[1.0]
ну що я можу сказати про отих двох
як з їхнього життя можна дістати чогось цікавого
з тих тривких почуттів в’язких наче мох
під світлом місяці молодого й кістлявого

хіба що те що позаду них
тобто минуле залишене в часі за спинами
десь між вулиць порожніх старих
між руками й очима ще й досі дитинними

тож мала вона позаду себе
рожевий наплічник з вінілом і книгами
плакат зі старим симпатичним БГ
купу друзів з їх алкогольними стигмами

а він мав за спиною лише морок
відсидку кілька легких поранень
десяток на тілі розмитих наколок
знайомих в травмпунктах місцевих лікарень

тоді вони між собою ділили
ліжко борги хвороби спільні
кімнату в якій тимчасово жили
телефон міський і зіпсутий мобільний

[1.1]
в нотах ховаючих смуток і щем
десь між схололих радіохвиль
слухаючи переважно еФеМ
так ніби цим собі додавали зусиль

[2.0]
він любив її мову схожу до музики
тіло схоже на заводи опісля зливи
стежив за лініями де закінчувалися трусики
і був від усього цього безмежно щасливий

її груди нагадували йому баштанні
губи пахли вином і анашею
очі мов денця совкових стаканів
його вели і залишали десь за межею

її тіло любив за глибоку прозорість
нігтів побляклі монети срібні
бронхи з яких текла невагомість
всі рухи тепер надзвичайно потрібні

рани синці запалені ясна
блідість повік і шляхи капілярів
глибокі рубці на холодних зап’ястях
він бачив як душі з них витікали

коли вона готувала на кухні грінки
вдихав її карму і диму запах
хотів лиш любові від східної жінки
котру не окреслиш на контурних мапах

[2.1]
він не зміг би перерахувати людей
котрі загинули від раку сьогодні удень
але попри те мав звуки сопілки
зелену краватку і на денці трохи горілки

[2.2]
вона ще вірить в оту відраду
в швидкий порятунок - легкі наркотики
в темний колір своєї помади
колір зерен важких семіотики

[3.0]
вони жили в старому будинку
до якого підіймались залізними сходами
біля малого овочевого ринку
на ньому продавалася свіжа городина

спали в одязі і їли овочі
гортали старі жіночі журнали
на теплий дах ходили щоночі
вигадували ігри і в них таки ж грали

[3.1]
і вже тоді в їхні душі і в їхню слину
входили речі важливі але не цікаві
запальнички в яких не було бензину
пуделка в яких вже не було приправи

уміли вдихати осінню патоку
ковтати її молочний запах
тоді вже усе починалось спочатку
ніби хвороби в загальних палатах

сонце яке прийде по обіді
буде їх гріти по-справжньому болісно
смерті їх не терплячих сусідів
літатимуть тихо над їхньою постіллю

їхні тіла мов стара залізниця
будуть ламати спряжену тишу
червоне вино і пахуча кориця
наповнять собою їхнє горище

[3.2]
бо усе від чого вони тоді залежали
це тепло сердець і дорожні аптечки
речі які їм і не належали
якісь на диво зручні та старечі

африканські маски порцелянові статуї
гранати грузинські і навчальні
підручники з хімії і гомеопатії
голоси що виникали з тугого мовчання

зелені принади армійського секонду
гуцульські дзвіночки китайський посуд
світлини усіх героїв вудстоку
тих що вижили і не втратили розсуд

неприйняті ліки неприйняті вхідні
написані кимось на шпалерах адреси
останні на двох сумні вихідні
відсутність якоїсь адекватної преси

відсутність тіней і їх глибини
речей задля яких хотілося б жити
потреба прощення, відсутність вини
тютюну який можна було б курити

[4.0]
вже коли останні осінні дні
наповнювались вологою та димами
вони стежили як повільно у вікні
життя тяглося за товарними потягами

як на холодні колії немов роса
осідали місцеві втомлені душі
плутаючи залізницю і небеса
як діти плутають море і сушу

останні ранкові станційні вогні
допомагали їм безтурботно заснути
колійники їм співали пісні
диспетчери лікували їх від застуди

вони бачили як із гравію росте трава
як її тіла вбирають теплі соки
як грубіє на деревах кора
як місяць торкає їх корони високі

робочі в засалених куцих жилетах
кладуть рослини в пахучі покоси
який тютюн у їхніх кисетах
наскільки гостро виблискують коси

наскільки обличчя сумні і опухлі
в дітей на плацкартних полицях
як стигне чай в прозорих кухлях
як парою дихає стара залізниця

[4.1]
плекали у собі почуття тривкі
легкі мов сліди на воді чи піні
поцілунки ні тілі в суцільній пітьмі
малювали море метиленовим синім

[5.0]
Старі леза, пусті попільнички
прості картини, католицькі розп’яття
в’язані светри, тісні рукавички
позичені книги, сухе латаття

усі ці речі, нові і не дуже
вони міняли на потерті платівки
на коливання звуку тонке і пружне
не маючи зовсім їжі й готівки

лагідно ставили чорні диски
нагріті сонцем, пропахлі мороком
ловили всі ноти високі і низькі
наче рибалка ловить коропа

[5.1]
помираючи в танці і знов народившись
хапались за світло худими руками
а потім складали їх і помолившись
засинали на підлозі поміж стільцями

[6.0]
мили волосся з сухими травами
втираючи в шкіру піну й масла
обходячись ніжно з чужими травмами
як з дітьми щоб вберегти від нещастя

вони кохалися в воді і піні
розливаючи воду на світлі кахлі
затримуючи подих лякаючи тіні
загортались в рушники собою пропахлі

рухалися стримано ніби дерева
гойдались і дихали зовсім нечутно
бо в тому була якась потреба
якесь відчуття стрімке й незабутнє

[7.0]
їхні розмови важкі і глибокі
переходили в тихі співи рибальські
та згодом до них приходив спокій
гладкий і теплий як радянські праски

[7.1]
час-від-часу було чути крик
так ніби він відходив в долину
це про них розповідав двірник
розсипаючи ротом насіння полину

вони ж мовчали непорушні й німі
наче крихкі порцелянові рибки
гладячи тріщини в стелі й стіні
рахуючи їхні зморшки й зарубки

[8.0]
не позбувшись своєї специфіки
виношували у собі хмари кудлаті
малюючи всюди кремезні пацифіки
минаючи дембелів і їх дипломати

фотографували заводи і місцевих святих
які грілися на теплоцентралях
затурканих клерків, змарнілих таких
продавчинь цигарок на автовокзалах

[9.0]
дивилися фільми настільки нудні
що під них заснути було навіть важко
отак і проходили усі їхні дні
цупкі мов німецькі армійські підтяжки

[9.1]
та часом в них закипала злість
на себе, на дощ і безперечно на інших
тоді вона підіймалася на повен зріст
а він намагався сховатися в прогулянках піших

і все що їх тоді рятувало
це світлі літні легкі одежини
на яких було сонце і квітів чимало
на яких виростали дерева шипшини

усі їхні дурні забобони
були схожі на гру в провінційних театрах
і вони мов розбиті піхотні загони
засинали нечутно в теплих казармах

[ 0.0 ]
у будь-якому разі вони були щасливі
сум їх грів мов тепло запалень
усі негаразди минали мов зливи
зливи і садах районних лікарень

жили вони все ж якось повільно
ніби могли зупинятись в міжчассі
якось нерухомо і якось похмільно
так ніби ще вічність мали в запасі