то була розмова справжніх чоловіків
тих у яких від праці жилаві руки
про томну роботу біля верстаків і станків
про їхній судомний серця стукіт

не маючи тонких емоцій в собі
тримаючи кухлі за ще не відбиті ручки
не відповідаючи канонам й добі
пропиваючи чесно за квітень получки

у пору коли заводи поснули мов пси
згорнувшись у теплі миршаві клубочки
коли вже не носять в коліна труси
в часи легалайзу тугої сорочки

вони говорили про власні жахи
речі від яких їх груди поволі стискає
про те як шукати навсрізні шляхи
на які їх життя недоречно штовхає

а десь же є такі ж як ми люди
які рятуються від спеки спиртом в жнива
у них волохаті й засмаглі груди
злаковими й потом пахнуть їхні тіла

вони курять міцний тютюн
вирощують його на власних городах
вірять у світле майбутнє комун
миють тіла в мутних ставкових водах

життя їхнє не таке вже й довге
має запах часнику і сперми
воно занадто горбисте й пологе
як дах покинутої в девяностих ферми

їх пристольні свята то жнива і обжинки
умови праці з кліматом повязані тісно
з цегли й полови будують будинки
так природньо і звично ніби із тіста

і коли вже ніч проникала в серця
у кожні їх замілілі шпарини
в чорні й холодні легені курця
мов тумав у карпатські гірські долини

вони вже йтимуть і впаде з лиця
відчуття вологи наче провини
грунтом твердим як піднебіння мерця
по собі залишивши темні спини

ще двоє їх вже підранок доженуть
на сонцем залитій останній колії
хліба й вина у руках принесуть
курива стільки щоб було доволі