Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Оптимістично про чорну мазду
Оптимістично про чорну кішку
…Чорна кішка печалі / усередині серця пробігла.
І тепер ти не сплюнеш / через ліве плече вже ніяк.
Тож, немов ескімос / для зимівлі в хурделиці, іглу
Ти збудуй у душі / і чекай, доки долі вітряк
Перемеле на попіл / негаразди котячого бігу.
І північного сяйва / забринить кольорами орган
У зіницях твоїх, / розтопивши безжалісно кригу
Помилкових уяв / про котів. І величний курган
Ти насиплеш – хай сум / спочиває навіки, сердешний.
Потім з мрій зробиш крила,/ прилаштуєш із планів двигун,
І туди полетиш, / де коханої губи-черешні
У твоїх почуттях / океанський формують тайфун.
Він захопить тебе, / і єдину твою половину,
Так змішає у шалі, / що й не взнаєш, де ти, де вона.
Й пронесе крізь життя, / що в любові мине як хвилина.
Хоч, можливо, в нім кішка / вас чекатиме, ще й не одна…
Олександр Зубрій
пародія
…чорна кішка печально шкірЯним салоном пробігла.
і хоч плюй хоч не плюй , екскімосе, уже все одно -
ти в котячому вуду, (у чорному!) – повний невіглас:
мало просто прибрати і кинути геть за вікно.
залишають сліди негаразди котячого бігу,
хоч освіжувач лий, хоч вмикай вентилятор LG.
перевернуть поняття комфорту душі вгору дригом
від численних ганчірок і брефом просяклих квачів.
і хімчистки салону за добрих 400 гривень
або й більше... з малою поправкою на регіон.
і хапаєш за шкірку кота в поетичнім надриві,
заливаєшся потом, і лаєшся смачно крізь сон.
і коли тобі, врешті, в кошмарах курган негараздів
не насниться під звуки готичних органів і труб,
ти, окрилений, вирулиш з паркінгу вощену мазду
і помчиш доїдати коханій помаду із губ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)