Дід Степан давно вже жив один, у своїй старенькій, як і він сам, хатині, на краю села. Діти й онуки повиростали й розлетілися по світу, а дружина багато років тому померла. Та сумувати дідові було нІколи, бо часто й густо біля хвіртки чувся веселий гамір сусідської дітлашні, що прийшла послухати нову дідову казку. А так як років дідові було вже «надцять по надцять» (міг і задрімати посеред казки), то й оповідки виходили незвичні і чудернацькі.
- Діду, а казка буде? – почувся голосок від хвіртки.
- І чого б ото я там стільки стояв? – буркнув дід, - Ходіть вже у двір, та сідайте, та й слухайте чемненько, бо хто ж вам казочку розкаже, як не дід Степан?
Два рази запрошувати не довелося, галаслива зграйка дітлахів впурхнула у двір, і швиденько вмостилася біля діда.
- А про що буде казка? – запитав Василько.
- А от, хоча б про оту грушу, - сказав дід, вказуючи палицею на стару грушу під хатою.
- Про грушу не цікаво! – скривився хлопчик, - От якби про комп’ютери, інопланетян, щоб бабахкало!
- Бабахкати – багато розуму не треба, - спокійно сказав дід, - в комунюторах ваших не розуміюся, та й інопланетян не бачив, а от про трактора розкажу. Бо Трактор, то машина-звір, і в воді не тоне, і у вогні не горить! Але й з ним всяке може трапитися.
- Нічого собі! – зробив круглі очі Василько, а дівчатка-щебетухи аж притихли!
- Так, був колись у мене залізний кінь, не один рік працювали разом. Та якось потрапили під зливу (а день вже до вечора йшов), промокли до нитки! Заводжу – не заводиться! Хрипить, бухикає, і каже мені: «Не можу, Степане, їхати – захворів! Колеса ломить, кабіна розвалюється, мотора заклало! До лікаря мені треба!»
- А хіба трактор розмовляє? – запитала Марійка.
- Це ж казка, в ній все буває! – відказав Василько, - Ну ти, як маленька, не розумієш, чи що?
- Все я розумію! – розсердилася дівчинка.
Поки діти розбиралися, розмовляє чи не розмовляє трактор, дід вже й носом клювати почав, пригрівшись на сонечку.
- Діду, діду! А що далі було? – смикнув старого за рукав Василько.
- Га? Що? – схопився дід
- Вилікували трактора чи як?
- Так-так! Спекла баба колобка…
- До чого тут колобок? – здивувалися діти.
- А до того,- остаточно прокинувшись, продовжив старий, - що ми з Трактором вже й зголодніли, а треба ж якось ще й додому дістатися! А баба колобка спекла зранку, поклала в торбу, на дорогу. Поліз я того колобка витягувати, а він, стриб на землю! Та й покотився! Ще й приспівує, паразит: «Я від баби утік, я від діда утік!». Залишилися ми голодні. Що робити? Сам Трактора не потягну, треба підмогу шукати. Коли це ведмідь чалапає.
- Привіт, клишоногий! – кажу, - А чого сумний такий?
- Колобок, - каже, - втік! Ще й дражнилку якусь виспівував «Я від баби втік, я від діда втік, і від Трактора, і від тебе утечу!»…а мені поїсти чогось би!
- Приєднуйся до нас, дотягнемо додому Тракторець, а там баба пиріжків напекла, рибки насмажила!
- Добре, - погодився ведмідь.
Впряглися ми з ведмедем. Тягнемо-тягнемо, а потягнути не можемо!
- Прямо «Ріпка» якась! – хихикнув Василько.
- Не Ріпка, а Трактор! – усміхнувся дід Степан, - Так отож, ослабли ми з ведмедем від голоду, не потягнемо Трактора, треба ще когось на підмогу. Коли це вовк човпе, ледве лапи переставляє, гарчить сердито. Привіталися ми з вовком.
- Що трапилося? - питаю, - Теж з колобком зустрівся?
- Еге ж, - гарчить вовк, - і де він взявся на мою голову? Тільки ще більше їсти схотілося!
- То приєднуйся до нас, - кажу, - допоможеш, а вдома баба пиріжків напекла, рибки насмажила!
Погодився вовк. Вже втрьох ми впряглися. Тягнемо-тягнемо, а потягнути не можемо! Коли це лис йде, голову похнюпив, хвіст стежкою теліпається.
- Від тебе теж колобок утік? – запитую.
- Та ні, сам прогнав, у мене шлунок ніжний, мені б рибки! – відказує лис.
- То приєднуйся, допоможеш. А вдома баба пиріжків напекла, рибки насмажила!
Погодився лис. Вже вчотирьох ми впряглися. Тягнемо-тягнемо, а потягнути не можемо! Коли це згадав я про рукавицю, що за сидінням лежала! Знайшов. Стукаю: «Стук-стук, чи є хтось в рукавичці?».
- Є! – кажуть, - І заєць тут, і жаба тут, і миша тут!
- Ото як гарно, що ви вдома! Допоможіть Тракторця додому дотягнути, там баба пиріжків напекла, рибки насмажила! Бо й ніч вже скоро!
Повистрибували звірята з рукавиці, впряглися поряд і яааак потягнули! Зрушив Трактор з місця! Отак потихеньку і додому втрапили. А там і повечеряли гарненько і смачненько, і Тракторця вилікували швиденько. Бо гуртом, діти, і трактора легко притягнути! Ось і казочці кінець, а хто слухав, молодець!