І
По довгім, важкім отупінню
Знов тріскає хвиля пісень,
Неначе з-під попелу разом
Язиками блимне огень.
Що щастям, спокоєм здавалось,
Те попелу тепла верства,
Під нею жаги і любові
Не згасла ще іскра жива.
Не згасла ще, тліла, ятрилась
Помимо сліз моїх роси,
Та вітер повіяв і попіл розвіяв -
Тепер ти огонь той згаси!
Ні, годі! Не буду гасити!
Най бухає грішний огень!
І серце най рветься, та вільно най ллється
Бурливая хвиля пісень!
ІІ
Не знаю, що мене до тебе тягне,
Чим вчарувала ти мене, що все,
Коли погляну на твоє лице,
Чогось мов щастя й волі серце прагне
І в груді щось метушиться, немов
Давно забута згадка піль зелених,
Весни і цвітів, - молода любов
З обійм виходить гробових, студених.
Себе я чую сильним і свобідним,
Мов той, що вирвався з тюрми на світ,
Таким веселим, щирим і лагідним,
Яким я був за давніх, давніх літ.
І, попри тебе йдучи, я дрижу,
Як перед злою не дрижав судьбою,
В твоє лице тривожно так гляджу, -
Здаєсь, ось-ось би впав перед тобою.
Якби ти слово прорекла мені,
Я б був щасливий, наче цар могучий,
Та в серці щось порвалось би на дні,
З очей би сліз потік поллявся рвучий.
Не знаємось, ні брат я твій, ні сват,
І приязнь мусила б нам надокучить,
В житті, мабуть, ніщо нас не сполучить,
Роздільно нам прийдеться і вмирать.
Припадком лиш не раз тебе видаю,
На мене ж, певно, й не зирнула ти,
Та прецінь аж у гріб мені - се знаю -
Лице твоє прийдеться донести.
***
Із збірки
" Зів'яле листя "
....................................