відважна ти)

може, просто не дуже розбираюся в сучасних віршах... он Гоголя люблю... )) до речі

Антона Павловича?)

дУше - це швидше про душ)

мова йде про людську душу, а не про дух.
до духа звертаються - дУше,
до душі – душЕ,
хіба не так? тобто, я так розумію, ви мали на увазі саме дух?

так, пане Володимире! так воно і є,
з усього, що нас оточує - тільки ми вічні,
хоча часто бачимо це в перевернутому вигляді,
може, тому і щемить... )))

а, зрозуміла, дякую. Бачте, я навіть не могла припустити, що до душі можна звертатися дУше, я звикла говорити саме так.
А чи не будуть правила колись толерантніше ставитися до народної мови? Мене он багато філологів зі стажем недавно переконували, що правильно вІрші, але аж ніяк не віршІ... )))

стільки всього написано в різних книжках. а мова живе своїм життям і не завжди читає саме ті книжки.
якби мене хтось змусив написати дУше, я почав би розмірковувати про суїцид)

в мені одразу порушився б лужний баланс. чи якийсь там інший)

мамо рідна, невже поети - такі тонкі і ранимі?...)))

і, знаєте, я ось продивилася, як наголошуються слова жіночого роду в кличній формі - наголос в основному зберігається на тому складі, що й був, наприклад: мАма - мАмо, жонА - жонО... де ж правила?

я відчуваю, що взагалі тепер буду уникати цього слова. Не уявляю, як можна у вірш помістити слово, яке "не звучить"... я ж носій мови... ехххх....

душЕ - якраз і звучить

Жень, дякую!!!!
у всіх правилах є винятки, може, і у душі теж різні наголоси...
чесно - так мені важко саме з наголосами! скоро буду тільки верлібри писати... хай наголошують, як хочуть... :(

жартую, звичайно... ні, буду далі "довбати сю скалу,
і хай ні жар, ні холод..."
:))))