буду з нетерпінням чекати, бо я вже - ваша шанувальниця)))
щодо популярних - може, Наталка вам краще підкаже. Мені дуже подобається Лазірко, і Павлюк, звичайно... ))

а мені, в цілому, Ганна Осадко. зрештою, я їй завдячую тим, що знайшов Систему, Матрицю чи як ви її називаєте

Ми, звісно, живемо в соціумі, нам, звичайно, важливі добрі оцінки в щоденнику, "відмінно" в заліковці, визнання нашої успішності й надалі, але, за великим (дуже Великим) рахунком це все така марня... У мене враження двоїсте, Ярославе. Мудрий чоловік... і заражений отим вірусом марнославства (даруй мені мою безжальну щирість)- думка з"явилася, ще коли ти про коефіцієнт завважив. Подивись у себе, в ту частину, де живе Він. Хіба там не сміється Поезія, якій по цимбалах рейтинги?

Чесно, як самій собі: глуха стіна наокіл, кілька довгих років б"юся, щоб відшукати двері до видавця, аби читали. Більшість зусиль загрузають неначе в оббитій тишею палаті... Так, божевілля - у часі, в якім читання вимирає, мовби динозаври, в країні, де видавничий бізнес - немовля. Але Він всередині каже, що гріхом є не шукати дар в собі, смертним гріхом - знати, в чому дар, і задушити в собі його, вбиваючи таким чином в собі й Його.

Ага, з Анею Осадко - в "яблучко"! Улюблена Аня, диво-квітка...

от, зганьбила, ти мене, Наталко на всю Україну.вже мабуть і не оправдаюся.)
по-перше, мій вчорашній стьоб, а в основному, то був він, (та я думаю ти теж, як дуже розумна жінка, це помітила) був викликаний відчуттям ейфоріїї, яке можна порівняти тільки з емоціями професора Пляйшнера в Швейцарії. Я два роки писав вірші в шухляду. практично в вакуумі. якщо й показував дещо декому з друзів, то сама розумієш,що це не зовсім те. ну, був єдиний раз випадково в Києві на засіданні "Радосині", де мене трішки підбадьорили. от і все. а якби я був уже аж такий марнославний, то я вже оббивав би пороги редакцій якихлсь часописів, які здається поки-що ще не усі повимирали. хоча, звичайно, що я не ангел:)
а з рештою,про що ти пишеш, я згоден на всі сто відсотків.

а про "по-друге" вже й забув:)

а про "по-друге" вже й забув:)

я тобі написав листа. хотів би з тобою порозмовляти. як будеш мати час і бажання.

Стьоб - ага, був, але не обійшлося без крику душі крізь сміх, правда? :-)
А ти не помічаєш, що ми розмовляємо вже? :-) Жарти жартами, та я ж тобі відписала вже. Чи мій лист ще не дочалапав?

не туди влыпив( лянь трохи нижче

та ны, крику не душы не було ныякого. чесно.
Ярослав Петришин (Л.П./Л.П.) [ 2011-08-31 13:06:51 ] - відповісти

тільки зараз прочитав)
та я мав до тебе одну справу. не можна ж про все говорити на очах у тещі:)
привіт, Варваро Михайлівно! а мы тут плюшками балуемся:)

Та в чім проблема? Пиши на "мило" або дзвони на мобілу - як зручніше тобі.

про тещу жартував) а мобіли не маю. хіба вислала. ще не дивився пошту.

С-с-спас-с-сибі! :-)То я не сичу, Любове, а від лаконічності й краси коментаря затинаюся. :-)

тільки зараз прочитав)
та я мав до тебе одну справу. не можна ж про все говорити на очах у тещі:)
привіт, Варваро Михайлівно! а мы тут плюшками балуемся:)

Дякую, Костянтине! Ні не відчуваю такого. Радше, навпаки. Напрочуд оптимістичний вірш (як на мою поезію), в котрому на противагу смерті, самоті, смуткові на початку відроджується-виростає цілий степ сонячних квітів у серці наприкінці.

Дяка, Володю!