Гадаю, арітмічність та непередбачуваність тільки додає митцеві справжнього шарму. Звісно, це моє особистісне. Просто, я дуже люблю рвучке, звивуче в поезіях, таке щось, мов жива риба. А в Сергія – то всьо є. Гірше за все – мертвонародженні твори, в яких відчуваються лише холодні безкуті філологічні забавки. Ці вірші завжди гарні, часто близькі до досконалості за формою, якісним римуванням та іншим безглуздям. Твори Сергія Мекеди – живі, тому своїми фарбами інколи ляпають за обсяг сторінки.

Найдивніше те, що т. з. "нерівні" вірші мені найдорожчі, а "гламурненькі", написані гарно але не дуже щиро, отримують чомусь високі оцінки. Просто у мене своя ієрархія якості. Поезія - це мінімум логіки і максимум відчуттів. Хто вважає що навпаки, тому краще читати прозу.

Напевно так і має бути, Сергію. Живе - рідко коли симетричне. Погляньте на себе в дзеркало, хто сумнівається в цьому. Досконалість форми - ознака твору-мертв*яка. У вірші має бути краса внутрішнього єства, а не штучних прикрас. Зрештою, дуже тонка й прозора лінія відділяє справжнє живе поетичне мистецтво від звалища хаотичних словосполучень. В принципі, немає сенсу повторювати самого себе.

Цілком згоден.Більшість людей майже неусвідомлено тягнуться до речей простіших. Ремісництво цінується вище за творчість, на жаль.
Я усіма силами намагаюсь уникнути рівних ритмів - вони банальні. Навіть серцебиття змінює свій ритм, а розмір у мене вимірюється кількістю видихуваного повітря. Це найкращі мірила.

Зарано посміхатися, Аня.
Ось закінчиться війна форматів, тоді й підіймемо долоні з бехерівкою, сьорбаючи з чужих рук передчуття цілковитої любові.
А зараз ми повинні з серйозною пикою класти цеглини у розбудову правової держави, тягнути власну каменюку на розбудову громадянського суспільства. Ми ж поети, бійомать. Хто ж підійме червону калиноньку культури нашої, захаращеної матюками та ригаками, як не ми?
Не час посміхатися. Україна в огні.
"Це моя Україно, світ новий зустрічає..."
(Зланіч співає, з його очей течуть гарячі синьо-жовті сльози, серце калатає, як локомотив, загалом він божествєнно некрасиво-патріотичний)

"...тягнути власну каменюку на розбудову громадянського суспільства." Андрію, ти дещо захопився політичною риторикою. Поезія - це коли в кайф ти пишеш, коли ні - п"єш пиво, і ні кому нічого не винен і не зобов"язаний доводити чи пояснювати. А громадянську позицію зовсім не обов"язково виголошувати в римованих рядках. Тут цілком доречна цитата, яку навела Аня.
І ще, Андрій, слово "бійомать" тобі не личить

Є певні граматичні неточності, але ж вірш неймовірний.