Кажеш, відболить?Загоїться, перетерпне?
Як важко дихати, коли стоїш в черзі,
щоб придбати мінералку, а перед і за тобою
люди кілотоннами вивалюють на касу
шматки сирого м'яса.Наче приносять
якомусь з язичницьких богів пожертви.
Тоді відчуваєш себе
справді воїном.Але не живим, напівмертвим.

Я не розумію, що з ними коїться?
Вкотре нудить і паморочиться в голові нестерпно.

Кажеш, кома-це тимчасова відсутність поряд?
І якби ти мав сьогодні померти,
то у книзі життя поставили б крапку?
Знаєш, а раптом...кома-це та ж уповільнена черга,
в якій безнадійно хворі
чекають поки їм видадуть чек на оплату гріхів?

Я впевнена, що ніхто цього не хотів,
але заборонений плід-завжди солодший...
Ми складаємо власні душі, як накладні, в архів.
Ставимо мізки наніч у кислотний розчин,
щоб пришвидшити хід подій.
Якось прокинутись зранку тоді,
коли не дзвонить будильник.
Довкола перехожі-гарно вдягнені та худі,
а у тебе вдома тільки кішка,
яку ти любиш до болю сильно.

Кажеш, якби я була розумніша,
то не чекала б поки посильний
сам вкине у їхні серця,
наче у поштові скриньки, мої вірші.

...тим паче, може, десь на іншому кінці світу,
в чужій, далекій країні, невідомому місті,
на одній із покинутих вулиць, де об бруківку
розбиваються метеорити, є кімната,
про яку всі давно забули,
але в ній живе хтось,
для кого вони хоч щось, але таки значать.