Іван Франко Мозаїка із творів,
що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах

Ярослав Врхліцький Бар-Кохба

переклад уривків із поеми

Пролог | [1] | [2] | [3] | [4]

Пісня 4 | [1] | [2] | [3] | [4] | [5]

Пісня 6 | [1] | [2] | [3] | [4]

Пролог

При стінах храму

Руїни єрусалимського храму. Серед розвалин тут і там виростає бур’ян та корчі. Головна стіна тягнеться поперек сцени. Під нею лежать і клячать купки жидів, чоловіків і жінок, різних літ. Матері уцитькують дітей, старці з подорожніми палицями і клунками на плечах, мужі з руками, пообвиваними ременем, у поставах, як при молитві. Дехто лежить на землі й б’є чолом об мур або об землю. Інші в німому болю сидять і тупо дивляться перед себе. Пізно, вечоріє, звільна стемняється.

Один голос

Де твій храм, о промов нарешті! Де твій кивот заповіту, де твої обкурені вівтарі? Де співи псалмістів у святих хоромах? Де твій архієрей, що молився за ввесь народ в день примирення? Де твої пророки, де твій король, де сила твойого народу?

Другий голос

Мовчиш, а руїни говорять за тебе. Де був кивот, там гніздо лисиці, а серед каміння збурених вівтарів криються гадюки. Замість співу псалмістів лунає ридання вигнанців і голодних путників, замість архієрея і пророків купи жебраків б’ють головами до німої стіни. Твій король у Шеолі, а сила твойого народу, то надруга над ним.

Усі

Горе! Горе! Горе!

Один голос

Як збіжжя під ногами женця, падемо без відпору. Чужі вогні жруть наші міста і села, чужинець сидить за столами наших батьків і псів своїх годує вечерею наших дітей. Наш плач б’є до брам неба, а ти мовчиш уперто.

Другий голос

Римський вояк ходить там, де левіти купалися перед святою жертвою. Твоє сонце глядить на стіни твойого міста і твойого храму і не закриває лиця. Місяць спускає там свої дрібні сльози, та вони не потішать і не поможуть.

Усі

Горе! Горе! Горе!

Один голос

Адже ж не брехнею були твої заповіти і пророцтва про Месію, що ждемо його приходу? Чи, може, був ним той Йошуа з Назарета, що тут перед літами був прибитий на хресті? Не знаю, та не можу йняти віри. Жду на правдивого післанця мира і побіди, щоб доказав з більшою славою і величністю, що ти наш Бог і не одуриш нас. О, пошли, пошли його!

Другий голос

Тамтой товаришував з малосилими і жебраками, сам бідний, їв при столі бідарів і через те не може бути твоїм післанцем, бо ти, опоясаний блиском, пануєш між Серафимами і Херувимами. Коли ж покажешся нам у своїй славі? Адже ж вона мусить затьмити славу Тита і Гадріяна! Чом мовчиш? Промов! Адже ж ти не дурив нас, це ще одно, в що віримо. О, пошли, пошли його!

Усі

О, пошли, пошли його!

Входять Акіба і Мейр, проходять мовчки поміж рядами клянучих і зупиняються при лівім краю храмової стіни.

Акіба

Тут знов бачиш нашу долю всю:

Одно ридання вічне, вічний плач.

До мурів храму головами б’ють,

Та ще й за те нам їх благословляти,

Бо цей скажений біль, то одинокий

Безсмертний свідок, що ми ще живі.

Мейр

Мені аж чудно, звідки з кожним днем

Усе нові ряди беруться тут?

Ти прав, равві, гаразд, що тут вони.

Їх плач мене порушує до сліз,

Це ж явний доказ: є ми, живемо!

Акіба

Хоч в притиску, в жалобі ненастанній!

Та як ріка пливе і попід льодом,

Так під обухом римського тирана

Живе наш люд! Хто заглушить його?

При тій стіні лід нагло розламався:

Ми є, живем і дихаєм і чуєм,

Ми знов — народ, а це ж найстарша річ!

Мейр

Але який же вигляд на будуще?

Сьогодні здавлений ще тліє біль,

А ті стежки до хоромів Єгови,

Це продухи, що в них булькоче він,

До світла рветься. Та що буде завтра?

І найгостріший притупиться зуб,

Глодаючи скалу. Зцілиться рана,

Мертвий спокій заляже всюди знов.

Акіба

Ледве чи так. Здається, цих стежок

До храму стін щодень все більше й більше.

Щодень чужії лиця бачиш тут:

Ідуть із Ідумеї, з Вавілона…

Мисль єдності вже обіймає всіх,

А горем одиниць зростає сила маси.

О, Мейре, вір, старі пророцтва ті

Про нашого Месію — не брехня.

Він ще прийде, як слушний час настане,

Великий, більший, ніж у сні нам сниться.

Один голос

Адже ж не були брехнею твої заповітні пророцтва про Месію, що ждемо його приходу! Він мусить прийти, бо інакше дурили б нас твої пророки, твої уста, ти дурив би нас, о Боже, а ти не можеш дурити ніколи! Ждемо на нього день у день, щоб виповнив царство твоє, щоб воскресив з руїн твій храм твій, щоб доказав, що ти не одурив і не можеш одурити. Чом стягаєшся? О, пошли, пошли його!

Різні голоси

Майже омліваючи.

О, пошли, пошли його!

Акіба

Чи чуєш це? То щирий голос люду,

То Божий голос! Він прийде! Він мусить!

О вір, пощо до старості такої

Держав би був мене оце Господь?

Пощо б мої мандрівки і страждання?

Ввесь світ я обіймив і обіймаю.

Назви мені одно село чи місто,

Де б слід цих ніг старечих не лишився:

В Зефірії чи тут у Арамеї,

У Етіопії чи на Євфраті?

Як в книзі, ясно в мислях всіх читав я

Те, що з чужих країн блудні прихожі

Ось тут кричать охриплими устами:

«Пошли його!» Прийде! Прийти він мусить!

Як ні, брехня — його закон великий,

Брехня — усі святі слова пророків,

Брехня — всі віщі образи й символи,

Брехня — ввесь світ, він сам — брехня найбільша!

Вір голосу народу! Він прийде!

Мейр

Ану ж вже був, та ми і не пізнали?

Стояв між нами смирний і убогий,

А ми не знали. Ні, не був це він!

Він мусить появиться в славі, в блиску,

Серед соток і тисяч ангелів,

Як суддя засяде між народом,

Де вдарить, бризнуть ріки аж до неба,

Світ захитається в своїх основах.

Так бачу я його…

Акіба

Це давній блуд!

Він може вийти з простого народу,

Без предків буде, та зате потомства

У нього без ліку — ввесь рідний люд.

Так надіюсь його…

Мейр

Щасливий ти в тій вірі!

Акіба

Не вірою, я дійсністю щасливий.

О, глянь на все, що діється довкола!

Ворушиться, кипить по всіх усюдах,

Ще кілька літ, а замисли мої

Стать мусять ділом. Нині ще досить нам

Цих ветхих стін святилища Єгови,

Щоб день у день тут біль свій обновляти,

А біль — чудова закваска для діла.

Лиш мужа брак твердого в повній силі,

Щоб був муж діла, як я — муж думок,

А буде все, чого жду й сподіваюсь.

Лиш мужа винайти! Все йде до перелому.

Нестерпне вже знущання римських військ

І здирства римських консулів неситих,

Що мають маску Риму — не лице.

Вже бунт підносить голову криваву

По всіх усюдах — тільки мужа треба,

Щоб силою свойого духа пхнув

Його в русло властиве і могутнє.

І зброї в нас є більш, ніж ти міркуєш.

На розказ Риму наші таки люди

Її зробили, та як віддавать

Прийшлось, побачили, що чимсь вона

Невідповідна приписам. Римляни

Вже заплатили за роботу, зброя ж

При нас лишилась. У ямах глибоких,

В гірських яскинях, в тайних хідниках,

Де, – думають римляни, — є лиш наші

Гроші, лежить та зброя, жде, аж люд

Її ухопить на велику пімсту.

О, це велике буде воскресіння!

Лиш мужа б нам, щоб зрозумів і вивів

До ясної мети цілий мій план!

Виходять. Входить Міріам в убогім одязі і веде за руку малого Бар-Кохбу.

Міріам

Бачиш, дитино! Оце ми у цілі своєї довгої мандрівки! Оце храм твойого Бога. Тут плачемо і стогнемо безутішно.

Бар-Кохба

12-літній хлопець.

Бачу тільки руїни, а серед них тіні — подібні до людей мойого народу. Чого вони тут шукають, що тут роблять, мамо?

Міріам

Плачуть над зруйнованим домом Єгови.

Бар-Кохба

А він це терпить? Йому це байдуже, що плачуть?

Міріам

Злий римлянин запалив храм твоїх батьків, дитино!

Бар-Кохба

А Бог стерпів це?

Міріам

Як бачиш!

Бар-Кохба

А чого ж сюди ходимо всі?

Міріам

Щоб відплакувати те горе, дитино!

Бар-Кохба

Щоб наш Бог міг стерпіти наше пониження! Цього не розумію, мамо!

Міріам

Мабуть, ми заслужили цього, синку! Мабуть, із цього горя маємо повстати сильнішими і ліпшими. Мабуть, за тим і ходимо сюди. Не знаю, але тут бували наші батьки, то для того й ми прийшли сюди в турботі і стражданню.

Бар-Кохба

Щоб побачити зруйновану стіну і почути зойки тисячів!.. Ні, як може хтось бути таким злим і без чуття! Адже ж ти говорила мені, який пишний, гарний і великий був Сіон. А ти чей же, не дуриш, мамо? І чом же ж мушу бачити його в розвалинах, а його народ у пониженню? Хочу відповіді! Чи ж міг бути такий лихий чоловік і такий байдужий Бог, що могли прийти дні ось такого спустошення?

Міріам

А таки бачиш, що прийшли…

Бар-Кохба

І знов питаю, пощо ти вела мене сюди?

Міріам

Щоб і ти плакав і нарікав зі своїм народом.

Бар-Кохба

Плакав і нарікав!

Хитається і сідає.

Міріам

Ти втомлений довгою ходьбою, дитино моя?

Бар Кохба

Так, утомлений, сон мене клонить.

Міріам

Пожди ще хвилину, відправмо святу молитву!

Бар-Кохба

Коло оцеї стіни?

Міріам

У тих руїнах, так як і інші.

Бар-Кохба

Як інші — ну, то плачмо і нарікаймо!

Вміщується між розжалоблений народ. Звільна нарікання притихають. Люди підносяться і виходять із руїн. Стемнюється щораз більше. Швидко лишаються на місці тільки Міріам та Бар-Кохба. Вона сідає знесилена, хлопчик тулиться до неї, опирає голову їй на груди й засипає. Крізь пітьму проблискує велика звізда саме над чолом Бар-Кохби. З противного боку вертаються Акіба і Мейр.

Акіба

Утих їх стогін і псалми плачливі,

І на руїнах засідає ніч.

Всі розійшлись, лиш самота лишилась.

Мейр

Хтось ще тут є, равві?

Акіба

Так, жінку бачу я.

Мейр

А хлопчика не бачиш коло неї?

Акіба

Так, правда. Спить ось, тихе чудо неба.

Помалу йди, щоб не збудить його, —

Дитячий сон, то святощі землі.

Мейр

Спокійно спить і в сні зітхає мати.

Акіба

І добре їм.

Придивляється Бар-Кохбі.

Який чудовий хлопець!

Мейр

Глянь, зірка над чолом його горить!

Акіба

А блиск її на личку в нього грає,

В чудових рисах тих, м’яких, солодких!

Глянь, золотаві кучері спливають

Йому на вид! Ти, певно, чув ту повість,

Як у Бітинії кесар Гадріян

Край ліса хлопця сонного знайшов,

Що в сні сміявсь і звався Антіной…

Оце подібне чудо! Як предивно

Звізда блищить, пала в його лиці!

Ні, навпаки, це він звізді дає

Красу, і блиск, і поваб.

Мейр

Справді диво!

Акіба

І відки він тут з матір’ю прийшов?

Хто скаже нам? Досить, що він є наш

І що так гарний!

Мейр

А лице бліде.

Акіба

Це від терпіння. Та Самсона силу

Я бачу в ньому.

Мейр

Чи збудить його?

Акіба

Пощо? Колись його Господь розбудить.

Цей хлопець вибраний для діл великих,

Його рукою Бог покаже чуда!

Щасливий я, що днесь сказать це можу.

Мейр

І розпитать не хочеш, чий він син?

Акіба

Господній — і цього мені досить.

Я з ним зійдусь, цього тепер я певен.

Схиляється й цілує сонного Бар-Кохбу.

Спи, сину зірки, аж тебе покличу!

Мейр

Він усміхнувсь, а мати, бач, зітхнула.

Акіба

На те і мати! Ну, ходімо геть!

Відходять. Акіба, ще відходячи, задивляється на сонного Бар-Кохбу. Мла надтягає й заслонює звізду над його чолом. В глибині, за великою храмовою стіною, миготить земля, через сцену пролітає Асмавет, апокаліптичний їздець, ангел смерті і знищення, — величезний, лице тоне в млі, понад широким плащем видно білу труп’ячу голову і косу.

Асмавет

Всі — всі ви — всі засуджені на страту!

IV. Вибранець господній

У першій пісні поеми, що має напис «Стріча на горі Гарацім», показано стрічу і розмову кесаря Гадріяна з раввіном Акібою. З тої розмови Гадріян зрозумів, що добротою з жидами не порадить нічого і постановив доконати їх строгістю. Він велить свойому легатові заорати те місце, де стояв Соломонів храм, і побудувати на ньому нове місто. В другій пісні п.з. «В долині Бет Ріммон» показано збір жидів, сполошених цими заходами Риму. Вони рішають боротися з римлянами до останньої каплі крові. Акіба обіцяє їм на начальника Бар-Кохбу, котрого має відшукати. Збір висилає Акібу, Терадіона і Бар-Кохбу до римського легата, щоб зупинити його від розорювання Сіону. В третій пісні показано, як Акіба віднаходить Бар-Кохбу між гробами, і Бар-Кохба приймає гідність гетьмана. (Іван Франко)

Шатро на склоні гори Сіону. В глибині сцени заслона, котру відхиливши, можна бачити широкий круговид. Зліва ліжко, справа стіл і крісла. На столі листи і воєнні мапи. Квінт Тіней Руф, кесарів легат, сидить при столі, затоплений у студіюванню мап. Тит Анній стоїть край великої задньої заслони.

Т. Анній

Є тут посли жидівської громади

І ждуть ще на останній послух, поки

Сповниться кесарів приказ.

Руф

(не підводячи очей)

Чого ж їм треба? Що я їм пораджу?

Нехай ідуть домів і будуть тихо.

Т. Анній

Шановні це і чесні люди, пане,

В очах горить огонь, пророцька гордість,

Це не бунтівники.

Руф

Рад вірити тому,

Та задля них ніщо вчинить не можу:

Виразний тут є кесарів наказ,

На крок від нього вбік — загибіль наша.

Хто провідник у них?

Т. Анній

Старий Акіба.

Руф

О, знаю, знаю! «Де Мойсей не міг,

Дійшов Акіба», — так про нього мовлять.

Крім нього, хто?

Т. Анній

Раввін Терадіон,

Лід розуму, де той — огонь чуття.

Руф

І цього знаю — ті оба, то є

Цілий Ізраїль. А хто ще з ними є?

Т. Анній

Якийсь ще незнайомий третій муж,

Та ростом, вродою богам подібний,

Проречистий, мабуть, як плуг скрипливий,

Але готов до діла.

Руф

Як зоветься?

Т. Анній

Бар-Кохба.

Руф

Ні, не знаю. Три їх є:

Акіба, це уява, Терадіон —

Це ум, а чим же є отой Бар-Кохба?

Ну, хай війдуть! Шкода балаканини,

Та хай їм буде. Тільки слухай, хлопче,

Не разом всіх впускай їх в це шатро,

Лиш по черзі, як тут мені назвав їх.

Це не міша, щоб кесарів наказ

Був сповнений тим часом; поки я тут

Прогаюсь з ними — чисто риторично, —

Ти виконай його. Збери вояцтво,

Вели крадьма зорать святеє місце,

Де здавна славний Соломонів храм

Стояв, і там засновини положиш

Нового міста. Так наказ велить.

Ну, йди, то ж розумієш?

Т.Анній

Все сповню,

Що зможу і як зможу.

(Відходить.)

Руф

То крутий,

Твердий, упертий люд! Я певний, Рим

Його залегко важить, ну та Рим

На все собі позволить може, він

Це добре зна і своїм шляхом ходить.

Я лиш роблю, що він велить, що мушу.

Акіба!

(Входить Акіба.)

Акіба

Щастя тобі, легате,

І Божий мир!

Руф

Вітай мені, Акібо!

Жаль, що інакше привітать не можу,

Як би годилося для твого віку

І старості, і слави. Ой, Акібо!

Ідеш стрімким і небезпечним плаєм;

Чим вище йдеш, тим глибше впасти можна.

Рим не зігнеться, вір! У нього ноги

Залізні, хоч худа його вовчиця.

Сінайських таблиць не злякаєсь він,

Це пам’ятай, старий, премудрий мужу!

Акіба

Старий, мій пане, це є дійсна правда, —

Та чи премудрий я, це знає Господь;

Добра свого народу я бажаю.

Руф

І шляхом бунту?

Акіба

Бунту? Ні, мій пане!

Вперед з’ясуймо, що зовеш ти бунтом.

Великий — Рим, це знає кожний з нас,

Ми — мурашки.

Руф

А хтіли б бути львами!

Равві! Вся мудрість має свої межі.

Ти вчений і старий, то тим певніше

Міг зрозуміти, як марна та сварка.

Рим має силу, ви — його раби.

Акіба

Цих слів ти не повинен був сказати.

Хто брата зве рабом, той сам в тій хвилі

Є раб надмірної своєї сили.

Руф

Байдуже Римові така гра слів,

Ми маєм силу, ну, а ви раби.

Акіба

Великий Рим — це правду ти сказав, —

Великий на вазі людської долі,

Але на Божій, бач, вазі ми більші.

Цього ти не піймеш, поганець! Ми — щось більше,

Дали ми світу Бога.

Руф

Але світ,

Як бачиш, далі йде собі з богами.

Це, вчений мій равві, є лиш гра слів.

Де міць, там право. Ну, де був ваш Бог,

Коли вперед римляни в край ваш впали,

Коли вперед смолоскип кинув Тит

У храм його святий? Боги ж поганські,

З котрих в нерозумі своїм смієшся,

Зовеш їх витвором голов безмізких, —

Перемогли понурого Єгову.

Кінець — вінець. Сьогодні ви є труп.

Акіба

Не так зовсім, мій пане, як здається.

Руф

Чого ж вам треба? Втоптані у порох,

Розтрощені…

Акіба

На що всі мають право,

Кому те сонце світить! Хочем жити.

Руф

Хто ж вам боронить? Жийте, як вам любо,

Та мусите кориться, в тім і все.

Акіба

Кориться, це по-твойому зректись

І Бога, краю і матірньої мови…

Руф

Бог, мова, край — та ну! Слова, слова!

Ти вчений, ти оглянув світ увесь,

Як можеш у словах в’язати духа?

Дух — переможець. Нині це дух Риму,

Не ваш дрібний, вузький гебрейський дух,

Що дбає про Сіон і Гарацім.

Рим, його дух панує нині світу,

А ви — дрібне, засліплене сектярство

На шляху під колесами його.

Він вас роздавить, бо на те він Рим.

Акіба

Такий малий не є наш дух, о пане

Яким тобі здається з римських башт,

Перед якими й Ганнібаль схитнувся.

У вас є Сціпіони, Цезарі

І Августи — пошана їм і слава! —

Та на вазі духовій — вибач, пане! —

Вони нам не рівня. Ми люд малий,

Від віку битий. Мов малий островець

Від віку серед моря чужини

Поклав нас Бог. Невпинний бій, це наша

Історія. Ми все були серна,

Що до смерти цькують стрільці неситі.

Не хочемо нічого, тільки змоги

Жить, розвиватися в законних межах,

Які від віку є в нутрі людському.

Ви більші силою, це вам признаю,

Ми більші духом.

Руф

Сила — також дух!

Де ж би взялась та сила, мудрий діду,

Без духа в боях? Ми здобули світ,

Вас здибали на тім далекім шляху,

Це наша сила, наш тріумф, побіда!

Акіба

І в кігтях злої вашої вовчиці,

Що затягла півсвіта своїм тілом,

Ми дихаєм, єсьмо, жиємо досі!

Цього не заперечиш ти, легате!

Руф

Вовчиця та, що з неї ти смієшся,

Не простягала лап, щоб вас розшарпать

Зовсім на порох; інші наміри

І інші цілі кермували нею.

Занадто ви дрібні, равві учений,

Щоб простягать на вас спіжеві лапи.

Коли така прочвара кинесь бігти,

Ковтать простір перед собою вольний,

То що там їй сернина, що припадком

Уб’ється в лапу? Бестія летить,

Рве, жре і топче, що на шляху здибле, —-

Терн потім, аж по всіх тріумфах бою,

Спокійно вилиже — то Рим і ви!

Акіба

Прочвара, мовиш, — це мені досить,

Світ нас розсудить, як оба ми, порох

Забутий, тлітимем. Даруй, що я

На хвилю стурбував твій супокій.

Ви знищити нас хочете? Ну, знищте!

Одно зістане, та не вам на славу,

Що світло ми несли на межі світа,

Де ви насильством панувать хотіли.

Те світло все ще рівно в нас горить,

Воно з Мойсеевої йде купини,

Воно безсмертне! Що ж ще більш сказати?

Ви зорете собі святий Сіон,

Збудуєте на нім новеє місто,

І де колись стояв кивот завіта,

Там стане грецький, римський двір — Бог знає

Новий, знать, Вавілон паскудства й зла.

Це все можливе. Виполете нас,

Як хопту, з коренем на цьому місці,

Де Аронів пруток колись то цвів, —

Та жида ви не знищите, — він вічний,

Як все людство.

Руф

Геть відси, лихословче!

Лиш старість ще охороня тебе.

Акіба

Лиш старість? Ні, мій захист є Господь!

(Відходить)

Руф

Фанатик! Хай ввійде Терадіон!

Заслона відхиляється, входить Ханіна бен Терадіон, ступає наперед, кланяється і стає перед Руфом.

Руф

Чи ти Терадіон?

Терадіон

Вам до послуги, пане!

Руф

Чого від мене хочеш?

Терадіон

Ти чогось

Від нас ось хочеш, пане!

Руф

(подразнений, суворо.)

Я хочу

Зорати ваш Сіон-гору, де храм ваш

Стояв, хочу там місто заснувати,

Що Елія Капітоліна буде зватись,

На посміх вам і вічну осторогу.

Терадіон

Це все ти хочеш? То не мудро, пане.

Руф

А що ж було б мудріш, равві учений?

Терадіон

Зробити те, що мож, легате славний.

Руф

А я це не зроблю?

Терадіон

Ледве, мій пане.

Руф

Чому ж, равві, коли в руках є міць?

Терадіон

Міць ще не все.

Руф

Чого ж ще треба?

Терадіон

Сили.

Руф

І силу маю.

Терадіон

Маємо і ми.

Руф

Спинити нас?

Терадіон

Це не сказав я, пане.

Руф

В чім ваша міць? До храму стін старих

Товкти лобами і псалми ті мимрить,

Люд бунтувать, що жив без вас би тихо

І вдячний власті, що дає всім жити.

Мовчи, мовчи! Це знаємо напам’ять:

Це ви, раввіни, свого краю згуба,

Ви струп їдкий, з якого йде отрута

У всі найдальшії сустави. Ви

Чума для Риму. Бачу це виразно!

Вас перших слід здушить, зламать, стоптати,

І буде мир, — а з вами ні, ніколи!

Терадіон

Попробуй лиш!

Руф

Попробую, равві.

Терадіон

На це ти маєш міць, легате царський,

Та нам що з того?

Руф

Я вас добре знаю!

Терадіон

Не знаєш, пане! Й думкою не збагнеш,

Чим людям є пророки.

Руф

Бунтарями!

Терадіон

Не бунтарі, ми свідомість народу

І його сила.

Руф

А ми стопчем вас.

Терадіон

Нас можна, пане, бо нас мало є,

Та не народ увесь — бо цей безсмертний.

Руф

З такими не говорю, як Акіба.

Терадіон

Я, пане, Терадіон, супроти нього

Холодний розум, другий полюс світа.

Руф

Мені байдуже. Мов, чого бажаєш?

Терадіон

Нічого, пане.

Руф

Так чого ж приходиш?

Терадіон

Бо ти щось хочеш, чого ми не хочем.

Руф

То я раввінам маю сповідаться?

Терадіон

Ні, не раввінам, лиш собі і Богу.

Руф

Собі? Та в чім? Ти ж знаєш, я легат

Від Риму. Богу? Я його не знаю.

Мої боги — це боги Риму, тим я

Здам відповідь.

Терадіон

Як ти на тім спокійний,

То й я мовчу.

Руф

Ну, так скажи, що хочеш!

Спинить мене від моїх намірів?

Терадіон

Ні, пане, лиш оберегти тебе.

Руф

А перед чим, равві?

Терадіон

Поперед всього

Перед твоєю міццю, що її

Звеш силою.

Руф

А як це, мій равві?

Терадіон

Зовсім попросту. Ось маленьку притчу

Скажу на це. Раз вийшов лев із гір,

На лови вийшов гордий, повний сили.

Скакав по горах, біг по рівнині!

До броду просто, де при світлі зір

Пили газелі. П’яний силою

Своєю, він не чув, як павучок

Малий, рудавий вплутався у лапу

Його космату — біг і біг все далі.

Добіг до цілі, гарну, ситу ланю

Ніс на поживу своїм молодим

І гордо їм поклав її в берлозі

У тіні скал — та втім сам впав при них.

Павук дрібний шпигнув його у лапу,

І поки гордо біг він по долині,

Отрута в суставах міцних сочилась

І розпливалась в тілі далі й далі,

Аж вхопила його: при вході в яму

Він трупом впав над здобиччю своєю.

Руф

Цю байку знаю: Рим — лев, ви павук!

Та вір мені, могутнє тіло льва

Від цеї краплі трути не подасться, —

Її осилить, стравить — стравив більше.

Терадіон

Колись комар Немроду вліз у вухо,

Немрод сказивсь, бо вижер в нього мізок.

Руф

До байки байку — з Богом, мій равві!

Нічим і ти не ліпший від Акіби.

А хто цей третій, що ще там чекає,

Бар-Кохба на ім’я?

Терадіон

Пізнаєш зараз.

(Відходить.)

Руф

Той запалом огнистої промови,

А цей догадками байок дитячих

Рад зупинить летючії колеса

Всесвітньої судьби. Безумці!

Знадвору чути чимраз дужчий галас.

Що це за гук?

Мабуть, Тит Анній вже сповняє

Мої накази й буриться народ…

До шатра впадає Тит Анній, обдертий і без меча.

На Марта, що там сталось?

Т.Анній

Твій наказ

Я хотів сповнить. Вже впряжений в ярмо

Бугай чекав при плузі, щоб зорати

Гору, сигнали дано з труб, окличник

Чита едикт цісарський. Мертво, тихо…

Бліді, мов стіни, муж при мужі вколо

Стоять, уста лиш рушаються стиха

Та руки, що руде волосся рвуть.

Прочитано, і воїн шарпнув повід…

Втім з тиску виступив муж-велетень,

Підняв п’ястук, бика в чоло як гримнув,

Цей впав, немов простертий вдаром грому,

А муж грізний ревнув, мов голос суду:

«Так буде всім, чия рука зухвала

Цеї землі святої доторкнеться,

Що є Єгови власність!» Крик гучний

Був відповіддю. Я велю воякам,

Щоб запряглись в ярмо й орали скибу,

Та як бика вперед одним ударом

Звалив на землю, так почав валити

Страшною силою між військом вколо —

Що вдар, то смерть. За ним юрба скажена,

І град каміння військо розігнав

І докінчив, що розпочав п’ястук.

Руф

О стид вам і тобі!

Т.Анній

Піди, глянь сам!

Постав мене супроти легій Ганнібаля,

Супроти львів чи пажерних гієн,

Я й вусом не моргну. Та з божевільним

Фанатиком бороться я не вмію.

Одно лиш знаю: не зорать нам тої

Гори, ввесь люд стоїть супроти нас.

Руф

Ми зоремо гору, хоч би ввесь легіон

Там мусів полягти муж коло мужа

Під п’ястуками велетня отого, —

Та й він зомліє. Зоремо гору!

Шум битви чимраз дужчий. Входить Бар-Кохба без оружжя, в простій одежі, густі рудаві вуси спливають йому багатими хвилями на груди, а довге волосся обіймає, немов рямки, могутню голову з львиним виразом. Спокійно він наближається до Руфа, що вдивляється в нього без змішання.

Бар-Кохба

Бен Акіба й равві Терадіон

Прийшли сюди просити; поки ти

Їх вислухав, зухвалі клеврети

Вже почали сповняти твій наказ.

Руф

А що тобі до того?

Бар-Кохба

Чесний муж

Ніколи так не робить. Це був підступ.

Послухай, що тобі скажу, легате!

Додому йди, скажи там: хоч би Рим

Увесь із своїх гір сімох прийшов

Сюди з цілою силою своєю

З цілого світа, не зогне Сіона,

Не зоре поля, де був храм Єгови.

Руф

Я сам розорю!

Хоче йти до заслони.

Бар-Кохба

(простягає руку.)

Гов, назад, легате!

Ціла заслона відірвана паде, жидівський люд, озброєний до бою, валить серед голосного крику й окликів на сцену, на його чолі Акіба; ззаду видно, як утікають римські вояки, при вході лежать трупи побіч убитого бика і переверненого плуга. Бар-Кохба показує простягненою рукою в глиб сцени, Руф уступає.

Руф

А хто ти, варвар?

Акіба

(виходить наперед, віддихнений.)

Вибранець Господній.

Повстав новий Саул, новий Давид,

Самсон новий серед ворожих тисків!

Ріг сил своїх Господь зілляв на нього,

Свій грім вложив в його міцну правицю,

Свій блиск у його око, ангелів

Сто при боці його поклав, щоб крили

Чоло його стоокими крильми.

Його стріла ворожа не досягне,

Великий він серед дрібних ітиме,

По головах топтати ящірок;

Зубами вп’ється в грудь старій вовчиці,

Аж та в ногах його заллється кров’ю.

Бар-Кохба це, великий син звізди,

Твій цар новий, народе, твій Месія!

Народ з усіх боків обступає Бар-Кохбу, деякі клякають перед ним і цілують його одіж. Він стоїть, схрестивши руки на грудях, недвижне.

Акіба

Благословлю тебе! Я, що пройшов ввесь світ

І бачив у пониженню свій люд,

В тобі його воскресіння вітаю!

Ти лев Іуди, Якова звізда,

Ти подихом палким уст своїх заб’єш

І сатану, як мовив Ісаія!

Ти Насі наш, ідеш ти без меча,

Бо в рамені твойому є вся сила.

Та я опережу тебе мечем владання,

І сядеш ти на білого коня,

А я держатиму покірно стрем’я,

Як свойому царю.

(До Руфа).

А ти, легате,

Спіши до Риму й мов: повстав Ізраїль,

Тепер не є він безголове тіло.

Ізнов помилував Господь свій люд,

До храму стін вже не товктимеш лобом,

А крикнем настріч свойому цареві,

Що звесь Бар-Кохба і є син звізди.

Серед чимраз більшого крику народу відводить Бар-Кохбу. Руф і Тит Анній поглядають за ним в німім остовпінню.

Руф

Швиденько треба слати вість до Риму:

Пожада буде більша, ніж я думав.

Акіба, то чуття; Терадіон, то розум,

Бар-Кохба ж більш усіх їх, він є — діло.

VI. Тур-Сімон

В п’ятій пісні п. з. «Господнє військо» показано табор Бар-Кохби між Бетаром і Єрусалимом. До Бар-Кохби зійшлися великі купи жидів, та щоб вибрати з-поміж них собі військо, він видумав важку пробу: кожний вояк на доказ своєї твердості має відтяти собі палець лівої руки. Бар-Кохба сам перший дає приклад на собі, а коли мати одного юнака не хоче позволити, щоб її син калічив себе, Бар-Кохба замість нього втинає ще один палець.

Вал твердині Тур-Сімон. В глибині вбогі стріхи домів і вежі. На валі шатро полководця, проти нього ставлять римські вояки сім хрестів, а інші викопують сім ям, усе одну яму під кожним хрестом. Перед шатром польове крісло.

Перший вояк

(занятий при хресті.)

Цікаво, хто буде прибитий до тих хрестів?

Другий вояк

(занятий при ямах.)

А хто буде закопаний у ті ями?

Центуріон

Може, ще й ви самі, коли так сподобається полководцеві і коли не будете на час готові. Зрештою, ті хрести і ями для полонених жидів, яких учора спіймала наша сторожа і які мають зараз стати на допит перед полководцем.

Перший вояк

(при хресті.)

Ми готові, пане!

(Злізає з хреста.)

Другий вояк

Ми також, пане!

(Вилізає з ями.)

Сигнали трубою, заслона в шатрі відхиляється, виходить Квінт Тіней Руф, за ним легіонери й центуріони зі знаменами і трубами.

Руф

(сідає.)

Як прозвано мене? Тираном Руфом?

Ну, хочу заслужить на це ім’я.

Що досі я чинив, це лиш прелюдія

Була страховищ тих, які почну тепер.

Злу славу тут лишив колись Квієт,

Я гіршу лишу, хай попам’ятають

Ті вперті твердошийці, хай пізнають,

Що жартувати з Римом нерозумно.

Ведіть сюди жидів тих полонених,

Нехай говорять, а то я розв’яжу

Уста їм.

(Воякам.)

Знаряддя до мук приладьте

І дров під всі хрести й підпал кладіть.

Труби. Римські вояки приводять пов’язаних жидів; їх чотирнадцять, мужів і жінок, різних літ; у всіх руки зв’язані назад, усі вони нанизані на один шнур.

Руф

Заким засуджу вас і дам сповнити

Скарання всім бунтівникам на пострах

В цілім Ізраїлі, жадаю двох річей.

Хрести ці бачите? Вал Тур-Сімона

Нехай ясує скрізь по всій Юдеї,

Що Рим брикання вашого не злякся,

Чи скажете охотно все по правді,

Чи збрешете, мовчатимете бутно,

Все ж будете висіти, хто є мужчини,

А хто жінки, закопані по пояс

Під мужами, будуть шакалам жиром.

Від мук лише ще можна вам спастися

Признанням щирим, та ніяк від смерті.

Мов, діду! Всім, мабуть, ти голова,

Мов перший, як повстала думка ця,

Що було першим приводом до бійки

Між римським військом і жидів юрбою?

Старець

Що маю мовить? Ти ледве повіриш,

Та я скажу по правді. Вчора в той час

Я був щасливий батько й тесть щасливий:

У нас було весілля в домі, гучно

Ми йшли, щоб обряд довершить святий,

Та, нам на горе, здибав нас на шляху

Ряд римських піхотинців. Ті завзято

Наскочили на дружб, що, задля жертви,

Як наш святий наказує обичай,

Несли два птахи, білі голубиці;

Пташат їм вирвали, здавили горло

І серед грубих жартів ну ж тручати

Із рук до рук, а далі і під ноги.

Тут наші сперлися, мечі заблисли,

У відповідь каміння засвистало,

І римський ряд побитий геть, розбігся.

В порядку ми до обряду пішли,

Що виконаний був без перешкоди;

Аж уночі, як при пирі весільнім

Сиділи ми, прийшли значніші сили,

Дім запалили нам над головами,

І в хату впали з голими мечами.

Рубали всіх, хто їм попав під руки,

Нас пов’язали й привели сюди.

Оце тобі вся річ по щирій правді.

Руф

(сміється.)

Так маєм тут при купці все весілля!

Ну, я подбаю вам про відповідну

Весільну ніч. Яке зухвальство, старче,

Противитися римському вояці.

Це ж честь тобі, як він тебе полає,

Пожартувати зволить із паршивим!

За пару голубів – і зараз бійка.

Це ж видно, що ви зачіпки шукали,

А не чого! Ну, а тепер скажи,

Де військо те жидівське табориться?

Де пробува Бар-Кохба ваш грізний?

Чи много вже навербував народу?

Все нам скажи, що сам про теє знаєш!

Старець

Ніщо не знаю, то й сказать не можу,

А якби й знав, тим менше би сказав;

Адже ж не зраджу я закон Господній,

Ні люд його; тут дармо ти питаєш.

Руф

Повісьте жида тут на перший хрест,

І розгнітіть огонь у нього під ногами,

То швидко він не те почне співати.

Старець

(поки його ведуть)

Великий Бог, володар сил небесних,

Йому хвала хай буде з віку в вік!

Руф

(кивнув на мужа, що стояв за старцем)

То ти жених щасливий?

Муж

Жених смерті!

Руф

Ти чув мої питання, говори!

Муж

Від мене ти не вчуєш більше того,

Що мовив попередник мій і тесть.

Руф

То будеш висіти так, як він.

Муж

І так же Пана сил хвалити буду.

Руф

Як хочеш.

(До вояків.)

Прив’яжіть його на хрест

І під хрестом огнище розпаліть.

Тим часом старця прив’язано до хреста і розпалено вогонь під його ногами.

Старець на хресті

Суд Господень над тими,

Що судяться зо мною;

Воюй тих сам, о Боже,

Що на мене воюють.

Візьми свій щит і панцир

І встань мені на поміч,

Зо списом стань в дорозі

Тим, що на мене тягнуть.

Промов мойому серцю:

«Я є твоє спасіння».

Хай стидом ті затліють,

Що хтять мене згубити.

Хай з сорому тікають,

Немов від вітру трина,

Нехай їх ангел Божий

По всіх краях розсіє.

Руф

(до жінки, що стояла за мужем.)

Ти молода?

Жінка

Це ти вгадав відразу.

Руф

Жінки, звичайно, все є повільніші,

Тож надіюсь, ти борше скажеш дещо.

Жінка

Не більш, не менш, як мій жених і тесть.

Руф

О, плем’я завзятуще! Ось і видно

Що всі ви в змові. Позривайте з тіла

Їй одіж і ввіпхніть її до ями

Під тим хрестом, де висить муж її!

Жінка

Хоч у стражданню, все ж таки ми разом, —

Хай славиться предвічний Саваоф!

Вояки тим часом прив’язують мужа на хресті й запалили вогонь під його ногами. Інші кинулися на жінку і рвуть у неї одіж.

Руф

Ай, гарне-бо дівоче тіло! Чарку

Сюди! Без Вакха не бува й Венера.

Два вояки відходять від шатра й приносять амфору й чарку, наливають до чарки, й один, приклякнувши, подає Руфові повну чарку.

Муж на хресті

Господь мій захист, моя сила,

Готова поміч в кожній долі,

Хай світ валиться — не боюся,

Хай гори проваляться в море.

Руф

(п’є.)

Весільна ніч вам буде дуже гарна;

Опівночі шакал тут і гієна,

То буде твій жених, йому ж каркайло

Край голови таке шепне до уха,

Що кров уся йому зітнеться в жилах.

Віддає чарку воякові, цей наповнює її знов. Руф п’є. Тим часом вояки вкинули голу жінку по груди до ями.

Жінка в ямі

Спаси мене, о Боже.

Аж в душу ллється вогкість,

В болоті потопаю

Без дна, в глибокій глині,

Вже висхло в мене горло,

Зомліли в мене очі,

Лиш за тобою, Боже,

Все озираючись.

О, вирви мене, Пане,

З багна, не дай, щоб тая

Глибінь так і зомкнулась

Мені над головою.

Руф

Там хлопець ще, нехай приступить ближче.

Сторожа відв’язує хлопця і ставить його перед Руфом. На хлопцеві верхня одежа подерта, він сміло дивиться в лице легатові.

Чей хоч оце пискля нам дещо скаже.

Хто ти? Дразнить мене твій вид зухвалий.

Хлопець

Я брат отої жінки, що ти мучиш.

Руф

А скільки літ ти маєш?

Хлопець

Одинадцять.

Руф

Глянь на хрести! Один з них буде твій.

Таку саму дістанеш також ватру

Під ноги, як не будеш говорити

І не відповіси на всі питання,

Що твойому вітцю й сестрі завдав я.

Хлопець

Не відповім, як Бог є надо мною.

Руф

То й говорить не буду я з тобою, —

Чей діти моїх намірів не спинять!

Хлопець

Це вже твоя річ, а моя — терпіти.

Руф

Чи вже й дітей втяг бунт у сіть свою?

Хлопець

Ті перші все бували в ній, легате.

Не знаєш нашої історії, як видно,

А то б ти знав про долю Маккавеїв.

Вони не вимерли в Ізраїлі і досі, —

Як хочеш, сам тобі я те докажу.

Старець на хресті

Держись, мій сину!

Муж на хресті

Господу хвала!

Жінка з ями

Все витерпиш, мій братику, за Бога

І його закон.

Хлопець

Сповнить його Бар-Кохба!

І що варт я, де так терпить мій батько,

Сестра і муж її? Ось я вам, нате!

Сам скидає з себе одежу і входить між вояків, ті хапають його й тягнуть до третього хреста.

Руф

Це — божевільні!

Всі в’язні

Так, для Господа

Ми божевільні, слава Саваофу!

Руф

Так говорить не хочете?

Всі

Ні слова,

Лиш це одно: великий єсть Господь,

Із кігтів льва подасть нам свою руку,

З-під жорнового каменя нас вирве

І посадить на трон своєї слави,

Де в блисках запанує Ізраїль.

Руф

Так на хрести їх всіх і всіх до ям,

Огні паліть, одежу з них зривайте,

Хай знають, що є Рим і міць його.

В’язні

Та найміцніший єсть Господь всіх сил.

Руф

Побачимо, хто буде найміцніший.

Вина сюди!

(Вояк подає йому повну чарку, він вихиляє її й відкидає.)

Отак схрестивши руки

Я налюбуюся на ваші муки.

Вояки повідв’язували решту в’язнів і пороздягали їх, мужів поприв’язували до хрестів, жінок повтикали до ям під хрестами і порозпалювали вогні під ногами розп’ятих. Втім у глибині сцени зчиняється рух, купа війська входить на вал.

Центуріон

(до Руфа)

Оце шпіони наші повернули.

Руф

Хай стануть тут! Ці швидко скажуть нам,

Чого від тих ми не могли добитись.

Центуріон приводить трьох римських шпіонів, що низько кланяються Руфові.

Руф

Ну, Сергіє, що там?

Шпіон 1

Злі вісті, пане.

Дочка твоя учора проїжджала

Близь Бетару. Випадком нещасливим

Їй вісь зламалась, бо в бігу прудкому

О камінь вдарив упряг. Щастя те,

Що без ушкод — її боги спасли —

Вона зіскочила із воза звинно.

Щоб вісь нову до воза доробити,

Слуга взяв перше дерево край шляху.

Та ледве в вітрі свиснула сокира,

Аж ось юрба жидівська, що спокійно,

Ба ні, злорадісно, на все дивилась,

Ні пальцем не кивнувши для підмоги, —

На військо кинулась, мовляв, патик цей

Святий і допускаєсь святокражі,

Хто доторкнеться до його рукою.

Руф

Все, все святе для тих людей усюди.

За всім зорять, у всім знаходять привід

До бунту й опору. Ну, далі, далі.

Шпіон

Був це один з тих прутиків святих,

Що скоро лиш уродиться дитина,

Садять у землю і росте з дитятем

Аж до його весілля; в передвечір

При співах і при музиці святочній

Його рубають і з його цівок

Настружуть тик під пишний балдахін,

Що то під ним невісту й жениха

Ведуть у храм, де вже чекає жрець.

Руф

Якісь пересуди та забобони!

Шпіон

Для твоїх слуг це теж було не в догад,

Зрубали дерево, втім вся юрба

На них бий-забий! Закипіла бійка

І люта січа.

Руф

А моя дочка?

Шпіон

Втекла, як лиш пішло свистать каміння.

Руф

Богам подяка! Ну, а слуги?

Шпіон

Трупи

Лежать у крові, що до пімсти кличе.

Руф

О, вдарить пімста, наче грім із неба.

Зухвалість псів тих аж до неба дметься!

Досить з тобою! Лідіє, що скажеш

Про військо, що веде його Бар-Кохба?

Шпіон 2

Виступає наперед, кланяється легатові, коли тим часом перший відступає назад між військо і придивляється мученим жидам.

Воно більшає все, легате світлий,

Вже двісті тисяч вояків числить

Таких, що відтяли собі по пальцю

Для Божого закону.

Руф

Псе, ти брешеш!

Що двісті тисяч? Що верзеш, безумче!

Чи це можливо, щоб аж двісті тисяч?

Шпіон 2

Хай западусь у землю, коли менше!

Старець на хресті

(слабим, але чутким голосом)

Великий ти, о Боже сил небесних!

Шпіон 2

Валять, немов потопа, стугонить

Земля під їх ногами, курява

Клубами в небо б’є, гримить їх спів,

Як ревіт труб, що гирлом золотим

До сонця грають. А на їх переді

Бар-Кохба йде, що в рямці кучерів

Своїх подібний до гнівного сонця.

О пане, коли б я смів радити, —

Втікай! Їх двісті тисяч, а вся римська

Залога тут — ледве третина того.

Руф

Що? Чи й тебе напала скаженина

Цих безумів? Велю на хрест прибити!

Ну, говори, що знаєш про Бар-Кохбу?

Шпіон 2

Не хочу, пане, збуджувать твій гнів.

Руф

Де він? Куди йде?

У глибині сцени рух і шалені крики; вбігає післанець і без духа паде перед Руфом.

Післанець

Йдуть, ідуть сюди!

О пане, живо утікай, рятуйся!

Ідуть, немов великих вод потопа,

А перед ними страх!

Руф

(зривається з крісла)

На вал, вояки!

До рук пращі, до ладу катапульти!

Лиш градом камінців їх привітайте,

Та розполоште стріл дощем — уступлять,

Мов дикі звірі! Тільки взад ні кроком!

Рух і галас між військом, сигнали труб, військо стає в ряди і відходить. За сценою чути лускіт і глухі удари, рик і визк, серед котрого чимраз виразніше прориваються окрики: Сіон! Бар-Кохба!

Старець на хресті

Бог воїнства вже вислухав наш плач,

О діти, радуйтесь, великий він,

Старий Єгова в ризах сил своїх,

А милосердіє його без краю.

Всі інші

Аллилуя! Аллилуя!

Другий післанець

(вбігає задиханий)

Легате, нінащо всі катапульти!

Йди на укріплення і сам поглянь:

Цілим рядом стоять там ті почвари

І ригають каміння водопадом

У темний вал мужів, що внизу виє

І кидається і реве скажено,

Із насміхом та жартами вітає

Твоїх торментів гуркітливі сальви

Та скорпіонів кованії вістря.

Але найбільше диво — серед того

Живого валу велетень Бар-Кохба:

Стоїть, немов скала, і дошкою свойого

Коліна переймає всі удари

І відкида назад, немов дитина,

Що грається в м’яча. Твої онагри

Даремно ригають отій жидівській

Юрбі на сміх.

Післанець З

(впадає за ним)

О пане, утікай!

Пропало місто, вкріплення розбиті,

Тікає військо! Вже по нім тривога

Ударила страшенним п’ястуком,

Всі кидають мечі, щити, візіри,

Біжуть, мов стадо тих овець безсильних,

І верещать: «Рятуйся хто як може!»

В глибині раз у раз змагається боєвий галас, чимраз сильніші оклики: «Сіон! Бар-Кохба!»

Руф

На хвилю уступаю перемозі,

Та верну з більшим військом ще сюди,

Тоді ж всім горе!

Римське військо на втеці без оружжя впадає всуміш на вали з вереском.

Бабії! Ні кроку!

А хочете свої життя овечі

Оберегти тим соромним бігом,

То тих жидівських псів ось тут добийте,

Щоб переможцям полишились трупи.

Центуріон

(утікаючи, відтручує його)

Як маєш час, подобивай їх сам!

Нові купи втікачів-вояків, мов хвиля, уносять із собою Руфа; зо стріх Тур-Сімона бурхають густі клуби диму. Боєвий галас чимраз дужчий.

Старець на хресті

Я надіявсь на тебе, вічний Боже!

Муж на хресті

Не буду зганьблений перед тобою.

Жінка

Моя твердиня і скала — Господь.

Інший

Твоя хвала в устах моїх довіку,

З усього страхіття мене ти вирвав.

Хлопець

Благословен великий Саваоф!

Військо Бар-Кохбове виступає на сцену, Бар-Кохба з мечем у руці, за ним Акіба, Мейр, Елєазар.

Юрба

Хвала Бар-Кохбі, честь і довгий вік!

Бар-Кохба

(припав на коліна й цілує землю)

Хвалу віддайте Богу, він нас вів

І сили нашим раменам додав,

Він воював, він сам тут переможець.

Старець на хресті

А ти, Бар-Кохбо, є його Месія.

Юрба

Месія ти, король наш ти, Бар-Кохбо!

Бар-Кохба

(побачивши мучених)

Тих найперше ослобоніть!

Вояки сповнюють його наказ.

Пожежу

Згасити треба в місті, Тур-Сімон —

Це ключ до інших кріпостей Юдеї.

Вали якраз сторожею обставте,

Щоб ворог знов під ніч нам не вернув.

Акіба

(обнімає Бар-Кохбу)

Не ошукався я на тобі, сину!

Бар-Кохба

Бог дасть, не ошукаєшся ніколи.

(До народа)

Як сповните все, що я наказав,

Сюди зберіться на молитву славну

І на подяку. Хай дзвенять кимвали,

Китари й арфи під Господній танець, —

Він переможець, честь йому й подяка!

Юрба

А вибранець Господній єсть Бар-Кохба!

1899 р.


--------------------------------------------------------------------------------

Примітки

Подаючи тут перекладом кілька розділів із найновішого великого твору чеського поета Ярослава Врхліцького «Bar Kochba» [1897], пригадаємо його історичну основу. По зруйнуванню Єрусалима Титом минуло 50 літ. Жиди, розсипані по цілій Римській імперії, почали знову буритися і нарешті 133 року вибухло в Палестині нове грізне повстання. На його чолі станув якийсь Бар-Кохба, прогнав римського легата з Єрусалима, здобув кілька фортець і здужав продержатися майже рік проти напору римських легіонів, поки вкінці укріплений і боронений ним город Бетар не впав у руки римлян. Бар-Кохба скінчив самовбивством, жидів покарано удруге, ще тяжче, як за Тита. Це історична основа поеми. Та Врхліцький зробив головним її героєм не самого силача і вояка Бар-Кохбу, а високо вченого столітнього равина Акібу, що нібито був душею цілого цього руху, хоча історичні досліди виказали, що равин Акіба не має з Бар-Кохбовим повстанням нічогісінько спільного (див. статтю «Аківа» в Гаукковій «Realencyklopadie fur protestantische Teologie und Kirche», т.1). Що в поемі Врхліцького гудуть — де тихше, де голосніше — тони сучасних поетові болів, змагань і розчарувань, цього не треба й зазначувати. Власне ті ліричні тони оживляють його поему, як це бачимо ось тут у майстернім прологу (Іван Франко).

Вперше опубліковано в «Літературно-науковому вістнику» (1899; т.7, кн.9, с.296—303; т.8, кн. 11, с.209—220; т.8, кн.12, с.222—232). Подається за виданням: Франко І. Твори. 1929. Т.28, кн.2.

Оцифрований текст першого видання поеми, з якого перекладав І.Франко, можна подивитись тут.

Тита і Гадріяна – Тит Флавій Веспасіан (41 – 81), римський імператор (79 – 81). В 70 році, командуючи римськими військами в Іудеї, здобув Єрусалим і повністю зруйнував храм Соломона. Публій Елій Траян Адріан (76 – 138), римський імператор (117 – 138). В 130 році він наказав збудувати на місці Єрусалиму римську колонію, чим спровокував повстання Бар-Кохби..

із Ідумеї, з Вавілона – Ідумея або Едом – країна на південь і південний схід від Палестини. Вавілон – давнє місто на Євфраті, 110 км на південь від сучасного Багдаду.

В Зефірії чи тут у Арамеї – Чим є ця Зефірія – я з певністю сказати не можу. Страбон згадував, що місто Галікарнас на південно-західному березі Малої Азії мало назву Зефірія. Стародавня Арамея загалом відповідає сучасній Сірії.

У Етропії чи на Євфраті – Так читається цей рядок у книзі 2001 р. Але в оригінальному тексті Врхліцького (згаданому вище) цей рядок читається так : «na Eufratu jak v Aethiopii». Отже, неясна географічна назва «Етропія» у тексті І.Франка є незауваженою друкарською помилкою, яку я виправив на «Етіопія» – країна в Африці. Нехай вороги не думають, що ми не розуміємо того, що писав Іван Франко. Євфрат – велика ріка в Передній Азії.

Як у Бітинії кесар Гадріян / Край ліса хлопця сонного знайшов, / Що в сні сміявсь і звався Антіной – Віфінія – область на північному сході Малої Азії. Зустріч Адріана і Антіноя сталась у 124 р..

Сіон і Гарацім – Сіон – храмова гора в Єрусалимі. Гарізім – священна гора в Палестині..

Ганнібаль – (247 – 182 рр. до н.е.), карфагенський воєначальник у війні з Римом.

У вас є Сціпіони, Цезарі / І Августи – імена римських державних діячів. Сила речення – «є славні полководці».

Де Аронів пруток колись то цвів – (Числа, 17, 8) Євреї заперечували право Аарона бути першосвящеником. Тоді Моісей узяв узяв 12 прутів з вирізаними на них іменами колін і поклав на ніч до скінії. На ранок прут коліна Леві з іменем Аарона розквітнув.

Колись комар Немроду вліз у вухо – не знаю, що це за легенда. Хто знає – напишіть.

Ти Насі наш – ім’я Насі зустрічається в Біблії (2 Єзри, 5, 32), але там воно позбавлене будь-яких додаткових визначень. Наскільки я годен зрозуміти, слово «насі» тут є не власним іменем, а соціальним терміном, який позначає князя або (в розумінні римлян) патріарха єврейського народу, і його треба було б писати з маленької літери. Але у Врхліцького воно написано таки з великої.

Злу славу тут лишив колись Квієт – Люций Квієт, римський полководець за імператора Траяна, уславився жорстоким придушенням повстання євреїв у 116 році.

А то б ти знав про долю Маккавеїв – Маккавеї – керівники переможного повстання євреїв проти Селевкідської держави (165 р. до н.е.). Внаслідок повстання Іудея стала незалежною державою, що проіснувала 150 років.

катапульти, торменти, скорпіони, онагри – римські терміни на позначення бойових машин.