ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Таїсія Цибульська (1975) /
Проза
/
Казки
Дiдова казка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дiдова казка
Дід Степан давно вже жив один, у своїй старенькій, як і він сам, хатині, на краю села. Діти й онуки повиростали й розлетілися по світу, а дружина багато років тому померла. Та сумувати дідові було нІколи, бо часто й густо біля хвіртки чувся веселий гамір сусідської дітлашні, що прийшла послухати нову дідову казку. А так як років дідові було вже «надцять по надцять» (міг і задрімати посеред казки), то й оповідки виходили незвичні і чудернацькі.
- Діду, а казка буде? – почувся голосок від хвіртки.
- І чого б ото я там стільки стояв? – буркнув дід, - Ходіть вже у двір, та сідайте, та й слухайте чемненько, бо хто ж вам казочку розкаже, як не дід Степан?
Два рази запрошувати не довелося, галаслива зграйка дітлахів впурхнула у двір, і швиденько вмостилася біля діда.
- А про що буде казка? – запитав Василько.
- А от, хоча б про оту грушу, - сказав дід, вказуючи палицею на стару грушу під хатою.
- Про грушу не цікаво! – скривився хлопчик, - От якби про комп’ютери, інопланетян, щоб бабахкало!
- Бабахкати – багато розуму не треба, - спокійно сказав дід, - в комунюторах ваших не розуміюся, та й інопланетян не бачив, а от про трактора розкажу. Бо Трактор, то машина-звір, і в воді не тоне, і у вогні не горить! Але й з ним всяке може трапитися.
- Нічого собі! – зробив круглі очі Василько, а дівчатка-щебетухи аж притихли!
- Так, був колись у мене залізний кінь, не один рік працювали разом. Та якось потрапили під зливу (а день вже до вечора йшов), промокли до нитки! Заводжу – не заводиться! Хрипить, бухикає, і каже мені: «Не можу, Степане, їхати – захворів! Колеса ломить, кабіна розвалюється, мотора заклало! До лікаря мені треба!»
- А хіба трактор розмовляє? – запитала Марійка.
- Це ж казка, в ній все буває! – відказав Василько, - Ну ти, як маленька, не розумієш, чи що?
- Все я розумію! – розсердилася дівчинка.
Поки діти розбиралися, розмовляє чи не розмовляє трактор, дід вже й носом клювати почав, пригрівшись на сонечку.
- Діду, діду! А що далі було? – смикнув старого за рукав Василько.
- Га? Що? – схопився дід
- Вилікували трактора чи як?
- Так-так! Спекла баба колобка…
- До чого тут колобок? – здивувалися діти.
- А до того,- остаточно прокинувшись, продовжив старий, - що ми з Трактором вже й зголодніли, а треба ж якось ще й додому дістатися! А баба колобка спекла зранку, поклала в торбу, на дорогу. Поліз я того колобка витягувати, а він, стриб на землю! Та й покотився! Ще й приспівує, паразит: «Я від баби утік, я від діда утік!». Залишилися ми голодні. Що робити? Сам Трактора не потягну, треба підмогу шукати. Коли це ведмідь чалапає.
- Привіт, клишоногий! – кажу, - А чого сумний такий?
- Колобок, - каже, - втік! Ще й дражнилку якусь виспівував «Я від баби втік, я від діда втік, і від Трактора, і від тебе утечу!»…а мені поїсти чогось би!
- Приєднуйся до нас, дотягнемо додому Тракторець, а там баба пиріжків напекла, рибки насмажила!
- Добре, - погодився ведмідь.
Впряглися ми з ведмедем. Тягнемо-тягнемо, а потягнути не можемо!
- Прямо «Ріпка» якась! – хихикнув Василько.
- Не Ріпка, а Трактор! – усміхнувся дід Степан, - Так отож, ослабли ми з ведмедем від голоду, не потягнемо Трактора, треба ще когось на підмогу. Коли це вовк човпе, ледве лапи переставляє, гарчить сердито. Привіталися ми з вовком.
- Що трапилося? - питаю, - Теж з колобком зустрівся?
- Еге ж, - гарчить вовк, - і де він взявся на мою голову? Тільки ще більше їсти схотілося!
- То приєднуйся до нас, - кажу, - допоможеш, а вдома баба пиріжків напекла, рибки насмажила!
Погодився вовк. Вже втрьох ми впряглися. Тягнемо-тягнемо, а потягнути не можемо! Коли це лис йде, голову похнюпив, хвіст стежкою теліпається.
- Від тебе теж колобок утік? – запитую.
- Та ні, сам прогнав, у мене шлунок ніжний, мені б рибки! – відказує лис.
- То приєднуйся, допоможеш. А вдома баба пиріжків напекла, рибки насмажила!
Погодився лис. Вже вчотирьох ми впряглися. Тягнемо-тягнемо, а потягнути не можемо! Коли це згадав я про рукавицю, що за сидінням лежала! Знайшов. Стукаю: «Стук-стук, чи є хтось в рукавичці?».
- Є! – кажуть, - І заєць тут, і жаба тут, і миша тут!
- Ото як гарно, що ви вдома! Допоможіть Тракторця додому дотягнути, там баба пиріжків напекла, рибки насмажила! Бо й ніч вже скоро!
Повистрибували звірята з рукавиці, впряглися поряд і яааак потягнули! Зрушив Трактор з місця! Отак потихеньку і додому втрапили. А там і повечеряли гарненько і смачненько, і Тракторця вилікували швиденько. Бо гуртом, діти, і трактора легко притягнути! Ось і казочці кінець, а хто слухав, молодець!
- Діду, а казка буде? – почувся голосок від хвіртки.
- І чого б ото я там стільки стояв? – буркнув дід, - Ходіть вже у двір, та сідайте, та й слухайте чемненько, бо хто ж вам казочку розкаже, як не дід Степан?
Два рази запрошувати не довелося, галаслива зграйка дітлахів впурхнула у двір, і швиденько вмостилася біля діда.
- А про що буде казка? – запитав Василько.
- А от, хоча б про оту грушу, - сказав дід, вказуючи палицею на стару грушу під хатою.
- Про грушу не цікаво! – скривився хлопчик, - От якби про комп’ютери, інопланетян, щоб бабахкало!
- Бабахкати – багато розуму не треба, - спокійно сказав дід, - в комунюторах ваших не розуміюся, та й інопланетян не бачив, а от про трактора розкажу. Бо Трактор, то машина-звір, і в воді не тоне, і у вогні не горить! Але й з ним всяке може трапитися.
- Нічого собі! – зробив круглі очі Василько, а дівчатка-щебетухи аж притихли!
- Так, був колись у мене залізний кінь, не один рік працювали разом. Та якось потрапили під зливу (а день вже до вечора йшов), промокли до нитки! Заводжу – не заводиться! Хрипить, бухикає, і каже мені: «Не можу, Степане, їхати – захворів! Колеса ломить, кабіна розвалюється, мотора заклало! До лікаря мені треба!»
- А хіба трактор розмовляє? – запитала Марійка.
- Це ж казка, в ній все буває! – відказав Василько, - Ну ти, як маленька, не розумієш, чи що?
- Все я розумію! – розсердилася дівчинка.
Поки діти розбиралися, розмовляє чи не розмовляє трактор, дід вже й носом клювати почав, пригрівшись на сонечку.
- Діду, діду! А що далі було? – смикнув старого за рукав Василько.
- Га? Що? – схопився дід
- Вилікували трактора чи як?
- Так-так! Спекла баба колобка…
- До чого тут колобок? – здивувалися діти.
- А до того,- остаточно прокинувшись, продовжив старий, - що ми з Трактором вже й зголодніли, а треба ж якось ще й додому дістатися! А баба колобка спекла зранку, поклала в торбу, на дорогу. Поліз я того колобка витягувати, а він, стриб на землю! Та й покотився! Ще й приспівує, паразит: «Я від баби утік, я від діда утік!». Залишилися ми голодні. Що робити? Сам Трактора не потягну, треба підмогу шукати. Коли це ведмідь чалапає.
- Привіт, клишоногий! – кажу, - А чого сумний такий?
- Колобок, - каже, - втік! Ще й дражнилку якусь виспівував «Я від баби втік, я від діда втік, і від Трактора, і від тебе утечу!»…а мені поїсти чогось би!
- Приєднуйся до нас, дотягнемо додому Тракторець, а там баба пиріжків напекла, рибки насмажила!
- Добре, - погодився ведмідь.
Впряглися ми з ведмедем. Тягнемо-тягнемо, а потягнути не можемо!
- Прямо «Ріпка» якась! – хихикнув Василько.
- Не Ріпка, а Трактор! – усміхнувся дід Степан, - Так отож, ослабли ми з ведмедем від голоду, не потягнемо Трактора, треба ще когось на підмогу. Коли це вовк човпе, ледве лапи переставляє, гарчить сердито. Привіталися ми з вовком.
- Що трапилося? - питаю, - Теж з колобком зустрівся?
- Еге ж, - гарчить вовк, - і де він взявся на мою голову? Тільки ще більше їсти схотілося!
- То приєднуйся до нас, - кажу, - допоможеш, а вдома баба пиріжків напекла, рибки насмажила!
Погодився вовк. Вже втрьох ми впряглися. Тягнемо-тягнемо, а потягнути не можемо! Коли це лис йде, голову похнюпив, хвіст стежкою теліпається.
- Від тебе теж колобок утік? – запитую.
- Та ні, сам прогнав, у мене шлунок ніжний, мені б рибки! – відказує лис.
- То приєднуйся, допоможеш. А вдома баба пиріжків напекла, рибки насмажила!
Погодився лис. Вже вчотирьох ми впряглися. Тягнемо-тягнемо, а потягнути не можемо! Коли це згадав я про рукавицю, що за сидінням лежала! Знайшов. Стукаю: «Стук-стук, чи є хтось в рукавичці?».
- Є! – кажуть, - І заєць тут, і жаба тут, і миша тут!
- Ото як гарно, що ви вдома! Допоможіть Тракторця додому дотягнути, там баба пиріжків напекла, рибки насмажила! Бо й ніч вже скоро!
Повистрибували звірята з рукавиці, впряглися поряд і яааак потягнули! Зрушив Трактор з місця! Отак потихеньку і додому втрапили. А там і повечеряли гарненько і смачненько, і Тракторця вилікували швиденько. Бо гуртом, діти, і трактора легко притягнути! Ось і казочці кінець, а хто слухав, молодець!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію