Ну що ж: я прощений нарешті батьком.
П’ять років не підпускав мене до себе,
Та змирився, мабуть, з тим,
Що мав я право відомстить Амнону
За наругу над сестрою.
Тамаро люба, як утримать сльози,
Коли ти бавишся з дітьми моїми?
Згвалтована і вигнана, мов кішка,
Ти розідрала царський одяг свій
На знак жалоби і довічну одинокість.
Попелом покрила золотаві свої коси
І стала сивою нараз.
Батько простив мене. А я йому – нізащо.
Не осудив же він, як слід, гвалтівника.
Не покарав його належне...
Сам по вуха в блуді:..
Узяв собі його дружину Урі Хетійця,
А бідолаху послав на вірну смерть.
Бат-Шева тепер йому найлюбша.
Хто віда, може, вже й корону призначив її сину?
Ні, я порушу те, що в імені вкарбовано моїм,-
Не мир і спокій матимеш од мене, батьку!
Знаю, що люд ізраїльський любить мене не згірш.
Сьогодні за красу, а завтра й за розважність.
Переконаю, що вже засидівся на троні батько.
Насвітанку стану біля воріт і кожного,
Хто йтиме до царя на суд, підозву до себе,
Розпитаю, відкіль він і якого роду,
Що за причина змусила трудити ноги до Єрусалиму.
«Слова твої і гарні й справедливі,- скажу я,-
Та нікому ж, крім мене, вислухати їх».
А на прощання, як схилиться в поклоні,
Простягну йому я руку, і пригорну, і поцілую,
І тихо прокажу: «Невдовзі настануть зміни».
***
Так Авшалом вкрадавсь в серця ізраїльтян.
Десятки тисяч готові були назвать його царем.
Відчувши силу, він одпросивсь в Давида
Піти в Хеврон, аби подякувати Богу,
Що з миром повернувсь в Єрусалим.
«Йди, синку, і повертайся з Богом!»-
Благословив Давид і поцілував у лоб.
Не відав батько, що ворога свого благословив.
Уже розбіглися гінці по всій країні,
Аби рознести: «Тільки-но злинуть звуки шофару,
Знайте: царем став у Хевроні Авшалом!»
***
Не всі повірили, та все ж злякавсь Давид
І з військом залиша Єрусалим.
Потік Кидрон позаду, на Гору Олив босоніж сходить.
Все військо плаче із царем перед Ковчегом Заповіту...
А як перетинали Бахурім, вибіг якийсь там Шімі,
Що з роду покійного царя Шаула,
І кидає каміння в військо, і проклина Давида:
«Зникай, зникай відсіль негайно, вбивця і мерзотник!
Господь нарешті відомстить тобі за кров Шаула
І царство передасть в надійні руки Авшалома!»
Тих, хто готовий зняти голову негіднику,
Аби йому заціпило навіки,
Спиня Давид словами болю і печалі:
«Не чіпайте хлопця! Мабуть, Господь так наказав.. .
Якщо вже син, що вийшов з надр моїх,
Шука душі моєї, то що ж казать про невігласа.
Хай Бог почує і побачить моє приниження...
Може, воздасть добром за оце-ось лихослів’я!»
***
І Бог почув помазанника свого.
У ліс Ефраїмовий Авшалома заманив.
І того дня ліс більше вояків згубив, ніж меч.
І лиш в одному Всевишній не пішов Давидові навстріч –
Будь-що уберегти від смерті сина.
Чуприною своєю золотою, що вабила увесь Ізраїль,
Авшалом за віти теребинту зачепивсь
І був прохромлений стрілою в серце.
***
І застогнав, затрясся в горі цар,
І плакав-плакав довго й неодзовно батько:
«Синочку, синку мій, невтішна моя втрато!
Краще б я помер, ніж ти! О, горе моє, горе!..»
І хтозна, скільки б цар отак ще б горював,
Та ось прийшов Йоав , воєначальник,
Зі словами, яких Давидові не довелось чувати:
«Соромиш, царю, слуг своїх сьогодні ти.
Ми ж кров’ю рятували тебе й твою родину.
Та бачу: ти б ладен покійниками всіх нас бачить,
Аби живим постав цієї миті Авшалом перед тобою.
Це б ти вважав за справедливість...
Але прошу тебе забуть про горе
І хочеш чи не хочеш вийди до народу.
Він мусить бачити і знати: є в нього цар,
Якого зрушить з трону під силу тільки Богу!»
І встав Давид, і сів біля воріт.
І люд у співчутті ішов і йшов перед царем.
І знову став єдиною родиною Ізраїль.
***
В долині Йосафатовій (тепер уже в Єрусалимі),
Під скелею ще й досі пам’ятник стоїть.
Кажуть, не сподіваючись на сина,
Його поставив Авшалом собі.

------
Авесалом, як і решта біблійних імен, запозичених з грецької мови, не передає змісту, закладеного в івриті. Авшалом -батько-мир.
Тамар - Фамар.
Бат-Шева - Вірсавія.
Йоав був, власне, вбивцею Авшалома, порушивши таким чином прохання царя зберегти будь-що життя синові.За цим стояла насамперед власна пімста бунтівникові, за наказом якого слуги підпалили його ділянку з ячменем.- Див.Друга книга Самуїлова, 14:29-32.