А тепер, Василю, погляньте, до чого ваші фантазії та коноплі довели… ;)

Літо. Надвечір'я. Приватна садиба-новобуд. Біля будинку – альтанка, трохи далі - мілкий ставок, плесо якого рясно заросло блідо-зеленими гладіолусами. На гладіолусах (ледве видершись на них і вчепившись усіма чотирма лапами), розхитуючись разом зі стеблами, сидять жаби і обурено кумкають.
Жаб'ячий ватажок (соло):
- Неподобство! Коли нас у цю калюжу запускали - райське життя обіцяли, а де латаття? Де, я вас питаю, зручні широкі листочки?! Ви тільки гляньте, на чому доводиться сидіти! А співати, між іншим, заставляють щовечора! Які нафіг пісні – та на цих штурпаках втриматися неможливо: лапи терпнуть моментально!
(Не витримує і шубовстає у воду. Вступає хор)
- Хазяї ще й клятий «Раптор» купили
І комариків усіх потравили!
(Ватажок, випірнувши з намулу і відпльовуючись – бо сьорбнув жабуриння)
- Все – йдемо в гастарбайтери найматися у сусідній маєток! Там, кажуть, лотоси у ставку ростуть, а комарі – як вертольоти!
Жаби дружними шеренгами покидають водойму і прошкують до сусідів, продираючись крізь густі зарості конопель, що оточують ставочок. До конопель якраз підбираються наркомани з секаторами, а за нариками, тримаючи дистанцію, скрадаються міліціонери, тримаючи напоготові дубці. Наркомани, побачивши масову жаб’ячу ходу, злегка торопіють…
В альтанці тим часом Чорі та Грені попивають каву. Праворуч від Чорі криво прикноплений аркуш паперу з текстом: «Сакура: http://bm.img.com.ua/img/prikol/images/large/4/9/117294_184316.jpg»; ліворуч – ще один аркуш: «Сад каміння: http://www.chocolate-fish.net/albums/Japan/traditional_Japan/Kamakura-Stone-Garden.jpg», а над головою – життєрадісний транспарант: «В гробу я бачила ваші сільгоспроботи!»
Тут чашки на столику починають підплигувати і дзенькотіти об блюдця, вода в ставку йде брижами, земля стугонить і хитається… Кавоманки (замість того, щоб тікати, синхронно репетуючи: «Землетрус!!!») сидять і далі мовчки цмулять вистиглу каву. І не тому, що витримка залізна – просто реакція на несподіванки в обох отака… Двигтіння стає підозріло ритмічним, на альтанку з півночі насувається якась тінь. Чорі й Грені повертаються в той бік і бачать Зотову, що наближається, а за нею на повідку понуро бреде… Ейфелева вежа, геть вкрита бурульками. Переступивши через вінницьку телебашту, вежа однією з опор загрузає в ставку і зупиняється.
Зотова (сердито зиркаючи на Ейфелиху):
- Ото думала-думала, що тобі подарувати - ще одного кота ти явно не витримаєш, сердечко слабеньке... То я оцю притарабанила - будеш мати на чому килими вибивати. А як не хотіла сюди йти, зараза! Довелося у фіорд затягти, пару разів вмокнути з головою і пригрозити, що прикую там у шхерах до скелі на віки вічні…
Вежа, почувши слово «фіорд», починає дрібно тремтіти:
- Non, non! Fjord - mauvais! Ukraine - ainsi, au chaud!
Грені й Чорі мовчки доїдають кавову гущу…
Жаби, що принишкли було в коноплях, зачувши французьку мову, порскають врізнобіч…
З тремтячої вежі бурульки градом обсипаються прямісінько на міліціонерів. Ті, відбиваючись від крижинок дубцями, електрошокерами і пістолетами, вимагають у вежі «документики»…
Наркомани, очманіло задерши голови, тягнуть:
- Ну, ващє плющіт… Прікінь, а чьо будєт, када пакурім…

Ага, я оцю "п'єску" вчора написала, хотіла закинути - а на сайт якась недобра сила не пускає! То лише вранці нарешті втулила цей комент, бо ж кортіло: дарма старалася, чи що?!
Рада, що підняла вам і вашому другові настрій зранку :))
Дякую за гарні слова, але ж не розхвалюйте мене так, а то аж незручно! :)
А колежанку більше так не лякайте... чи хоч валідолом (для неї) запасіться ;)

Прикольно. Все це нагадує мого кота, буває перечепися через нього матюкнешся тай далі йдеш, і зайдеш тако далеченько наскільки можна в однокомнатній квартирі, і вже шось свое робиш, забулася, а воно підступне на тебе вискочить з під краваті вкусить і тікати. Таки його зверху. Ото вже далися тобі та Франція та фьорди... Ну будем вважати шо котяча справа зрештою зроблена я пасаж зацінила, аплодисменти стоячи ))))
Здорово шо опублікувала, воно й дійсно смішненько.
Блін якось агресивно написалося, але то в мій настрій, вибачай ні за шо ні про шо зрикошетило...

Не одна прийдеш - то це ж це добре, я гарну компанію люблю. Ну, звичайно, якщо в компаньйонки візьмеш не статую Свободи :)
А що "меню" несподіване - ну, яка новина, така й реакція...
Мабуть, прийму твою поправочку. Там, правда, трошки про інше: ЛГ в ту скриню ховає свої тривоги, пов'язані з її теперішнім станом - неспокій щодо деякої невизначеності і "підвішеності" etc, вона про це зараз вирішує просто не думати. І з цим перегукується побажання їй іншої ЛГ у кінці вірша, бо та вже знає на власній шкурі, що такий самообман нічим добрим все одно не закінчується... але дає змогу деякий час проіснувати без візитів до піраміди і білочок (це я по місцеву топографію) ;) Коротше, отакою була "сверхзадача", але я з нею не справилася. Бо для цього треба якось все вищесказане стиснути у пару слів і кудись їх впхати - а вже нема куди... З того, що було на чернетці, лишилася десь половина - покромсала і ледве стулила, як уже тулилося, а хотілось одного: швидше збутися, бо воно мені не те що руки - всі нутрощі пекло...
А твій варіант такий "загадочний", мені подобається. Дякую :))

А з чого мсьє самогоночку гнали? Якщо бурячиха, то ще подумаю, а коли мелясиха - то й не пропонуйте, не буду! Аристократки - вони, знаєте, перебірливі... :))

гості чекають на жабячі лапки :)

Клас!!! :))

Чорі! В моєму домі - і про такі речі?!
А не діждуться!!! ;))

Швидше вже - салатику з кропиви ;)

Нє понял :) А шо, Ейфеліха без делікатесів припхалася???

Може, щось і прихопила була - то воно все мирно спочиває на дні фіорду... після вимушеного "моржування" :)

Е, ні! Бурячиха - не "якась", бо буряки, на власному городі вирощені - то таки натурпродукт, а от цукор... Поцікавтеся технологією виготовлення - там стільки всякої хімії - жах! Так що баронеси нині лише бурячиху вживають ;)

То була улюблена (наскільки я розумію) модель фотохудожника Federico Erra. Але я вже змінила фото: Сара - звичайно ж, дівчинка чарівна, але ж не я :)