Із нетерпінням чекала Оленка татуся із роботи! І не лише тому, що дуже любила,а й тому, що татусь обов'язково принесе щось від Зайчика: чи цукерку, чи яблучко, а можливо, НАВІТЬ морозиво!
Отож і не сиділося дівчинці на місці. То до вікна підійде, стане навшпиньки, визирне. То біля дверей прислухАється, чи не чути татових кроків. То за стіл сяде, підперши підборіддя, і нетерпляче дриґає ногами. Отак от сиділа Оленка, і якоїсь миті замислилася:"Цікаво, а як виглядає Зайчик? Та й взагалі, коли він встигає підготувати подарунок? Звідки знає, що я люблю? Де він живе? Мабуть, десь неподалік! Піду-но я погляну!"
Дівчинка швиденько взула босоніжки і вискочила у двір. Яскраво сяяло в небі сонечко, хмаринки поспішали наздогнати одна одну, горобці сварилися за шматочок хліба, кіт мружився , солодко потягуючись. А от Зайчика ніде не було видно!
Що ж робити? Вийшла Оленка за хвіртку,поглянула на всі боки. Немає Зайчика!
- Мамо! - гукнула мамі, що поралася у дворі, - Можна прогулятися стежкою?
- Можна, але недалеко! - відповіла матуся, не відриваючись від роботи.
Йде Оленка стежкою. Гарно. Вітерець листям грається, пташки щебечуть, бджоли та метелики кружляють над квітами. Краса! І незчулася дівчинка, як опинилася в незнайомому місці! Зупинилася. Зачудовано подивилася на невеличкий будиночок, що з'явився серед дерев.
- Який гарний! - аж сплеснула в долоні від захвату!
І справді, будиночок був надзвичайний! Неначе зі сторінок чарівної казки! Розмальований квітами, пташками, прикрашений завитками різьблень. Та не встигла Оленка намилуватися будиночком, як дерев'яні двері відчинилися і на ґанок вийшов...а вірніше, вистрибнув...ЗАЙЧИК! Самий справжнісінький Зайчик! В шубці сіренькій, з вушками довгенькими, з лапками м'якенькими. Звичайний Зайчик...майже! Бо у лапках він тримав яблучка, цукерки, грушки, печиво, і ще багато різних ласощів!
- І як воно в нього не падає?! - прошепотіла вражено, дівчинка.
А Зайчик, висипав свою ношу на стіл, що стояв під вишнею, і почав перераховувати:
- Цукерка - Маринці,
Яблучко - Галинці,
А Іванку і Сашку
По солодкім пиріжку!
Олечці й Ганнусі,
Богданку і Катрусі
Є горіхів жменька
Й грушка солоденька!
Зайчик так захопився, що не помітив, як дівчинка вийшла з-за дерев, і підійшла до столу.
- А що для мене? - запитала Оленка.
Зайчик аж підстрибнув від несподіванки, а яблучка так і покотилися під стіл!
- Ой, вибачте! Я не хотіла Вас налякати! - винувато потупилася Оленка.
- І зовсім я не злякався! - переводячи подих, пхикнув Зайчик, - То я так, від несподіванки! Ми, Зайчики, дуже хоробрі!
- Еге ж, - посміхнулася дівчинка, - тому-то Ви так високо й підстрибнули!
- Я ж не винний, що гарно стрибаю! А що ти тут робиш? Чому не зустрічаєш свого татуся? Він же ось-ось має бути вдома!
- Ой! І справді!- зойкнула Оленка, - Затрималася я тут! Пора мені! Бувай!
- Тільки нікому не розказуй, що бачила мене! - навздогін крикнув Зайчик,- Адже це велика таємниця! А про гостинець дізнаєшся у татуся!
- Добре! - відгукнулася дівчинка, - І дякую за гостинці! - змахнула на прощання рукою і зникла серед дерев.
А Зайчик, мугикаючи якусь пісеньку, продовжив перераховувати гостинці, які наступного дня мусив роздати люблячим матусям і татусям.