б я помер, ніж ти! О, горе моє, горе!..»
І хтозна, скільки б цар отак ще б горював,
Та ось прийшов Йоав , воєначальник,
Зі словами, яких Давидові не довелось чувати:
«Соромиш, царю, слуг своїх сьогодні ти.
Ми ж кров’ю рятували тебе й твою родину.
Та бачу: ти б ладен покійниками всіх нас бачить,
Аби живим постав цієї миті Авшалом перед тобою.
Це б ти вважав за справедливість...
Але прошу тебе забуть про горе
І хочеш чи не хочеш вийди до народу.
Він мусить бачити і знати: є в нього цар,
Якого зрушить з трону під силу тільки Богу!»
І встав Давид, і сів біля воріт.
І люд у співчутті ішов і йшов перед царем.
І знову став єдиною родиною Ізраїль.
***
В долині Йосафатовій (тепер уже в Єрусалимі),
Під скелею ще й досі пам’ятник стоїть.
Кажуть, не сподіваючись на сина,
Його поставив Авшалом собі.
------
Авесалом, як і решта біблійних імен, запозичених з грецької мови, не передає змісту, закладеного в івриті. Авшалом -батько-мир.
Тамар - Фамар.
Бат-Шева - Вірсавія.
Йоав був, власне, вбивцею Авшалома, порушивши таким чином прохання царя зберегти будь-що життя синові.За цим стояла насамперед власна пімста бунтівникові, за наказом якого слуги підпалили його ділянку з ячменем.- Див.Друга книга Самуїлова, 14:29-32.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію