Я. Саландяку, І. Банаху, В. Федорчуку, С. Колодницькому

Там, де лють приблукала злобно-сліпа,
де воюють кігті й копита,
ворог яму на стежці моїй копав –
заважав йому, сибариту…
Знав, що іншого шляху в мене нема,
тільки честю, полем любові.
Як і жив, так і рив – тихцем, крадькома
спокій ночі, усміх ранковий.
Дошкуляли йому вітри та літа,
що сутулились за спиною,
та у світ мій грудками проклять метав,
бризкав часто злості піною.
Але стишився враз – дзвінке джерело
журавлино з-під брил злетіло,
над дитинством його змахнуло крилом,
а над зрілістю спохмурніло.
Нахиливсь, мов ніч, до води тоді.
Пив – прощення просив у долі.
Хрущ останній над ним скептично гудів,
чорний місяць геть божеволів.
Спалахнув, як побачив, що я вже йду, –
скупо так – мов ліхтар в тумані,
щось кричав мені про біду – не біду,
що й у серці гримлять повстання.
Потім кухлем джерельної пригостив
(несподіваний жест…величний!),
і дивуюся, друзі, – диво із див –
став за мить журавлем криничним.
2010р.