Чим більше філологічних правил, тим менше свободи для того, щоб розкрити Душу... а вона для поета - головне... А вірш дуже сподобався!!!

Не слухайте тих філологів. Правильно віршІ. Подивіться той же словник. А ще кропивА, спИна, обрУч, Олень, чорнОзем і багато іншого....))))

А щодо всього решти, написаного вище: якщо автор бажає, аби до його поезії ставились як до любительських екзегерсисів, можна плювати на усі правила і писати так, "як лягає". Ваші вірші, Олю, заслуговують на краще. Тому "не бійтесь зазирати у словник". Я це не до того, що мова має бути максимально рафінованою. Просто те, як вам "лягає", "звучить" - це всього лише діалектна або суржикова вимова, комусь, хто розмовляє іншим діалектом або суржиком, ваш варіант здається смішним, і так можна сперечатись до безконечності. Саме тому й існують словники. Наголос у словнику - то не забаганка упорядника. У випадках сумнівного наголошення укладачі словника звертаються до класичної української літератури і перевіряють, з яким наголосом слово вживають частіше (у віршах і народних піснях це дуже добре помітно) . У випадках, коли різні наголоси однаково частотні, залишають подвійне наголошення: алфавІт і алфавІт.
Тому тут усе доволі строго.

Закінчення -особливе і влучне!!!!
Ось тут я би поміркував:
"співуча скриня ночі, зір підкови –
виймає місяць для землі прикраси," - коли це підкови то їх напевно не "виймають" (можливо здіймати/знімати).
З теплом,
ЛЮ

"Душевно" дуже вийшло, Оль! Особливо в коментах про душу. Я думаю (теж поважаю правила), що тут той випадок, що "пробачився " би називний відмінок, особливо якщо трішки переробити передостанній рядок (бо як на мене, там "душе" все таки ріже слух):
– душа моя,скажи, чого ти плачеш?
Хоча аргументи Світлани - абсолют.

Ого, яка суперечка навколо єдиного наголосу…
Прямо ціла біда з тим кличним відмінком. Хоч бери та й кожне слово звіряй зі словником. Але ж і він – не догма, бо мова змінюється, і часом швидше, ніж перевидаються словники. Та й укладають їх живі люди, які можуть і помилятися. У випадку з кличним відмінком у мене взагалі склалося враження, що наголоси в цьому словнику бралися «зі стелі»: з 23 вибраних навмання іменників жіночого роду, що мають два склади і закінчуються на «а» (з наголосом на другому складі в називному відмінку) у кличному відмінкові наголос падає на перший склад у 13 випадках, ну, і в решті (9) – на другий. Мабуть, справа у тому, що у повсякденні ми все-таки частіше застосовуємо називний відмінок замість кличного. Та й кличуть зазвичай живих істот – може, тому з усіма іншими такий різнобій…
Мені особисто «дУше» звучить дикувато. «ДушЕ» - нормально. Взагалі-то якби не пані Світлана, то я б і не запідозрила, що тут щось негаразд. Втім, і дипломовані лінгвісти часом вживають у власних віршах «нИтки» (множина) замість «ниткИ», а в коментах – чудернацьке слово «екзеГЕрсис»… Буває ;))
Всі так перейнялися наголосами, що головний суперечливий момент майже затерся: вічна - якраз душа! І вона не може про це не знати!! Так що моя душа категорично проти такого закінчення! (Ну, звісно, ваша має право на власне бачення) :))

Ужастик...)))!

Аж я пошкодувала, що ту душу зачепила.)))))

Олю, не переймайтесь Ви так. У вас гарні вірші. По-справжньому гарні. І всі ми вчимось, усе життя вчимося. І я вчусь, і наголоси ставлю неправильно (і не тільки наголоси))))), і дивлюсь у словник, і правлю. Уже десять років працюю, і все одно дивуюсь, і все одно помиляюсь. Бог з тим словом. Напишіть "душа" у називному відмінку і все на тому.

вставлю і свої 5 коп. у "душевне питання":
"спитаю душу: ну, чого ти плачеш?"
:)