ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Майстерень Адміністрація /
Рецензії
Отар. Юрій Андрухович, Пісні для мертвого півня
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Отар. Юрій Андрухович, Пісні для мертвого півня
автор: otar дата: 17/09/04 22:11 опубліковано на е-шпальтах "Літклубу"
Пісні – це ж прикметник
Принаймні, це моє прозріння дуже пасує до презентації нової збірки Юрія Андруховича, що зібрала на 3-му поверсі Порохової Вежі неймовірну кількість львівської богеми й увесь пандемоніум сучукрлітераторів. Збіренятко, видане вірною „Лілеєю-НВ”, має 96 сторінок і містить 31 із обіцяних 32 віршів. Коштувала книжка на презентації 7 гривень, отже, ціна кожного вірша – 22,5 копійки. І це, відверто кажучи, адекватна ціна.
З іншого боку: якби автором саме цієї збірки був, наприклад, блискучий бритоголовий Андрій Бондар, що сидів на троні праворуч від Патріарха, - і це, до речі, цілком могло статись, бо стиль у цілому дуже подібний, - я сприйняв би її на „ура”. Але від Андруховича хотілось чекати чогось абсолютно іншого. Власне, говоритиму про книжку, а не про презентацію, бо я прочитав її в режимі ріал-тайм – автора все одно не було чути, бо акустика в переповненому залі була ніяка. 44-річний геній справляв враження ще більш зрілого, ще більш втомленого, мудрого рицаря – господаря Вежі, у якій він перед тим півтори години презентував сонній публіці свого друга, рум'яного Анджея Стасюка. Як завжди, витончені театральні інтонації й мудрі коментарі; вірші від коментарів відрізнялися мало.
Верлібр у поетичному доробку пана Юрія траплявся й раніше, але все ж таки раніше він був більше vers, ніж libre. У „Піснях для мертвого півня” Андрухович переходить, вірніше – приходить до загальноприйнятого тепер верлібру. Вірші у збірці не однакові, ні, - вони різні. Є тут, наприклад, своєрідні епітафії Ґонґадзе (скільки можна, матюкаюсь про себе, облиште нещасне безголове тіло, геть від нього – хто, врешті-решт, візьме на себе роль цвинтарного сторожа, що розжене літературних круків?) і Сашкові Кривенку, остання навіть дуже оригінальна, писана по свіжих, прости Господи, враженнях. Крім того, є тут і вірш мовби спеціально для пані Калинець – ідея, втім, була озвучена паном Юрієм уже давно, - де він долучає до спаплюженого образу Антонича майже всіх класиків нашої літератури. Я, в цілому, з усім погоджуюсь, тільки одне дивує: чому „Грицько, як усі тенори, педераст”? Є тому якісь докази, що Сковорода тойвово?
Але переважно тут – Європа, Європа, Європа. Фактично Андрухович пише своє життя: європейські готелі, вулиці, Будапешт, Німеччина, щось там іще. Європейські топоніми й антропоніми. Дуже-дуже багато Європи. Черговий рейс 76-го потягу. Там, де йдеться про Україну, це проститутки, алкоголь і понурі плацкарти. Чергова спроба легального імпорту Європи в інтелектуальній упаковці Єврозверхності.
Ось, напевно, від роздратування через надмір Європи мене почала муляти думка: бляха, але ж Андрухович більше не з нами. Європа зжерла Андруховича. Замість нашого найкращого письменника тепер – суцільна ідея „вперед у Європу”.
І він навіть не може її порядно завіршувати. Тільки верлібром…
Вірші різні. Звісно, високого рівня. Але чомусь кілька людей навколо мене, різних людей, озвучили мою думку: „він уже вийшов на той рівень, коли можна писати все, що завгодно, особливо не старатися – все приймуть за геніальне”.
Коли після прочитання майже всієї книжки, крім найкращого, на мою думку, вірша (чомусь), Юрій Андрухович перейшов до відповідей на записки, зал нарешті почав аплодувати і реготати – до того він, переповнений і задушливий, закохано слухав. Його запитали: „Яким словом ви можете охарактеризувати вашу книжку” – він відповів чомусь: „Брєд”. Якби ж то так було.
Те, що група „Мертвий півень” сприйняла назву, - до речі, за словами автора, цілком безпідставно, - на свій рахунок, і вже записала на пару текстів пісні, нагадує анекдот:
- Жора, смаж рибу!
- Так риби нема…
- Ти смаж, а рибу ми з собою привеземо.
Щось типу того. Ні, в цій книжці є несподівані знахідки. Є чудовий, глибокий вірш про Будапешт. Слухаєш і читаєш – ніби сам проїжджаєш нічним Будапештом на задньому сидінні того таксі, не наважуючись перекладати авторові уривки розповідей старого таксиста, що говорить незрозумілою йому угорською… Є речі, гідні добрих есеїв або прозових мініатюр. Є відверто кічові місця, наприклад вірш „The Very Best of Tabloids” (а – всі вірші мають або англійські, або принаймні латинічні назви). Немає нічого близького за глибиною, ліризмом і, що головне, ювелірною формою до „Екзотичних птахів і рослин”. Багато символів часу й соціальних міфів (та їх антиміфологізації). Мало, нарешті, балагану, бурлеску й буфонади. Ззаду книжки – прикольна анотація, наведу її повністю:
Юрій Андрухович ('1960) – поет. Патріарх Бу-Ба-Бу (скорочення від „бубон – барабан – бутафорія”) - музичної групи, що її він уперше створив разом з Ігорем Небораком та Сашком Іздриком. Співвидавець часописів „Четвер-Імперія” та „Перевал 76”. Автор романів „Реінкарнація” (1992), „Москвіяна” (1993), „Переверзії” (1996) та „Володар перстенів” (2003), а також есеїстичної книжки „Тринадцять ритуалів на місцевості” (2000). „Пісні для мертвого півня” – перша книжка поета.
Оце, напевно, у збірці найсмішніше. Ще вона гарно оформлена. І все ж цього замало для Андруховича. Щоразу ми чекатимемо від нього більше й більше – після „Перверзії” і після „Екзотичних птахів”. І це підсвідомо програмуватиме нас на розчарування, а цього втомленого генія – якщо йому, звісно, казатимуть правду, а це ще не факт, - ще глибше заганятиме в есеїстику, світоспоглядання, Європу.
Нарешті, щось у „Піснях” мусить бути, що компенсувала б усі ці „недо”. Воно таки є. Адже мусить бути у кожного поета своє „Ту бі ор нот ту бі” або „Унилая пора, очей очарованьє”. Я серйозно. Ось він, перестук коліс, що засідає в башку і не вилізе звідти до наступної, - я вірю, кращої, - Патріаршої книжки:
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць…
Пісні – це ж прикметник
Принаймні, це моє прозріння дуже пасує до презентації нової збірки Юрія Андруховича, що зібрала на 3-му поверсі Порохової Вежі неймовірну кількість львівської богеми й увесь пандемоніум сучукрлітераторів. Збіренятко, видане вірною „Лілеєю-НВ”, має 96 сторінок і містить 31 із обіцяних 32 віршів. Коштувала книжка на презентації 7 гривень, отже, ціна кожного вірша – 22,5 копійки. І це, відверто кажучи, адекватна ціна.
З іншого боку: якби автором саме цієї збірки був, наприклад, блискучий бритоголовий Андрій Бондар, що сидів на троні праворуч від Патріарха, - і це, до речі, цілком могло статись, бо стиль у цілому дуже подібний, - я сприйняв би її на „ура”. Але від Андруховича хотілось чекати чогось абсолютно іншого. Власне, говоритиму про книжку, а не про презентацію, бо я прочитав її в режимі ріал-тайм – автора все одно не було чути, бо акустика в переповненому залі була ніяка. 44-річний геній справляв враження ще більш зрілого, ще більш втомленого, мудрого рицаря – господаря Вежі, у якій він перед тим півтори години презентував сонній публіці свого друга, рум'яного Анджея Стасюка. Як завжди, витончені театральні інтонації й мудрі коментарі; вірші від коментарів відрізнялися мало.
Верлібр у поетичному доробку пана Юрія траплявся й раніше, але все ж таки раніше він був більше vers, ніж libre. У „Піснях для мертвого півня” Андрухович переходить, вірніше – приходить до загальноприйнятого тепер верлібру. Вірші у збірці не однакові, ні, - вони різні. Є тут, наприклад, своєрідні епітафії Ґонґадзе (скільки можна, матюкаюсь про себе, облиште нещасне безголове тіло, геть від нього – хто, врешті-решт, візьме на себе роль цвинтарного сторожа, що розжене літературних круків?) і Сашкові Кривенку, остання навіть дуже оригінальна, писана по свіжих, прости Господи, враженнях. Крім того, є тут і вірш мовби спеціально для пані Калинець – ідея, втім, була озвучена паном Юрієм уже давно, - де він долучає до спаплюженого образу Антонича майже всіх класиків нашої літератури. Я, в цілому, з усім погоджуюсь, тільки одне дивує: чому „Грицько, як усі тенори, педераст”? Є тому якісь докази, що Сковорода тойвово?
Але переважно тут – Європа, Європа, Європа. Фактично Андрухович пише своє життя: європейські готелі, вулиці, Будапешт, Німеччина, щось там іще. Європейські топоніми й антропоніми. Дуже-дуже багато Європи. Черговий рейс 76-го потягу. Там, де йдеться про Україну, це проститутки, алкоголь і понурі плацкарти. Чергова спроба легального імпорту Європи в інтелектуальній упаковці Єврозверхності.
Ось, напевно, від роздратування через надмір Європи мене почала муляти думка: бляха, але ж Андрухович більше не з нами. Європа зжерла Андруховича. Замість нашого найкращого письменника тепер – суцільна ідея „вперед у Європу”.
І він навіть не може її порядно завіршувати. Тільки верлібром…
Вірші різні. Звісно, високого рівня. Але чомусь кілька людей навколо мене, різних людей, озвучили мою думку: „він уже вийшов на той рівень, коли можна писати все, що завгодно, особливо не старатися – все приймуть за геніальне”.
Коли після прочитання майже всієї книжки, крім найкращого, на мою думку, вірша (чомусь), Юрій Андрухович перейшов до відповідей на записки, зал нарешті почав аплодувати і реготати – до того він, переповнений і задушливий, закохано слухав. Його запитали: „Яким словом ви можете охарактеризувати вашу книжку” – він відповів чомусь: „Брєд”. Якби ж то так було.
Те, що група „Мертвий півень” сприйняла назву, - до речі, за словами автора, цілком безпідставно, - на свій рахунок, і вже записала на пару текстів пісні, нагадує анекдот:
- Жора, смаж рибу!
- Так риби нема…
- Ти смаж, а рибу ми з собою привеземо.
Щось типу того. Ні, в цій книжці є несподівані знахідки. Є чудовий, глибокий вірш про Будапешт. Слухаєш і читаєш – ніби сам проїжджаєш нічним Будапештом на задньому сидінні того таксі, не наважуючись перекладати авторові уривки розповідей старого таксиста, що говорить незрозумілою йому угорською… Є речі, гідні добрих есеїв або прозових мініатюр. Є відверто кічові місця, наприклад вірш „The Very Best of Tabloids” (а – всі вірші мають або англійські, або принаймні латинічні назви). Немає нічого близького за глибиною, ліризмом і, що головне, ювелірною формою до „Екзотичних птахів і рослин”. Багато символів часу й соціальних міфів (та їх антиміфологізації). Мало, нарешті, балагану, бурлеску й буфонади. Ззаду книжки – прикольна анотація, наведу її повністю:
Юрій Андрухович ('1960) – поет. Патріарх Бу-Ба-Бу (скорочення від „бубон – барабан – бутафорія”) - музичної групи, що її він уперше створив разом з Ігорем Небораком та Сашком Іздриком. Співвидавець часописів „Четвер-Імперія” та „Перевал 76”. Автор романів „Реінкарнація” (1992), „Москвіяна” (1993), „Переверзії” (1996) та „Володар перстенів” (2003), а також есеїстичної книжки „Тринадцять ритуалів на місцевості” (2000). „Пісні для мертвого півня” – перша книжка поета.
Оце, напевно, у збірці найсмішніше. Ще вона гарно оформлена. І все ж цього замало для Андруховича. Щоразу ми чекатимемо від нього більше й більше – після „Перверзії” і після „Екзотичних птахів”. І це підсвідомо програмуватиме нас на розчарування, а цього втомленого генія – якщо йому, звісно, казатимуть правду, а це ще не факт, - ще глибше заганятиме в есеїстику, світоспоглядання, Європу.
Нарешті, щось у „Піснях” мусить бути, що компенсувала б усі ці „недо”. Воно таки є. Адже мусить бути у кожного поета своє „Ту бі ор нот ту бі” або „Унилая пора, очей очарованьє”. Я серйозно. Ось він, перестук коліс, що засідає в башку і не вилізе звідти до наступної, - я вірю, кращої, - Патріаршої книжки:
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію