ну нате й мої 5, щоб було 10.

1.автор має право писати в своєму вірші будь-які слова: російські, англійські, норвезькі, молдавські, нащот, прівєт, пофігу і т п. З цим ніхто не може посперечатися. Це істина в останній інстанції.

2. читач має право сприймати або не сприймати окремі слова в тексті. це його святе право, на яке могла посягати колись давно хіба лише свята інквізиція. (Див. статтю про Джордано Бруно, Жанну, Д*Арк та ін. у Вікіпедії.) А кому здається, що автору просто "було ліньки", то хай і далі здається. Ліньки, в облом, класові почуття заважали, якесь особисте сприйняття окремих слів - то справа автора. Наша справа - висловити своє бачення. Але ні в якому разі не вимагати щось терміново виправляти!!! Бо то, даруйте, не наше діло. Бо ми не в суді.

3. Мене трохи подивувала позиція автора. Ярославе, Ви нікому нічого тут не винні! Якщо у Ваших текстах буде навіть половина русизмів і це нікому не подобатиметься, але влаштовуватиме Вас з міркувань, які Ви не зобов*язані озвучувати всім бажаючим, - лишайте так, як вважаєте за потрібне.

4. Але - я б на Вашому місці (це моє міркування) не переходив би до широких узагальнень. Бо мене особисто зачепило не так те слово "костер", як озвучені Вами перспективи "розвитку" української мови. Якщо в нашій мові не було слова "ноутбук", то ми його запозичили з англійської. В цьому є логіка. А навіщо запозичувати слова, які й так були, - неясно. Тому якби я був на Вашому місці, я б мабуть обмежувався конкретними випадками, але ні в якому разі не брав би на себе непосильного тягаря освітлювання смолоскипом (чи факелом) шляхів розвитку мови і витягування з бруду цього потворного часу (за Ліною Костенко). Повірте, закони розвитку мови лежать у таких глибоких "надрах", куди ні мені, ані Вам своєю полум*яною творчістю не дістати.

5. Мені останнім часом важко заходити на Вашу сторінку і читати Ваші вірші, бо щоразу Ви зі своїми читачами влаштовуєте якийсь балаган за принципом "я йому стрижене - він мені смалене". Як правило, кожен залишається при своїй думці, Ярославе, хоч Ви писатимете капсом, хоч поставите по 10 знаків оклику після кожного слова.

P.S. А про партію регіонів я взагалі не зрозумів. При чому тут це? Невже справді нам було важливо це знати...

не знаю, особисто мені оте "костер" звучить навіть вишукано. бо то не "костьор". чесно.

Благословлю свічу каштана,
клейноди кину у вогонь.
А вітер дмухнув і нежданно
забрав надії із долонь...

Сергію, дуже дякую вам за висловлені вами думки.
Відповім по пунктах, при чому не буду надто поширюватися, бо згоден, що всі ці спори нічого нікому не доведуть - кожен залишиться при своїй думці. І згоден в основному - ні до чого оця балаканина на моїх сторінках, про що ви сказали з властивою вам прямотою. Просто, відколи я тут на ПМ, появилася в мене якась залежність від оцих майстерень. Замість того, щоб писати нові вірші - сиджу отут і страждаю не дуже добрими речами. Щось виставлю - і чекаю реакції. Похвалять - тішуся, розкритикують, або ще гірше - обійдуть мовчанням - мучуся. А оту порожнечу заповнюю всякими дурацькими коментарями. Все-таки надіюся, що видрукую щось більш-меенш вартісне (нмд) з мого доробку, і почну писати нові твори, замість того, щоб тут тусуватися. Ну і ще є проблема в тому, що зараз не працюю - забагато вільного часу.
А тепер по пунктах.

1. згоден.

2. згоден.

3. згоден.

4. не зовсім. Нічого я не збирався освітлювати, просто висловив свою думку. Зрештою, я не пхаюся з цим в чужий монастир - не вимагаю цього в когось іншого, але дозволяю цю позицію відстоювати в своїх поезіях. а маю мабуть негарну рису - коли на мене починають "шикати" чи нападати і старатися загнати в звичну колію чи русло - огризаюся (ще з радянських часів). і в емоційному збудженні часто мішаю все в купу. тому згоден, що все це зайве. а суть така - дозволено все, що не заборонено законом. смак - дуже суб"єктивна субстанція. деколи відчуття окремого індивідуума може бути вартіснішим (все суб"єктивно!) від сформованого смаку масового чи смаку якоїсь соціальної групи людей. Оте. що на цей костер накладається щира неприязнь до того радянського "костьора" - це зрозуміло. я ж відчуваю в цьому щось глибинне - і відчуваю це слово вишуканим. а особливо, похідне від нього - оте кострисько. і те, що ви в якійсь мірі підтвердили мені оце моє відчуття - це в принципі знімає потребу подальших моїх виправдань.
ну і одразу для Чорі - це слово таки має відношення до вогню не лише в російській, тому й відстоюю право ним користуватися не як "русизмом", а звичайним словом з праслов"янським корінням.

5.написав про це в передмові. постараюся особливо не відлякувати вас. заходьте і реагуйте на мої вірші, а не на завжди адекватні коментарі. ви ж помітили, що навіть відносно вашої поезії я пишу те, що думаю. а не лише хвалебні відгуки. і мене влаштовують ваші, деколи навіть, не зовсім аргументовані, відповіді по тій простій причині, що ви - автор, думку і позицію якого я поважаю.

а p. s. - це адресувалося не вам. деколи жартую. комусь це подобається, комусь - ні. наче немає обмежень тут на це. хоч і розумію,що це може по-різному сприйматися.

І як підсумок - дуже вам дякую, Сергію, за вашу щирість як в поезії, так і в тому.що відбувається поза нею. І згоден, що не у всьому я правий. тому й постараюся врахувати ваші зауваження. але з іншого боку - всі ми різні. тому й допускаю, що можу трохи дозволяти собі якісь вольності, але якщо ви помітили, більшість з них має оборонний характер. тому й надіюся, що це хоч в якійсь мірі менє виправдовує.

Вірш сподобався. "Костер" чомусь в даному контексті супротиву не викликав, виясняю чому...

Про костер. Справедливості заради хочу навести рядки поета, якого вже ніяк не можна звинуватити у прихильності до "росіянизмів" - Дмитра Павличка.

"Не був я, Господи, безбожним,
Кормив я власним серцем звіра,
Але носив раба тавро,
Щоб Україну менше жер,
Во ім ‘я правди словом ложним
І честь моя – страшна офіра –
Сквернив свої уста й перо.
Кричала, ставши на костер."

(Покаянний псалм” (1993)

Тут ще і "ложним" є. Виявляється, не все так однозначно і просто.

Дякую, Іване! Може тому, що я не відчуваю цей костер як русизм. а як просто красиве праслов"янське слово, яке й сном-духом не підозрювало, що стане одним із символів радянського піонерського руху.

"О птах непевності коли тебе я збив
Любов і сонце закружлялися в екстазі
А гречний виводок твоїх осинчуків
Спорудив цей костер гніздо моїй одвазі"

(Г.Аполлінер у перекладі М.Лукаша)