коли тобі лишається кілька подихів
до межі, за якою вже не пробачають.
ти починаєш боятися дотиків
до теплої кружки з гарячим чаєм.
ти заплітаєш свій сміх у моє волосся,
і притискаєш до себе майже до болю
тихенько шепочеш: "мені довелося.
вибач,мені довелось прориватися з боєм."
тоді я встаю і йду на кухню за ліками,
свіжі латаю рани,цілуючи кожен шрам.
ти дивишся пильно на мене з закритими міцно повіками
так наче відпочиваєш,рахуючи кожен грам
солі,свинцю і заліза, що вимивається з тебе.
так воно буде завжди,як не молись і не кайся.
я буду поряд з тобою,мені не багато треба:
просто не загубися. просто завжди повертайся!
2011