Я бачив як ти записуєш чужі адреси
на серветках, рахунках і в телефонах,
як хвилюєшся, вичитуючи щось із преси,
і виглядаєш знайомих в нічних вагонах,
як бажаєш усім машиністам злагодженої роботи,
як спілкуєшся з митниками, ніби з братами,
пояснюєш їм як спинити і перебороти
серце полів, що б'ється під снігом, мов під бинтами.
Як розшифровуєш назви рослин і станцій,
що трапляться їм на шляху зі сходу на захід,
як непомітно вкладаєш до теплих школярських ранців
бомби й ікони, що створять надійний захист.
І ті з них, хто слухав уважно твої поради,
ніколи вже не повернеться на свої обжиті вокзали.
І дирекція залізниці, підраховуючи збитки і втрати,
випитуватиме в свідків, що вони бачили і що їм казали.
І оскільки ніхто не знає, де їх тепер шукати,
де вони запалюють тепер золоті семафори,
де вони шукають зірки і читають карти,
і де туман уночі наповнює їх коридори,
про них забуває останній колійний товариш,
і на їхніх ганках ростуть трави перегірклі стебла,
і лише ти одна про них усіх пам’ятаєш,
тому що й вони усі пам’ятають лише про тебе.