Дякую, друже, за підтримку. Я у своєму коментарі до твого вірша писав уже про призму, крізь яку ми дивимося на різні речі. У кожного вона своя. Твоя - рідня моїй. Щасти.

Іване, я, власне, і чекав вашої реакції. Радий, що вірш вам прийшовся до душі:)

Ви зможете непогано виступати в дуеті :))

Гаррі, ну навіщо ти так?..(

От, Гаррі, випередив мене :) Залишилося лише підтримати :)

Прийдіть до мене , всі дороги,
Що у житті я перейшов,
Іще ведіть мене в любов,
Іще мої цілуйте ноги.
Чудовий твір мандрівника! А Вас, п. Гаррі, ми просимо сяйнути талантом і написати класичного сонета... Якщо брати до уваги Ваші іскрометні репліки, то сонет у Вас вийде, як у нашого Гранослова, славетного Дмитра ПАВЛИЧКА...

Домовились?.. І якщо Ваш сонет відповідатиме рівню нашого Короля сонетів, я зніму перед Вами, п. Гаррі, своє ковбойське сомбреро...

Якась дивна дискусія.
От дивіться:
- я нічого не маю проти вірша нашого колеги, автора віршів, які завжди яскраво виділяються на тлі відвертої сірості віршів, створених, скажімо, авторами-початкіцями або звичайнісінькими версифікаторами;
- я висловив свою думку, суть якої полягає в тому, що вірш, який ми бачимо, я не вважаю сонетом, тому що йому бракує внутрішньої драматургії. Я можу погодитись з паном Василем Кузаном, що ознаки якоїсь драматургії є, але це тільки ознаки, які допомагають бачити деякі елементи ескалації авторських почуттів. Вони зростають;
- автор вірша починає розповідати про інші формі сонетів. А хто ними тут цікавиться? І це не нагадує відповідь студента на екзамені, який починає розповідати будь-що, аби тільки не мовчати? Так, існують інші форми сонетів. То нехай. У даному випадку йдеться про конкретний;
- натомість я отримую пропозицію написати кращий.
Я не проти цієї пропозиції, але що це за форма дискусії, яка нагадує дуже знайому, побудовану на принципі "сам дурень"?
В мене є деяка кількість рондо і ронделів, з кодою і без. Ця віршова потребує лише дві пари рим. Її умовно можна вважати сонетом. Умовно не тому що поблажливо, а умовно тому, що в неї існує своя назва. І у них існує внутрішня драматургія. Тріолети так само являють собою п'єси. І якщо мені вдається розіграти ці самі п'єси, то нащо мені інші? Я на них не зазіхаю. Для мене сонети - не мета.
Але я не проти пропозиції. Можливо, побачите сонет у чистому вигляді. Їх писати легше, ніж рондо, бо крім тих одного чи двох рядків, які повторюються, вникають інші, з новими римами.
Коментувати епатажність, на яку звертає увагу пан Василь Кузан, не хотів би. Бо епатажність - це щось близьке до технологій, завдяки яким викликається надмірна увага до другорядних явищ etc.

З повагою до шановної громади,
Г.С.

А хто такий Король сонетів?
Останнього часу я мав щасливу нагоду познайомитись з Королем рим і з їхньої Королевою.
Як на мене, цей титул невдалий, бо рими - це ще не все. Краще бути кимсь іншим, ніж будь-ким (бо не хочу кидати тінь на слово "Король") по відношенню до рим. Римувати - це те ж, НМСД, саме, що віршувати. А віршувати - це ще не все. У ці вірші треба вкладати все те, що в них повинно бути. У певній мірі і секс - це не тільки рухи, а це якщо не Всесвіт, то його частина. Якщо розглядати секс як рухи, то це приблизно те ж саме, що розглядати створення поезій як римування.
....
Про такий титул як король я свого часу доволі часто чув. Бувало таке, що декому з місцевих хлопців хотілось бути королем вулиці. Уявіть собі - у Княжичах чи Дарниці короля вулиці.
І це виглядало смішно.
Але правильно зрозумійте мене.
Я нічого не маю проти місцевих титулів. Королі, енерали, поручики, отамани... Нехай :)
Та я не знаю, що це за Король сонетів. Може, тому, що народився за часи радянської влади, а живу за цієї, назва якої жахає?

Без претензій будь на що і з самими найкращими побажаннями і вітаннями шановній громаді,
Г.С.

Ваш коментар яскраво свідчить про Ваше ставлення до твердих форм у поезії.

Як відомо, кожна людина має своє ставлення як і до форми , так і до змісту. Є , наприклад, поезія без розділових знаків, - просто телеграфна стрічка, розумій , як хочеш. І що? - вона заявила про себе!Вона знайшла своє місце у літературі, хоча й порушує мовні закони. І вже сама претендує на тверду форму. Може , Гаррі, ти не побачив драматургії у вірші, а вона є, просто треба пильніше глянути. Дякую , друже, за позицію і пропозицію))

Непереконливо, Володимире.
Твій коментар я розцінюю як "відмазку" і небажання працювати над створенням істинно правильних поетичних форм? Оці рими, які я бачу, можуть виправдати своє використання, якщо створено дійсно сонет, а не якийсь проміжний варіант.
Ми звикли до прозорих рим у оперетах etc, бо за ними стоять сценічні образи, режисура, драматургія.
А що в тебе? Ода. Самому собі.
Я не маю нічого проти неї. Я аплодую.
АЛЕ НЕ СОНЕТУ. Це не він.

Своїми "сонетами" ти дезорієнтуєш читача.
Якщо свій не сонет ти можеш вважати сонетом, то чому хто-небудь інший не може дозволити собі полегшити роботу, відмовившись ще і від рим? І такі приклади вже існують. А завдяки кому і чому?
Отож.
Як ти розумієш, я не критикую, а ділюсь враженнями і думками.
Створення оцих "квазі-сонетів" - це, НМСД, акт якогось саботажу по відношенню до розвитку поезії рідної мови, але не як акт саботажу до усілякого ліричного її поповнення. То не зупиняйся і не втрачай натхнення. Ти робиш корисну справу :)
Але, НМСД, трішки не в тому напрямку.

Та тут прикладів - море.
А поцікавтесь сонетами, скажімо, Ярослава Чорногуза - тими, давніми. У нього є вінок.
Моїми не варто, бо, може, десь один є - а така статистика виглядає непереконливою.
Але рондо та ронделі - це теж п'єси. Це найвища форма сонетів, якщо вони вдаються.
Я ж не маю нічого проти вірша.
Йшлось про сонет, якого я побачив.

З повагою, без сварки, критики і претензій,
Г.С.
Бувайте здорові.