В одному незвичайному місті, в якому постійно траплялися якісь чудеса, жила маленька дівчинка, із рудим волоссям і смішними веснянками на задерикуватому носику. У місті цьому завжди було весело й гамірно, а сіра Нудьга обходила його десятою дорогою! Тут навіть дощик був радісний і дзвінкий!
Так от, одного чудового ранку дівчинка дістала із шухлядки фарби, аби намалювати свою найкращу подружку, Велике Сонечко. Відкрила коробку, і...
- Ой! Куди поділася жовта фарба?! - здивовано скрикнула вона. - Я ж пам'ятаю,що вона тут була! Маленьке Сонечко, - звернулася вона до подружки, що, склавши крильця, дрімала на підвіконні, - ти не бачила, куди поділася жовта фарба?
Маленкька комаха зніяковіла,
- Вибач мені, будь ласка, це я винна! Мені так хотілося бути схожою на Велике Сонечко! Кожного ранку я фарбувала жовтим свої крильця, і не помітила, як використала всю фарбу! Мені так соромно! - потупилася комашка.
- Ну що з тобою робити? Нічого вже не вдієш! Та й мені теж часто хочеться бути схожою на нього, адже воно таке гарне! Не хвилюйся, щось придумаємо! А тебе я люблю і маленькою, і чорні цяточки в тебе пречудові!
Цієї миті у вікно зазирнуло Велике Сонечко, і з посмішкою запитало,
- А хто це мене тут згадує? Що у вас трапилося? Я можу чимось допомогти?
- Здрастуй, Велике Сонечко! - дружно привіталися подружки.
Дівчинка на хвильку замислилася, а потім радісно вигукнула,
- Звичайно можеш! Адже я маю багато білої фарби! Якщо ти трішки додасиш свого золотого проміння - фарба стане жовтою!
- Скільки завгодно! - весело проспівало Велике Сонечко, і цілими пригоршнями посипало проміння у фарбу.
А рудоволоса дівчинка разом із Маленьким Сонечком закружляли навколо столу, приспівуючи,
- Зазирнуло Сонечко
До нашого віконечка!
Буде фарба не проста,
Буде фарба золота!
І сталося диво! Біла фарба заграла золотими відтінками жовтого, оранжевого, багряного!
Маленьке Сонечко від захвату, з головою шубовснуло у незвичайну фарбу! Аж краплі полетіли навкруги! І навіть веснянки і руде волосся дівчинки засяяли золотими промінчиками! Дівчинка розсміялася, набрала в долоньки чарівну фарбу, і виплеснула її у відкрите вікно, на кущ і траву.
- Поглянь! - кричала вона, - Яке все гарне! І кущ золотий, і трава золота! Ходімо до саду! Дерева теж хочуть стати золотими!
Дівчинка схопила баночку із фарбою, і побігла стежкою до саду. Все на її шляху починало сяяти переливами ніжно-жовтого, яскраво-помаранчевого, вогненно-багряного!
- Це ж справжня Осінь! Це ж Осінь! - плескали в долоні діти, і поспішали збирати букети із золотого листя, яке Вітер зривав для них із дерев.
Вітер кружляв між гілля і співав,
- Зупинись! Подивись!
Золотий листопад!
Подивись! Усміхнись!
У саду сонцепад!
- Час нам відпочити, - промовило Велике Сонечко до Маленького, яке вже почало дрімати у подружки на долоні, - Ми повернемося у повній силі навесні, коли прийде час пробуджувати все живе від зимового сну, а поки що буду зігрівати вас здалеку, - До побачення!