Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.27
21:28
козак нептах сягає тонкощі премудрі
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
2026.08.27
16:29
Ніч вже землю огорнула, село засинало.
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
2026.08.27
15:55
На городі жабеня
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
2026.08.27
13:09
Ці нагороди виснуть на гілках,
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
2026.08.27
12:25
Хвилі мчать в імлі, як пиха —
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
2026.08.27
10:14
ЦИКЛ II: ЄГИПЕТ
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
2026.08.27
07:17
Огортає туман невблаганно
Напісонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
Напісонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
2026.08.26
21:34
твоя обачлива бездія
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
2026.08.26
19:21
У побєдобіснуватої московитської молоді у другій світовій війні насправді воювали не діди, а прадіди та прапрадіди, яких вони ніколи не бачили.
Купер написав «Останній з могікан». Фадєєв написав «Останній з удеге». А хто напише «Останній з москалів» та
2026.08.26
18:27
Гуляє бидло, поки йде війна.
Запльоване майбутнє та минуле.
А що за свято - намертво забули
У шабаші манкуртського лайна.
Є дві реальності. Глуха стіна.
Гуде розбещений та п'яний вулик.
Гуляє бидло, поки йде війна.
Запльоване майбутнє та минуле.
А що за свято - намертво забули
У шабаші манкуртського лайна.
Є дві реальності. Глуха стіна.
Гуде розбещений та п'яний вулик.
Гуляє бидло, поки йде війна.
2026.08.26
17:43
ЗАГИБЕЛЬ ВАВІЛОНА: «МЕНЕ, ТЕКЕЛ, ВЕ-ПАРСИН»
«Відміряний, зважений, поділений, або відданий персам», - арамейське письмо, приказка епохи загибелі Вавілону.
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
«Відміряний, зважений, поділений, або відданий персам», - арамейське письмо, приказка епохи загибелі Вавілону.
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
2026.08.26
15:20
Залізло сонце за бараки,
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»
Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»
Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
2026.08.26
13:45
За котом погнався пес,
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, гайда сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, гайда сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
2026.08.26
13:06
Сумні надгробки у сумнім снігу
Маєстатично думають про вічне.
Не пізнається мудрість на бігу
У грудні чи у невловимім січні.
Ми пишемо зворушливі листи
На снігу, як у давніх манускриптах.
Вони торують неземні мости,
Які проляжуть у серця нестримно
Маєстатично думають про вічне.
Не пізнається мудрість на бігу
У грудні чи у невловимім січні.
Ми пишемо зворушливі листи
На снігу, як у давніх манускриптах.
Вони торують неземні мости,
Які проляжуть у серця нестримно
2026.08.26
10:54
Власноруч — можливо й без подяки —
Стіни з меду ще стоять до часу,
Ніби цукор прихистку поляка,
Що ховає нас в ставку з меляси…
Там, де крутить хвиля ранком серпня,
Чути обдарованих допіру,
На човні, що рушив у безсмертя
Стіни з меду ще стоять до часу,
Ніби цукор прихистку поляка,
Що ховає нас в ставку з меляси…
Там, де крутить хвиля ранком серпня,
Чути обдарованих допіру,
На човні, що рушив у безсмертя
2026.08.26
10:53
І надійшов час Великого Дня, коли Сонце дарує Землі, і зелу квітучому, і людям, і тварям земним світло тривале і темряву коротку. І кинули ми і друзів своїх, і місто побратимів своїх, і селище посестер наших, і будинки з міцними стінами, і колодязі глибок
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Вірші
Асиміляторам
Іван Франко Мозаїка із творів,
що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах
[Із циклу] «Жидівські мелодії»
Пригнути жидів, покорити
Ви раді б під ваші права,
Їх мову й закон розорити?..
Пусті це, безумні слова.
А знаєте ви, що за сила
В тій мові, в законі тому?
Вона від віків нас водила,
Мов стовп огняний через тьму.
Це щит наш від напору вражого,
Це зв’язок, що час не порве,
В ній Якова, праотця нашого,
Незломнеє серце живе.
Той Яков, що в юності своїй
В пустині з Єговою бивсь,
Ви знаєте, як він на старість
Перед Фараоном явивсь?
Як Йосип у ласці великій
Ото в Фараона вже став,
Тоді Фараон його батька
Побачити ще забажав.
Приїхав старий патріарх наш
З степу к Фараону у двір,
Дванадцять верблюдів горбатих
Шліфований топчуть порфір.
Посеред двора Фараонів,
Де сфінкси стояли німі,
Сини патріарха розбили
Пустинні намети свої.
Щоб Якова к ньому проводить,
Шле цар той міністрів своїх;
Говорять старому міністри:
«Клонися цареві до ніг!»
Та гордо ввесь ріст свій високий,
Мов пальма та, випрямивсь він
І каже: «Лиш Богу одному
Я звик віддавати поклін».
І мовили це Фараону
Міністри — той зморщив чоло
І каже одвір’я низеньке
Покласти в півросту його.
«Сюди проведіть патріарха,
Тут мусить схилитися він,
І так, хоч і як поневолі,
Віддасть мені царський поклін».
І Якова в царські покої
Вели — ішов прямо він скрізь,
Аж перед низеньке одвір’я:
«Туди к Фараону пролізь!»
І бачучи хитрість єгипську,
Старий патріарх зупинивсь…
Сміються в душі єгиптяни,
Він Богу в душі помоливсь.
І сталось… Свою громовладну
Правицю Єгова простер:
Стіну, мов марну павутину,
Згори аж додолу роздер.
Крізь блискіт, і куряву, й гуркіт,
Спокійний і прямий, немов
Та пальма в степу, патріарх наш
Перед Фараона вийшов.
А цар затремтів і, поблідлий,
Припав патріарху до ніг…
«Великий твій Бог!» — він промовив,
А більше промовить не міг.
Тямуйте ж цю давнюю повість
Ви всі, що хотіли б нагнуть
Жидів на новії закони,
Вести на неходжений путь!
Не думайте, що вже послабла
Рука, для котрої стіна
З порфірів шліфованих слабша,
Аніж павутина марна!
19 вересня 1889
--------------------------------------------------------------------------------
Примітки
Подається за публікацією в збірці «З вершин і низин» (1893), с.234—236.
Одвір’я — двері, верхня їх частина.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Асиміляторам
Іван Франко Мозаїка із творів,
що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах
[Із циклу] «Жидівські мелодії»
Пригнути жидів, покорити
Ви раді б під ваші права,
Їх мову й закон розорити?..
Пусті це, безумні слова.
А знаєте ви, що за сила
В тій мові, в законі тому?
Вона від віків нас водила,
Мов стовп огняний через тьму.
Це щит наш від напору вражого,
Це зв’язок, що час не порве,
В ній Якова, праотця нашого,
Незломнеє серце живе.
Той Яков, що в юності своїй
В пустині з Єговою бивсь,
Ви знаєте, як він на старість
Перед Фараоном явивсь?
Як Йосип у ласці великій
Ото в Фараона вже став,
Тоді Фараон його батька
Побачити ще забажав.
Приїхав старий патріарх наш
З степу к Фараону у двір,
Дванадцять верблюдів горбатих
Шліфований топчуть порфір.
Посеред двора Фараонів,
Де сфінкси стояли німі,
Сини патріарха розбили
Пустинні намети свої.
Щоб Якова к ньому проводить,
Шле цар той міністрів своїх;
Говорять старому міністри:
«Клонися цареві до ніг!»
Та гордо ввесь ріст свій високий,
Мов пальма та, випрямивсь він
І каже: «Лиш Богу одному
Я звик віддавати поклін».
І мовили це Фараону
Міністри — той зморщив чоло
І каже одвір’я низеньке
Покласти в півросту його.
«Сюди проведіть патріарха,
Тут мусить схилитися він,
І так, хоч і як поневолі,
Віддасть мені царський поклін».
І Якова в царські покої
Вели — ішов прямо він скрізь,
Аж перед низеньке одвір’я:
«Туди к Фараону пролізь!»
І бачучи хитрість єгипську,
Старий патріарх зупинивсь…
Сміються в душі єгиптяни,
Він Богу в душі помоливсь.
І сталось… Свою громовладну
Правицю Єгова простер:
Стіну, мов марну павутину,
Згори аж додолу роздер.
Крізь блискіт, і куряву, й гуркіт,
Спокійний і прямий, немов
Та пальма в степу, патріарх наш
Перед Фараона вийшов.
А цар затремтів і, поблідлий,
Припав патріарху до ніг…
«Великий твій Бог!» — він промовив,
А більше промовить не міг.
Тямуйте ж цю давнюю повість
Ви всі, що хотіли б нагнуть
Жидів на новії закони,
Вести на неходжений путь!
Не думайте, що вже послабла
Рука, для котрої стіна
З порфірів шліфованих слабша,
Аніж павутина марна!
19 вересня 1889
--------------------------------------------------------------------------------
Примітки
Подається за публікацією в збірці «З вершин і низин» (1893), с.234—236.
Одвір’я — двері, верхня їх частина.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
